Ухвала суду № 34684380, 22.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/19697/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Голубєвої Г.К., Муравйова О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року

по справі №2а-239/11/0970

за позовом Приватного підприємства фірми «Спіка» (надалі - ПП фірма «Спіка»)

до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську (надалі - ДПІ в м.Івано-Франківську)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень, поставлено питання про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в м.Івано-Франківську №0002462302/0 від 15.12.2010р. в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 18009,16 грн. та №0002472302/0 від 15.12.2010 року в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 36196,87грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.06.2011р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012р., позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку ПП фірма «Спіка» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008р. по 31.03.2010р., за результатами якої складено акт №19946/23-2/23926102 від 02.12.2010р.

Проведеною перевіркою, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем п.п.4.1.2 - 4.1.6, крім п.п.4.1.5, п.4.1, ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5, п.п.1,2 п.1, п.п.8.3.2 п.8.3 ст.8, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п.4.1 ст.4, п.п.7.2.3, 7.2.6 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3, 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі названого акта ДПІ у м.Івано-Франківську прийнято податкові повідомлення-рішення №0000182310/0/446 від 05.03.2009р., яким визначено зобов'язання з податку на додану вартість та №0002472302/0 від 15.12.201р. яким визначено зобов'язання з податку на прибуток.

Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Так, позивач на підставі усних договорів купляв у ДП завод «Арсенал» товар (лічильники газу, монтажні комплекти, фланци), в тому числі у червні, вересні, жовтні, листопаді 2009р.

На придбаний ПП фірма «Спіка» у червні-листопаді 2009 року товар продавцем були видані податкові накладні №70 від 10.06.2009р., №160 від 25.09.2009р., №161 від 25.09.2009р., №19 від 05.10.2009р., №6 від 02.11.2009р., №23 від 03.11.2009р.

10.06.2009р., 25.09.2009р., 05.10.2009р., 02.11.2009р. та 03.11.2009р. позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок ДП завод «Арсенал» 72036,59 грн., в тому числі податок на додану вартість 12006,11грн., що підтверджується виписками з банківських рахунків позивача та не заперечувалось відповідачем.

Придбані у ДП завод «Арсенал» товари позивач використовував у власній господарській діяльності, що також відповідачем не заперечувалось.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону податкова накладна видається в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного вище Закону передбачає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що податковий кредит позивача по господарським операціям з ДП завод «Арсенал» був сформований на підставі оформлених належним чином податкових накладних, а реальність господарських операцій підтверджена наявністю первинних бухгалтерських документів.

Окрім того, спростовуючи посилання податкового органу на те, що ДП завод «Арсенал» податкові зобов'язання по продажу продукції ПП фірма «Спіка» не декларував, 03.06.2009р. розпочав процедуру ліквідації, а 24.11.2009р. виключений з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України, суди правильно виходили з того, що оскільки контрагент позивача на момент укладення договорів перебував в Єдиному державному реєстрі, мав свідоцтво платника податку на додану вартість, спірні податкові накладні оформлені належним чином та оплачені позивачем, тому визнання в судовому порядку недійсними установчих документів контрагента позивача не тягне за собою недійсність всіх угод і виданих ним податкових накладних.

Також слід зазначити, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, і не є підставою для позбавлення платника податку права на включення суми податку на додану вартість у податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови.

За таких обставин, суд першої інстанції, з чим погодилась колегія апеляційного суду, дійшов вірного висновку, про скасування податкового повідомлення-рішення №0000182310/0/446 від 05.03.2009р. в частині нарахування зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 18009,16грн.

Судами також встановлено, що ПП фірма «Спіка» відповідно до договорів оренди від 16.10.2007р. та 01.11.2008р. орендувало у ВАТ «Пресмаш» для використання у своїй господарській діяльності нежитлове приміщення, розміщене по вул.Автоливмашівська,1 в м.Івано-Франківську. У IV кварталі 2008р. до валових витрат по господарських операціях з ВАТ «Пресмаш» позивач включив суми коштів проплачених за оренду зазначеного приміщення, користуванням у зв'язку з орендою цього приміщення електромережами та за виготовлення комплекту плит.

Під валовими витратами виробництва та обігу, наведеному у п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 цієї статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 цієї ж статті не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Документами, що фіксували факт здійснення розрахунків по господарських операціях, що виникали у зв'язку з орендними зобов'язаннями, були передусім самі договори оренди з ВАТ «Пресмаш», платіжні доручення, що відображені в бухгалтерському обліку ПП «Спіка».

Спростовуючи твердження податкового органу, що підставою для виключення з валових витрат у сумі 96525,00грн. по контрагенту ВАТ «Пресмаш» стало відсутність актів виконаних робіт з отримання позивачем послуг оренди нежитлового приміщення по вул.Автоливмашівська, 1 в м.Івано-Франківську, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що чинним законодавством України не встановлено обов'язку підписувати акти виконаних послуг при виконанні умов договору оренди, в той час, як факт здійснення господарських операцій податковим органом не заперечувався.

Враховуючи зазначені норми права та викладені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що позивач мав достатні підстави для включення до складу валових витрат витрати, пов'язаних з виконанням договору оренди з ВАТ «Пресмаш».

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ Г.К. Голубєва

_____ О.В. Муравйов