Ухвала суду № 34711930, 29.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4254/13-а(в 3-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

29 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П.,Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Магура" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.03.2013 р. №0000952260,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року позивач - Приватне підприємство "Магура" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 13.03.2013 №0000952260.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2013 року позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, службовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Магура» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на прибуток по взаємовідносинам з Приватним підприємством «Прилукихімснаб» за березень 2012 року.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток приватних підприємств на суму 53 622,00 грн.

За наслідками перевірки посадовою особою відповідача було складено акт від 20.02.2013 №687/22-621/32305560, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.03.2013 №0000952260, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 80 433,00 грн., у тому числі: 53 622,00 грн. - основний платіж, 26 811,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач заперечує правомірність спірного податкового повідомлення-рішення відповідача, у зв'язку з чим просить суд визнати його протиправним та скасувати.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року (далі по тексту - ПК України).

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 139.1.1, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат:

- витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

- витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення;

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зазначити, що валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, за результатами фактично здійснених господарських операцій.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що між Приватним підприємством "Магура" (Замовник) та Приватним підприємством «Прилукихімснаб» (Підрядник) були укладені договори підряду від 27.02.2012 №24, від 12.03.2012 №29 та від 20.03.2012 №33, за умовами яких Підрядник зобов'язується власними силами та засобами виконати для Замовника роботи по влаштуванню системи фасадної теплоізоляційно-опоряджувальної на визначених об'єктах.

Вищезазначені договори підряду були укладені позивачем з метою реалізації своєї господарської діяльності, пов'язаної з будівництвом будівель.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем були надані податкові накладні за березень 2012 року та акти приймання виконаних будівельних робіт за вказаний період, копії яких містяться в матеріалах даної справи.

Згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV), документом, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, є первинні бухгалтерські документи.

Витрати підприємства повинні підтверджуватися такими первинними документами, які відповідають вимогам, встановленим п.2 ст.9 Закону № 996-ХІV, тобто мати такі обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце його складання, назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Господарська операція в розумінні ст. 1 вказаного Закону - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Тому з наведених законодавчих приписів випливає, що наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.

Господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а відтак право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Згідно п.2 ст.9 Закону № 996-ХІV, п.2.1 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі - наказ №88), та п.10 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 31.12.99 №318 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248, проведені фінансово-господарські операції (в т.ч. понесені витрати) повинні підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами, а згідно п.2.14 наказу №88, відповідальність за своєчасне і якісне складання первинних документів, за достовірність даних, наведених у документах, несуть особи, які склали і підписали ці документи.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач посилається на наявність акту Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПС від 20.08.2012 №3169/22-9/31360133 «Про неможливість проведення зустрічної звірки приватного підприємства «Прилукихімснаб», в якому міститься висновок про те, що правочини, укладені Приватним підприємством «Прилукихімснаб» з контрагентами, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави і суспільства та вчинені удавано з метою приховування від сплати податків третіх осіб.

Крім того, відповідач зазначає, що працівниками ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС було зафіксовано факт відсутності за юридичною адресою ПП «Прилукихімснаб» первинних та бухгалтерських документів, а саме: договорів, товаро-транспортних накладних, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, банківських виписок, регістрів бухгалтерського обліку на підтвердження здійснення даним підприємством господарської діяльності.

Разом з тим, відповідач вказує на відсутність основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів ПП «Прилукихімснаб», що підтверджується відомостями податкових декларацій з податку на прибуток та розшифровок до них.

За твердженням податкового органу, вказаний вище правочин, що був укладений між позивачем та ПП «Прилукихімснаб», є фіктивним в розумінні ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки не має на меті настання реальних правових наслідків та має ознаки нікчемності по ланцюгу до „вигодонабувача".

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, про реальність господарських операцій позивача свідчать наявні в справі докази, до яких зокрема належать акти виконаних робіт, акти здачі -прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні, що містять усі необхідні реквізити, які у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, на підставі яких може формуватися бухгалтерський облік.

Крім того, з наявних в справі доказів вбачається, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ПП «Прилукихімснаб» був зареєстрований у встановленому законодавством порядку як платник податку на додану вартість, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну надану ним послугу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Як свідчать матеріали даної справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагента позивача - ПП «Прилукихімснаб». При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірних угод були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичну особу вказаного підприємства.

Отже, виходячи із вимог ст. 215 Цивільного кодексу України слід зробити висновок про відсутність правових підстав, передбачених ст. 203 Цивільного кодексу України для визнання спірних правочинів недійсними.

Таким чинном, враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених позивачем з ПП «Прилукихімснаб», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності спірних правочинів, колегія суддів приходить до висновку пр. наявність правових підстав для задоволення вимог даного позову.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Повний текст ухвали виготовлено - 04.11.13р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.