Постанова № 34711937, 29.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-17442/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інтраст" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0010712208 від 22.10.2012 р., -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інтраст" (далі - ТОВ "Компанія "Інтраст") звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0010712208 від 22.10.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2013 року позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, співробітниками Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС) було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Компанія «Інтраст» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Ріоніт» за травень, вересень та жовтень 2011 року та ТОВ «Лігал Едвайзинг» за листопад 2011 року, за результатами якої складено Акт перевірки від 04.10.2012р. №801/22-8/36305040 (далі - Акт перевірки).

В ході перевірки було встановлено порушення позивачем вимог ст. 185, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 086 952,00 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки позивачем було подано заперечення, за результатом розгляду якого ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС надіслало листа від 17.10.2012 р. №8635/10/22-810, в якому повідомило позивача про залишення висновків Акту перевірки без змін.

На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.10.2012 р. №0010712208, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 1 170 253 грн. (1 086 952,00 грн. - основний платіж, 83 301,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позивач заперечує правомірність спірного податкового повідомлення-рішення відповідача, у зв'язку з чим просить визнати його протиправним та скасувати.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року (далі по тексту - ПК України).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.п. «а» п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 зазначеного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. п. 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну; податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару, платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар, призначений для використання у своїй господарській діяльності.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що між позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «РІОНІТ» (Продавець), з іншого боку, було укладено Договір купівлі-продажу природного газу від 25.05.2011 року №05/06-ПГ далі - Договір №05/06-ПГ), за умовами п. 1.1 якого Продавець зобов'язується продати Покупцю для подальшої реалізації в період червень 2011 року природний газ, а Покупець - прийняти та оплатити газ на умовах даного Договору.

Крім того, за умовами п. 3.4 зазначеного Договору, Продавець зобов'язується передати Покупцю по даному Договору в період червня 2011 року обсяг природного газу 1 500,000 тис. куб.м.

Відповідно до п. 5.2 Договору №05/06-ПГ, ціна природного газу, що поставляється по цьому Договору, за 1000 куб.м складає 2512,50 грн., крім того ПДВ 20% - 502,50 грн. Всього ціна з ПДВ 20% за 1000 куб.м. складає 3015,00 грн.

27 вересня 2011 року між позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «РІОНІТ» (Продавець), з іншого боку, було укладено Договір купівлі-продажу природного газу №9/12-ПГ (далі - Договір №9/12-ПГ), за умовами п. 1.1 якого Продавець зобов'язується продати Покупцю для подальшої реалізації в період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2011 року природний газ, а Покупець - прийняти та оплатити газ на умовах вказаного Договору.

Пунктом 1.2 Договору №9/12-ПГ встановлено, що Продавець передає Покупцю в період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2011 року природний газ в обсязі до 3 00,000 куб. м., в тому числі по місяцях: жовтень - 1 000,000 тис. куб. метрів; листопад - 1 000,000 тис. куб. метрів; грудень - 1 000,000 тис. куб. метрів.

Згідно п. 3.4 Договору №9/12-ПГ, Продавець зобов'язується передати Покупцю в період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2011 року обсяг природного газу до 3 000,000 тис. куб.м.

Відповідно до п. 5.2 Договору №9/12-ПГ, ціна природного газу, що поставляється по цьому Договору, за 1000 куб.м складає 2 998,50 грн., крім того ПДВ 20% - 600,00 грн. Всього ціна з ПДВ 20% за 1000 куб.м. складає 3 598,20 грн.

На підтвердження виконання господарських зобов'язань позивачем були надані рахунки-фактури, акти прийому-передачі природного газу, додаткові угоди, реєстри реалізації природного газу у червні 2011 року, реєстри фактично протранспортованих обсягів природного газу газовими мережами, податкові накладні, платіжні доручення та банківські виписки.

Крім того, з наявних в справі доказів вбачається, що між позивачем (Замовник), з одного боку, та Дочірньою компанією «Укртрансгаз Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір на збереження (закачування, зберігання, відбір) природний газу від 11.05.2011 року №110501727 (далі - Договір №110501727).

У відповідності до п. 1 вказаного Договору, Виконавець зобов'язується протягом строку, визначеного даним договором, зберігати в ПСГ природний газ (далі-газ), у тому числі страховий запас газу, переданий йому Замовником, та повернути Замовнику газ у кількості, визначеній у цьому договорі, а Замовник зобов'язується внести плату за послуги із зберігання (закачування, зберігання, відбору) у встановлені цим договором строки.

За умовами пункту 2.1 Договору №110501727, Замовник передає Виконавцю газ на зберігання, у тому числі страховий запас газу, в таких обсягах: 2 500,0 тис.куб.м - обсяг газу, що закачується в ПСГ у поточному сезоні зберігання (період з 16 квітня 2011 року по 15 квітня 2012 року); 2 500,0 тис. куб.м - обсяг газу в ПСГ, на який Замовник набуває право власності в ПСГ.

У випадку наявності в ПСГ невикористаної частини (залишку) обсягу газу Замовника на кінець минулого сезону зберігання (період з 16 квітня 2010 року по 15 квітня 2011 року), останній залишає його в ПСГ Виконавця на зберігання у поточному сезоні зберігання, що оформляється сторонами у відповідності до пункту 2.15 цього договору.

На підтвердження виконання господарських зобов'язань за Договором №110501727 позивачем були надані акти звірки розрахунків за спожитий природний газ, реєстри виданих податкових накладних та банківські виписки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є саме первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Господарська операція в розумінні ст. 1 вказаного Закону - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Тому з наведених законодавчих приписів випливає, що наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.

Господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а відтак право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач зокрема посилається на наявність матеріалів кримінальної справи №49-3247, порушеної відносно голови правління ВАТ «Горохівський цукровий завод» ОСОБА_2 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.

За твердженням податкового органу, в ході проведення досудового слідства було встановлено, що у січні 2008 року ВАТ «Горохівський цукровий завод» придбало у ВКП «Українська нафтогазова компанія» цукор-пісок в кількості 11315т. на загальну суму 45 873 000 грн. Розрахунки за цукор проведено векселями на суму 33 956 500грн. та 55 047 600 грн. відповідно.

Згідно додатку К-1 до декларації з податку на прибуток ВКП «Українська нафтогазова компанія» приросту та убутку виробничих запасів за наслідками проведеної операції за перший квартал 2008 року не відбулось. ТзОВ «Захід-Груп» такої звітності за наслідками проведених операцій в 2007-2008рр. взагалі не подавало.

29 липня 2008 року ухвалою господарського суду Івано-Франківської області юридичні особи ВКП «Українська нафтогазова компанія» та ТзОВ «Захід-Груп» визнано банкрутами та ліквідовано без встановлення правонаступництва.

У зв'язку з цим, працівниками ДПІ у Горохівському районі Волинської області при проведенні виїзної планової перевірки ВАТ «Горохівський цукровий завод» (акт №002/23-00372641 від 18.01.2010р.), кредиторську заборгованість ВАТ «Горохівський цукровий завод» по погашенню векселів перед ВКП «Українська нафтогазова компанія» та ТзОВ «Захід-Груп» визнано безповоротною фінансовою допомогою у зв'язку з ліквідацією вказаних контрагентів і за результатами перевірки ВАТ «Горохівський цукровий завод» донараховано податок на додану вартість на суму 3 224 433грн. та податок на прибуток на суму 22 298 225 грн.

При цьому, у червні-серпні 2011 року ВАТ «Горохівський цукровий завод» до податкового кредиту було включено ПДВ на загальну суму 3 358,6 тис.грн. по операціям з постачання газу в адресу ВАТ «Горохівський цукровий завод» від ТОВ «Ріоніт» (код ЄДРПОУ 36218092) зареєстрованому у Шевченківському районі м. Києва, який в свою чергу відобразив у податковій звітності придбання ТМЦ від ТОВ «Алекс-А ДТД» (код ЄДРПОУ 33443792).

В ході відпрацювання співробітниками ВПМ Луцької ОДПІ ТОВ «Ріоніт» та ТОВ «Алекс-А ЛТД» було підтверджено відсутність СГД за юридичними адресами вказаними у статутних документах, а також відсутність трудових та матеріальних активів, що вказує на нелегітимність діяльності суб'єктів господарювання та відсутність поставки газу по ланцюгу ВАТ «Горохівський цукровий завод» - ТОВ «Ріоніт» - ТОВ «Алекс-А ЛТД».

Крім того, відповідач посилається на висновки акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 12.01.2012 року за №32/2307/33443792, з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість ТОВ «Алекс-А ЛТД» (код ЄДРПОУ 33443792) за період з 01.07.2011 року по 30.11.2011 року.

Так, за висновками вищезазначеного акту перевірки вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Алекс-А ЛТД» здійснюється поза межами правового поля, що на думку податкового органу свідчить про ненабуття вказаним підприємством цивільної дієздатності, а тому фінансово-господарські взаємовідносини між контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями ТОВ «Алекс-А ЛТД» за липень-листопад 2011 року є фіктивними в розумінні ст. 228 Цивільного кодексу України та такими, що вчинені без наміру виникнення відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Положенням статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Отже, як вбачається з наявних в справі доказів, господарські операції ТОВ "Компанія "Інтраст" не містять за своїм змістом розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

У зв'язку з цим, аналізуючи обставини даної справи та наявні в ній докази, колегія суддів приходить до висновку, що укладені позивачем угоди не мали на меті настання реальних правових наслідків, що в свою свідчить про безтоварність господарських операцій позивача упродовж періоду, що перевірявся.

За таких обставин, дії платника податку ТОВ "Компанія "Інтраст" вказують на його недобросовісність, а вчинені ним господарські операції викликають сумнів у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

З підстав вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2013 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інтраст" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0010712208 від 22.10.2012 р., слід відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інтраст" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0010712208 від 22.10.2012 р. - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Повний текст постанови виготовлено - 04.11.13 р.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.