Ухвала суду № 34684392, 22.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/12256/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Голубєвої Г.К., Муравйова О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 11 травня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2012 року

по справі №2а-1602/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НТБ-ПЛЮС» (надалі - ТОВ «НТБ-ПЛЮС»)

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва (надалі - ДПІ у Печерському районі м.Києва)

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до ДПІ у Печерському районі м.Києва, в якому поставлено питання про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 11.05.2011р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012р., позовні вимоги задоволено. Визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва від 29.12.2010р. №0011282310/0 та №0011292310/0.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом було проведено планову невиїзну документальну перевірку ТОВ «НТБ-ПЛЮС» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «С.Дж.Р Груп» за період з 01.03.2009р. по 31.10.2009р., про що складено акт №1065/23-10/34615974 від 12.12.2010р.

Проведеною перевіркою, на думку податкового органу, встановлено порушення поповичем п.7.2., п.п.7.4.1., п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 122081,00грн., та порушення п.п.5.1., п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело зо заниження податку на прибуток на суму 152601,00грн.

На підставі названого акту ДПІ у Печерському районі м.Києва прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.12.2010р. №0011282310/0 та №0011292310/0.

Підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, було встановлення, на думку відповідача, факту фіктивності правочинів між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р Груп», за наслідком яких, останнім було видано відповідні податкові накладні.

Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 даного Закону).

У п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 зазначеного Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 вищевказаного Закону передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судами, між ТОВ «НТБ-ПЛЮС» та ТОВ «С.Дж.Р Груп» було укладено договір про виконання ремонтно-будівельних робіт.

На виконання умов цього договору ТОВ «С.Дж.Р Груп» виписало податкові накладні на загальну суму 732846,00грн., в т.ч. податок на додану вартість - 122081,00грн.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідних періодів та відображено у реєстрах отриманих податкових накладних, які відповідають даним декларації з податку на додану вартість за березень та червень 2009р.

На момент видачі спірних податкових накладних ТОВ «С.Дж.Р Груп» перебувало у реєстрі платників податку на додану вартість і його свідоцтво про реєстрацію не визнано судом недійсним.

Про фактичне виконання вищезазначеного договору свідчать залучені до матеріалів справи первинні бухгалтерські та податкові документи.

Крім того, постановою про закриття кримінальної справи в частині від 24.04.2011р. встановлено, що ОСОБА_1 є засновником та директором ТОВ «С.Дж.Р Груп» та підприємство правомірно здійснювало господарську діяльність, зокрема з купівлі-продажу (поставки) будівельних матеріалів, устаткування та обладнання.

З огляду на зазначені норми права та встановлені обставини справи, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками судів попередніх інстанції відносно того, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість у спірній сумі без порушень при цьому вимог Закону України «Про податок на додану вартість»

Стосовно тверджень податкового органу про те, що фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «НТБ-ПЛЮС» та ТОВ «С.Дж.Р Груп» носять характер нікчемного правочину, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Податковим органом не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Таким чином, обставини, якими відповідач обґрунтовує правомірність прийнятих податкових повідомлень - рішень, що стосується правовідносин між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р Груп», не є належними доказами.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 11 травня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ Г.К. Голубєва

____ О.В. Муравйов