Рішення № 34721622, 25.09.2013, Рубіжанський міський суд Луганської області

Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2013 2/425/684/13

425/2602/13-ц

25 вересня 2013 рокуРубіжанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Нагорної Н.В.,

при секретарі Ляшенко Т.І., Гайворонській І.В.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Рубіжне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського казенного хімічного заводу Зоря про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в обґрунтування якого вказала, що вона з 31.12.1998 року перебувала в трудових відносинах з Рубіжанським казенним хімічним заводом Зоря. 26.02.2013 року її було звільнено за п.1 ст.40 КЗпП України. При звільненні їй були нараховані заробітна плата та інші суми, що належать до виплати при звільненні, в сумі 7243,62грн. Однак вказану суму вона ні в день звільнення, ні наступного дня не отримала. Заборгованість з заробітної плати їй була виплачена лише 17.07.2013 року. Вона вважає, що відповідно до ст..117 КЗпП України відповідач повинен сплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, який згідно з її розрахунком складає 9188,40грн. Також вона вважає, що їй заподіяна моральна шкода, тому що доводилось докладати додаткових зусиль для організації свого життя, що спричинило їй моральні страждання. Моральну шкоду вона оцінює у 4000грн., яку й просить стягнути з відповідача на свою користь.

У судовому засіданні позивач свої вимоги підтримала у повному обсязі, суду пояснила, що працювала у відповідача з 01.01.1999 року, 26.02.2013 року її було звільнено за п.1 ст.40 КЗпП України у звязку зі скороченням штату. При звільненні відповідач не сплатив їй розрахункові кошти в сумі 7243,62грн., тому вона вимушена була звертатись до суду з заявою про видачу судового наказу. Судовим наказом від 10.04.2013 року було стягнуто з відповідача на її користь заборгованість з заробітної плати в сумі 7243,62грн. Залишок заборгованості з заробітної плати вона отримала на банківську картку лише 18.07.2013 року. Вважає, що невиплатою заробітної плати відповідачем були порушені її конституційні права, тому відповідно до ст..117 КЗпП України просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 9188,40грн. Також вона вважає, що їй заподіяна моральна шкода, оскільки доводилось докладати додаткових зусиль для організації свого життя, у звязку з чим просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 4000грн.

Представник відповідача ОСОБА_2 з вимогами ОСОБА_1 не згоден, надав суду письмові заперечення, докази в обґрунтування своїх заперечень, та просить суд в задоволенні позову відмовити. Свої заперечення проти позову представник відповідача у судовому засіданні обґрунтував тим, що вини підприємства у невиплаті позивачу розрахунковим сум немає, оскільки постановою державного виконавця від 09.10.2012 року було накладено арешт на всі банківські рахунки відповідача, при надходженні на них грошових коштів державні виконавці проводили виплати кредиторам по виконавчим документам, що знаходились у них на виконанні. Представник позивача вважає винним у затримці виконання судового наказу від 10.04.2013 року саме державну виконавчу службу м.Рубіжного, оскільки при надходженні на арештовані рахунки відповідача коштів, ці гроші були спрямовані не на виплату працівникам зарплати, а були сплачені іншим особам. Однак з позовом про визнання таких дій незаконними або неправомірними відповідач до

суду не звертався, доказів стосовно того, що за вчинення таких дій державні виконавці були притягнуті до відповідальності, у них немає, крім переписки з ВДВС Рубіжанського МУЮ, Управлінням юстиції в Луганській області та Міністерством юстиції в Луганській області. Підприємство знаходиться у скрутному матеріальному становищі, має численні борги перед бюджетом та працівниками. Крім того він вважає, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, передбачений ст..233 КЗпП України, який на його думку повинен відраховуватись з дня видачі судового наказу, а не з дня його виконання. Також він зазначив, що позивач отримує пенсію, тому має кошти до свого існування. Представник позивача зазначив, що останній платіж з заробітної плати був здійснений 11.07.2013 року, а не 18.07.2013 року, як зазначила позивач. Крім того представник позивача в судовому засіданні пояснив, що спору з приводу розміру належних до виплати позивачу розрахункових сум не було та немає.

Суд, вислухавши позивача, представника відповідача, розглянувши справу в межах заявлених вимог, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.01.1999 року працювала на Рубіжанському казенному хімічному заводі Зоря. 26.02.2013 року її було звільнено за п.1 ст.40 КЗпП України, що підтверджено копією трудової книжки (а.с.8-9).

За час роботи відповідач нерегулярно виплачував заробітну плату ОСОБА_1, в результаті чого утворилася заборгованість, яка була стягнута з відповідача судовим наказом Рубіжанського міськсуду від 10.04.2013р. (а.с.77-79).

Заборгованість по заробітній платі у повному обсязі була виплачена позивачу 18.07.2013р. шляхом зарахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_1, що підтверджено випискою за картковим рахунком клієнта (а.с.82).

Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено обовязок власника або уповноваженого ним органу провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум в строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно сплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Доводи відповідача з приводу того, що немає вини підприємства у невиплаті позивачу належних сум, не заслуговують на увагу, оскільки відсутність коштів у роботодавця та скрутне матеріальне становище не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 03.07.2013 року по справі №6-64цс-13, яка відповідно до ст..360-7 ЦПК України є обовязковою для всіх судів України.

Суд також зазначає, що арешт рахунків відповідача також не виключає його вини у несвоєчасній виплаті заробітної плати.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці №13 від 24.12.1999 року судам дані такі розяснення, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст..117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Посилання представника відповідача на те, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, безпідставні, оскільки статтею ст..117 КЗпП України встановлено обовязок

роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а сама по собі видача судового наказу Рубіжанським міським судом судового наказу не звільняє роботодавця від відповідальності згідно ст..117 КЗпП України.

Відповідне розяснення надав Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 (Справа №1-5/2012) щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозвязку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпП України.

Доводи представника відповідача стосовно того, що винними у затримці виконання судового наказу від 10.04.2013 року про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з заробітної плати є державна виконавча служба, не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 57-60 ЦПК України.

Відсутність вини відповідача у несвоєчасній виплаті позивачу зарплати та розрахункових сум при звільненні не спростовується наданими відповідачем доказами в обґрунтування своїх заперечень проти позову (а.с.23-76), тому суд оцінює їх критично.

Навпаки, з подання від 04.06.2013 року №7-2/763вих.-13 вбачається, що Луганською прокуратурою з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері була проведена прокурорська перевірка додержання службовими особами казенного хімічного заводу Зоря вимог Закону України Про оплату праці та іншого законодавства у зазначеній сфері, якою виявлено ряд порушень вказаного закону та КЗпП України, та в результаті перевірки заступник Луганського прокурора вимагав від генерального директора заводу Зоря вжити заходи щодо усунення вказаних у поданні порушень вимог КЗпП України, Закону України Про оплату праці, причин цих порушень і умов, що їм сприяють (а.с.100-101).

Також суд не приймає до уваги надані відповідачем в якості доказу рішення судів, згідно з якими відмовлено в задоволенні аналогічних позовних вимог (а.с.92-96), оскільки відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України рішення суду в тотожних за фабулою справах, але за позовом іншого позивача не можуть мати преюдиційного значення для вирішення даної справи.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими, оскільки невиплата ОСОБА_1 зарплати сталась з вини відповідача.

Судом перевірений розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку, зроблений позивачем, у зв'язку з чим зазначає наступне.

Згідно з розрахунком позивача (а.с.87-88) розмір середнього заробітку за весь час затримки складає 9188,40грн. з розрахунку: 96,72грн. (середньоденна заробітна плата, розрахована за два останні місяці роботи грудень 2012р. та січень 2013р.) х 95 (кількість робочих днів з дати звільнення по день фактичного розрахунку, тобто з 27.02.2013р. по 16.07.2013р. включно) = 9188,40грн.

Суд зазначає, що позивачем невірно розуміється день фактичного розрахунку, оскільки в позові вона зазначила, що таким днем є 17.07.2013р., для розрахунку середнього заробітку нею був взятий день 16.07.2013р., а в судовому засіданні вона просила стягнути середній заробіток з 27.02.2013р. по день фактичного розрахунку. Тому суд, перевіряючи даний розрахунок, вважає, що для правильного розрахунку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку слід вважати дату фактичного розрахунку, тобто 18.07.2013р., оскільки це підтверджено випискою за картковим рахунком (а.с.14). Крім того позивачем невірно взято для розрахунку кількість робочих днів у травні 2013 року 20 днів та у червні 2013 року 19 днів (а.с.87), хоча правильним буде кількість робочих днів у травні 2013 року 19, у червні 2013 року - 18. У звязку з чим суд приходить до висновку, що правильним буде наступний розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку: 96,72грн. (середньоденна заробітна плата, розрахована за два останні місяці роботи грудень 2012р. та січень 2013р.) х 95 (кількість робочих днів з дати звільнення по день фактичного розрахунку, тобто з 27.02.2013р. по 18.07.2013р. включно (лютий 2013р. 2 дні, березень 2013р. 20 днів, квітень 2013р. 22 дні, травень 2013р. 19 днів, червень 2013р. 18 днів, липень 2013р. 14 днів)) = 9188,40грн. Дану суму суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Доводи представника відповідача в тій частині, що заборгованість з заробітної плати була виплачена позивачу 11.07.2013р. є необґрунтованими, оскільки згідно з випискою за картковим

рахунком клієнта поповнення рахунку безготівковим перерахуванням відбулось 18.07.2013 року (а.с.82).

Крім того сам представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що довідка про виплату ОСОБА_1 розрахункових сум (а.с.81), в якій зазначено, що розрахункові суми були їй виплачені 11.07.2013р., була зроблена головним бухгалтером на підставі розпорядження головного державного виконавця №37351230/10 (а.с.37-38), яке в свою чергу не містить в собі дати перерахування коштів позивачу.

Розглядаючи вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди в сумі 4000грн., суд приходить до висновку, що вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на відшкодування їй моральної шкоди, тому що відповідачем було порушено її конституційні права на заробітну плату, передбачені ст..43 Конституції України. Моральну шкоду суд оцінює у 500грн. Дана сума, на думку суду, пропорційна та адекватна тим стражданням, які перенесла позивач в результаті несвоєчасної виплати їй заробітної плати.

Посилання представника відповідача на те, що позивач на час звільнення отримував пенсію, не заслуговують на увагу, оскільки таке право на соціальний захист (отримання пенсії) гарантовано позивачу ст..46 Конституції України, та не виключає відповідальності відповідача у разі несвоєчасної виплати заробітної плати.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 9188,40грн. та моральну шкоду в сумі 500грн.

Відповідно до ст.88 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст..43, 46 Конституції України, ст.ст.5-11, 57-59, 60, 88, 212-215, 292 ЦПК України, на підставі ст.ст.47, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Рубіжанського казенного хімічного заводу Зоря про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Рубіжанського казенного хімічного заводу Зоря, ідентифікаційний код 14308351, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9188 (дев'ять тисяч сто вісімдесят вісім) гривень 40 копійок, моральну шкоду в сумі 500 (пятсот) гривень, а всього стягнути 9688 (дев'ять тисяч шістсот вісімдесят вісім) гривень 40 копійок.

Стягнути з Рубіжанського казенного хімічного заводу Зоря на користь держави судовий збір у розмірі 229 (двісті двадцять девять) гривень 40 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Луганської області шляхом подання апеляційної скарги через Рубіжанський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяН.В.Нагорна