Рішення № 34706581, 05.11.2013, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2013 р. Справа №917/1691/13

За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м. Полтава

про стягнення грошових коштів у сумі 217169,26 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники:

від позивача: Мельник В.В.

від відповідача: Ставицька І.Б.

У судовому засіданні 15.10.2013 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України.

СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про стягнення 217169,26 грн., з них: 90076,21 грн. - пеня, 18015,24 грн. - 3% річних, 104015,89 грн. - 7% штрафу, 5061,92 грн. - інфляційних за договором №2676-БО від 31.07.2012 р. купівлі-продажу природного газу.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач у відзиві на позов від 10.010.2013 р. (арк. с. 85-86) та його представники в судових засіданнях проти позову заперечують, вказуючи на те, що позивач не звертався до відповідача з вимогою про сплату пені, річних та інфляційних у досудовому порядку; нарахування штрафних санкцій, якщо і має проводитися, то з моменту підписання сторонами актів приймання-передачі газу за договором.

У доповненнях до відзиву на позов від 04.11.2013р. відповідач наполягає на тому, що встановлення у договорі поставки умови про відповідальність покупця за прострочення виконання зобов"язання з оплати поставленого газу у вигляді пені та штрафу (додатково за прострочення понад 30 днів) суперечить Конституції України та чинному законодавству. Крім того, у судовому засіданні усно представник відповідача просив суд вийти за межі позовних вимог та визнати недійсним відповідну умову договору ( п.7.2 договору №2676-БО). Дане клопотання судом відхиляється за мотивуванням, наведеним у мотивувальній частині рішення.

Крім того, від відповідача надійшли клопотання:

- про призначення колегіального розгляду справи у зв"язку зі складністю даної справи.

Позивач проти задоволення клопотання заперечує. Суд, з огляду на положення ст.4-6 ГПК України, вважає дане клопотання необгрунтованим та відмовляє у його задоволенні;

- про відкладення розгляду справи у зв"язку з неможливістю забезпечення явки повноважного представника у судове засідання через його зайнятість у господарському суді м.Києва. Представник позивача проти задоволення клопотання заперечує. Враховуючи, що строк розгляду справи, встановлений ст.69 ГПК України (з урахуванням продовження строку згідно ухвали від 10.10.2013р.), закінчився, представник відповідача присутній у судовому засіданні, суд відмовляє у задоволенні даного клопотання. Посилання представника на те, що голова суду має право продовжити строк вирішення спору понад термін, встановлений ст.69 ГПК України, не узгоджуються з приписами чинного законодавства;

- про зупинення провадження у справі до вирішення по суті пов"язаної справи №910/19085/13 за позовом ПАТ "Полтаваобленерго" до ПАТ НАК "Нафтогаз України" про визнання договору №2676-БО недійсним. Відповідач вважає, що справа №917/1691/13, що розглядається Господарським судом Полтавської області, та справа №910/19085/13, що розглядається Господарським судом міста Києва, взаємопов'язані і розгляд справи №917/1691/13 неможливий до вирішення господарським судом м. Києва справи № 910/19085/13, оскільки вимоги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення грошових коштів ґрунтуються саме на договорі №2676-БО .

Представник позивача проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі заперечує, вважає, що дану справу необхідно розглядати по суті, а відповідне клопотання направлене на затягування судового процесу.

При вирішенні даного клопотання суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі, зокрема, в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Постановою Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам роз'яснено, що під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, що розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення, та є істотними для даної справи. Неможливість розгляду однієї справи до вирішення другої справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

З наданих відповідачем матеріалів вбачається, що справу порушено за позовом Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання договору недійсним, конкретизації який саме договір визнається недійсним ухвала суду не містить. Крім того, на переконання суду, відповідачем не доведено неможливості вирішення даної справи по суті до вирішення відповідної справи господарським судом м.Києва з огляду на вищевикладені приписи постанови Пленуму ВГСУ та положення п.2.17 постанови пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними), які не зобов"язують суд зупиняти провадження у справі, а тільки надають йому таке право з урахування усіх обставин конкретної справи.

Крім того якщо суд вирішуючи господарський спір, встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України).

Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК) (п.2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 -69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Також Європейський суд з прав людини неодноразово звертає увагу на те, що порушення розумного строку розгляду справи часто викликане саме необгрунтованим зупиненням провадження у справі до розгляду пов"язаної справи (Рішення "Соломатін проти України", "Бестіянець проти України", "Глоба прти України").

В даному випадку, враховуючи строки розгляду справи та набрання рішенням законної сили, тривале зупинення приведе до порушення розумних строків розгляду справи.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Неодноразове клопотання відповідача про зупинення провадження у справі (вих.№01-11/11723 від 10.10.2013р. та №01-11/12900 від 05.11.2013р.), на думку суду, спрямоване на затягування розгляду справи, і суд відмовляє в задоволенні даних клопотань.

- Клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до 100 грн. - пені та до 100 грн. штрафу вирішується судом у мотивувальній частині рішення, так само як і усне клопотання відповідача про вихід за межі позовних вимог та визнання недійсним п.7.2 договору №2676-БО.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази, суд встановив:

31 липня 2012 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець/позивач) та Публічним акціонерним товариством "Полтаваобленерго" (покупець/відповідач) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 2676-БО (арк. с. 8-13).

Згідно з цим договором продавець (позивач) зобов'язувався передати у власність покупцю (відповідачу) у 2012 році природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язувався приймати та оплачувати цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього договору (п.1.1.,1.2 договору).

Пунктом 2.1. договору сторони погодили обсяги природного газу, які продавець передає покупцеві.

Пунктом 3.3 даного договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцю у відповідному місці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу.

В пункті 3.4. договору зазначено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного підприємства три примірника акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Ціна газу передбачена розділом 5 договору, порядок і умови проведення розрахунків - розділом 6. Так, оплата за газ здійснюється покупцем (відповідачем) виключно грошовими коштами шляхом100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місцем поставки газу (п.6.1. договору).

Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки природного газу з 01 серпня 2012 року до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до повного здійснення (п.11.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, на виконання умов вказаного договору позивачем протягом серпня - жовтня 2012 року було передано у власність відповідача природний газ на загальну суму 10 008 458,15 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (копії - арк. с. 14-17).

Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором щодо своєчасного проведення розрахунку за прийнятий природний газ виконував неналежним чином, платежі проводив з порушенням строків, передбачених даним договором.

Відповідальність сторін за договором встановлена розділом 7 договору. За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках передбачених чинним законодавством України, а також цим договором (п.7.1 договору). За невиконання покупцем п. 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу (п.7.2. договору).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищенаведеного, позивач просить стягнути з відповідача пеню, 7% штрафу, 3 % річних та інфляційні втрати (на підставі ст.625 ЦК України), що за розрахунком позивача становить:

пеня - 90 076,21 грн.

7% штраф - 104 015,89 грн.

3 % річних - 18015,24 грн.

інфляційні втрати - 5 061,92 грн.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору купівлі - продажу, згідно якого, в силу ст. 655 ЦК України, продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, зобов'язуючим, що обумовлено взаємним виникненням у кожної із сторін прав та обов'язків, а саме, зобов'язання продавця передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги. Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору купівлі продажу є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін).

У відповідності до ст.ст. 547-548 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК).

Суд здійснив перевірку нарахувань заявлених до стягнення пені та штрафу та дійшов до висновку про їх правильність.

10.10.2013 року від відповідача до суду надійшло письмове клопотання про зменшення розміру штрафних санкції в якому він просить суд відповідно ч2. ст. 233 ГК України та ч.3 ст. 551 ЦК України зменшити розміри пені та штрафу до ста гривень відповідно ( арк. с. 53-55).

Представник позивача проти зменшення штрафу та пені категорично

заперечував, посилаючись на необгрунтованість даного клопотання, свободу договору, а також те, що позивач є єдиним гарантованим постачальником природного газу для населення та невчасне виконання своїх зобов"язань відповідачем також завдає йому збитків.

При вирішенні цього клопотання суд виходить з наступного:

Частина 3 ст.551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач частково здійснював платежі в рахунок погашення заборгованості та повністю сплатив суму основного боргу ще до подачі позову до суду. Також з матеріалів справи та пояснень відповідача вбачається, що відповідач надає послуги споживачам, у зв'язку з чим у споживачів наявна значна заборгованість перед відповідачем. Прострочення відповідача по виконанню основного зобов"язання не було значним (3 дні, 27 днів, 4 дні, 11 днів, 15 днів, тощо, фактично найбільший період прострочення - 31 день).

Враховуючи усі обставини справи у сукупності, суд дійшов до висновку про необхідність та доцільність часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій та зменшення розміру штрафу, заявленого до стягнення, на 50 % (з 104 015,89 грн. до 52 007,95 грн.). Суд при цьому враховує, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Стосовно стягнення пені у сумі 90 076,21 гривень, суд приходить до висновку про задоволення даної вимоги в повному обсязі, враховуючи інтереси обох сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання про стягнення інфляційних втрат, суд керується наступним:

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Відповідно до листа Верховного Суду України N 62-97р від 03.04.1997р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Дана правова позиція підтверджується і судовою практикою, зокрема, викладена у численних постановах Вищого господарського суду України. Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявляє до стягнення 5 061,92 гривень інфляційних. При цьому, при нарахуванні інфляційних позивачем неправильно застосовано методику розрахунку інфляційних, зокрема, з розрахунку вбачається (і підтверджено представником у засіданні ), що при нарахуванні інфляційних за період з 16.10.2012 року по 15.01.2013 року позивачем залишено поза увагою, що за даний період мала місце дефляція, і сума боргу повинна була бути зменшена, натомість позивачем вказане просто не враховане у розрахунку (хоча розрахунок проводиться саме до 15.01.2013р.).

Судом було здійснено перерахунок розміру інфляційних, заявлених до стягнення, за період, вказаний позивачем, з використанням калькулятора ІПС "Законодавство". За результатами перерахунку суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3 % річних в сумі 18 015,24 грн.

Дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, відповідає наданому розрахунку, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача (викладені у відзиві на позов) стосовно того, що позивачем в порушення вимог п.3.4. договору, не було вчасно повернуто на адресу відповідача переважну більшість оригінальних примірників підписаних актів приймання-передачі газу, у відповідача відсутні правові підстави здійснювати кінцевий розрахунок по спожитому газу у відповідному місяці у строк, встановлений договором, а у позивача відсутні правові підстави нарахування штрафних санкцій та інших нарахувань, суд не приймає до уваги виходячи з наступного:

Порядок та умови проведення розрахунків визначені розділом 6 договору купівлі-продажу природного газу № 2676-БО від 31.07.2012 року.

В пункті 6.1. договору сторони чітко визначили, що оплата за газ здійснюється покупцем (відповідачем) виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місцем поставки газу.

Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін).

Заперечення відповідача стосовно того, що умови вказаного договору містять положення про подвійну відповідальність за його неналежне виконання (у вигляді стягнення пені та штрафу за прострочення понад 30 днів) також відхиляються судом як неправомірні. Так можливість одночасного стягнення штрафу та пені у випадку порушення грошового зобов'язання не суперечить чинному законодавству та підтверджена, серед іншого, і практикою Верховного Суду України, яка викладена у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.111-16 ГПК України (наприклад, постанови ВСУ від 30.05.2011р. у справі №42/252, від 09.04.2012р. №20/246-08 т а ін.); вказані висновки є обов'язковими для суду першої інстанції в силу приписів ст.82 ГПК України. Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення усного клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог та визнання недійсним п.7.2 договору №2676-БО від 31.07.2012р.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Відповідно до вимог ст.82 ГПК України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками процесу, а також доказів, витребуваних судом, у нарадчій кімнаті.

Судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст.33,43,49, 82-85, п.3 ст. 83 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" ( вул. Старий Поділ, 5, м. Полтава, Полтавська область,36022, код ЄДРПОУ 00131819 ) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" ( вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ,01001, код 20077720 ) 90 076,21 гривень пені, 18 015,24 гривень 3% річних, 52 007,95 гривень 7% штрафу, 3201,99 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити в задоволенні позовних вимог.

Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.11.2013 року

Суддя О.С.Мацко