Постанова № 34714256, 05.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2013 року Справа № 5011-23/10473-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 31.07.2013 рокуу справі№ 5011-23/10473-2012Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології"простягнення заборгованості 962775,81 грн.за участю представників: позивачаПросалова О.Є., дов. від 14.10.2013р.відповідачаБонтлаб В.В., дов. від 03.12.2012р.

ВСТАНОВИВ:

03.08.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології" заборгованості в сумі 962775,81 грн., в тому числі 316516,13 грн. основного боргу, 23949,17 грн. пені, 6365,65 грн. 3% річних, 612944,86 грн. за несвоєчасне повернення предмету лізингу, 3000 грн. збитків. Позовні вимоги вмотивовано порушенням відповідачем умов договору фінансового лізингу щодо вчасного внесення платежів та застосуванням наслідків, передбачених укладеним договором та статтями 625, 785 Цивільного кодексу України.

Відповідач відхилив позов, зазначивши, що дію договору фінансового лізингу припинено в односторонньому порядку та нотаріусом вчинено виконавчий напис про повернення позивачу об'єкту лізингу та стягнення несплачених лізингових платежів; припис статті 785 Цивільного кодексу України не застосовуються до лізингових правовідносин.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2012 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 року, позов задоволено повністю; постановою Вищого господарського суду України від 26.02.2013 року судові рішення скасовано в частині стягнення неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу в сумі 612944,86 грн. та справу в цій частині направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду; в решті судові рішення залишено без змін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2013 року (суддя Цюкало Ю.В.) позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 612944,86 грн. неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2013 року (судді: Рєпіна Л.О. - головуючий, Суліма В.В, Тарасенко К.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову у даній справі, а рішення місцевого господарського суду від 22.05.2013 року залишити в силі. Скаргу вмотивовано доводами про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме всупереч статті 4 Господарського процесуального кодексу України суд при прийнятті оскарженої постанови не мотивував підстави не застосування до даних правовідносин положень пункту 12.4 укладеного сторонами договору, не застосував статтю 611 Цивільного кодексу України, за якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом, у тому числі сплата неустойки, а також частину 1 статті 230 господарського кодексу України, за змістом якої сплата господарських санкцій є обов'язком учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав, усно в судовому засіданні заперечив її доводи, вказавши на законність постанови апеляційного господарського суду.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2012 року у даній справі (в частині, залишеній без змін за наслідками касаційного перегляду) встановлено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором № 2562L11/00-LD від 28.04.2011 року щодо повноти сплати лізингових платежів за період з 10.09.2011 року по 10.02.2012 року, факт припинення дії договору 10.02.2012 року та факт неповернення переданого у лізинг майна; зазначені факти не доводяться знову під час вирішення даного спору.

Пунктом 9.1 договору передбачено, що у випадку дострокового припинення дії договору або у випадку повернення предмета лізингу лізингодавцю з будь-якої іншої причини, лізингоодержувач зобов'язаний передати предмет лізингу та всі необхідні документи, які вимагаються лізингодавцем, у визначеному лізингодавцем місці в межах України протягом 5 робочих днів, починаючи з дати відповідної вимоги лізингодавця, якщо інше не буде визначено у відповідному повідомленні лізингодавця; місцевим господарським судом встановлено, що відповідач отримав від позивача повідомлення про відмову від договору та повернення предмету лізингу за вих. № 269 від 31.01.2012 року, яким позивач визначив порядок та умови виконання відповідачем зобов'язання з повернення позивачу предмету лізингу у строк (з урахуванням дати вимоги лізингодавця 31.01.2012 року) до 07.02.2012 року, натомість відповідач обов'язок повернути предмет лізингу не виконав, відповідні докази у підтвердження таких обставин не подав.

Сторони узгодили пунктом 12.4 договору, що у випадку, коли лізингоодержувач не виконує обов'язку щодо повернення предмету лізингу, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача сплатити неустойку у подвійному розмірі періодичного лізингового платежу за весь час прострочення; при цьому для розрахунку приймається останній (тобто, такий, який передує факту порушення зобов'язання лізингоодержувача щодо повернення предмету лізингу) повний періодичний платіж згідно з графіком лізингових платежів.

Позивач на підставі пунктів 9.1 та 12.4 договору, реалізуючи надане йому право, здійснив розрахунок неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу за період з 11.02.2012 року у розмірі 612944,86 грн.; відповідач не спростував розрахунок позивача, власний контррозрахунок не надав.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності та обґрунтованості встановленими обставинами та матеріалами справи наявності правових підстав для застосування до відповідача відповідальності за порушення зобов'язання, передбаченої умовами договору, вірності розрахунку позовних вимог.

Переглядаючи справу за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції натомість зазначив про відсутність правових підстав для застосування до відповідача відповідальності за порушення зобов'язання згідно з приписами статті 785 Цивільного кодексу України, що не регулює правовідносини за договором лізингу.

Судова колегія зазначає, що згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Статтями 525, 526 цього Кодексу визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України); також за змістом статей 216-218, 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин несе господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій (зокрема, штрафних санкцій) за ініціативою учасників господарських відносин на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором та є зобов'язаним сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання та неналежного виконання господарського зобов'язання.

За статтею 547 Цивільного кодексу України домовленість сторін щодо застосування неустойки оформляється письмовим правочином, а статтею 204 цього Кодексу встановлено презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Разом з тим згідно з приписами статті 105 Господарського процесуального кодексу України постанова апеляційної інстанції повинна містити, зокрема, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, а у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з рішенням суду першої інстанції.

Як вже зазначено вище, задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення неустойки, місцевий господарський суд згідно з наведеним законодавством обґрунтовано виходив з наявності між сторонами письмового правочину щодо виду, підстав та порядку застосування обумовленої ними відповідальності та з встановлених обставин справи щодо наявності підстав для застосування визначеної письмовим правочином відповідальності позивачем та виникнення відповідного обов'язку у відповідача; натомість, всупереч наведеним положенням норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції не навів доводів, з яких не взято до уваги наявний у матеріалах справи письмовий документ (договір), не спростував відповідні висновки суду першої інстанції.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Місцевий господарський суд, розглядаючи справу, вірно застосував чинне законодавство, встановив дійсні правовідносини сторін та обставини справи, виходячи з розподілу між сторонами обов'язку доказування обставин справи.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд апеляційної інстанції в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи, невірно застосував наведені вище положення законодавства, помилково скасувавши законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити, скасувавши постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі; судовий збір за розгляд касаційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології".

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 6 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2013р. у справі № 5011-23/10473-2012 Господарського суду міста Києва скасувати.

Рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2013р. залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології" (03038, м. Київ, вул. Ямська, 28-А, ідентифікаційний код 36376609) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (04070, м. Київ, вул.Петра Сагайдачного, 22/1, ідентифікаційний код 33942232) 6129,45 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

Головуючий Т. Дроботова

Судді Н. Волковицька

Л. Рогач