Ухвала суду № 34684372, 31.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/73686/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

суддівОстровича С.Е., Степашка О.І. Федорова М. О.секретаря судового засідання Волошина В. М.,

представник позивача Серединський О. Л.

представник відповідача Іпатенко Г. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі міста Луганська на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року у справі за позовом Дочірнього підприємства "Луганський холодокомбінат" Відкритого акціонерного товариства "Луганськхолод" до Державної податкової інспекції в Артемівському районі міста Луганська про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення з податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИЛА:

Дочірнє підприємство "Луганський холодокомбінат" Відкритого акціонерного товариства "Луганськхолод" (далі - ДП "Луганський холодокомбінат") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Артемівському районі міста Луганська (далі - ДПІ в Артемівському районі м. Луганська) в якому просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення з податку на додану вартість.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2011 року позов ДП "Луганський холодокомбінат" задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ в Артемівському районі м. Луганська залишено без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2011 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції ДПІ в Артемівському районі м. Луганська подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ДП "Луганський холодокомбінат" у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

На підставі постанови слідчого від 13.07.2010 року, ДПІ в Артемівському районі м. Луганська проведено невиїзну документальну перевірку ДП "Луганський холодокомбінат» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Епос-Транзит» за період з 01.04.2009 року по 31.10.2009 року. За результатами перевірки складено акт №389/23/24846227 від 16.07.2010 року.

На підставі акту перевірки ДПІ в Артемівському районі м. Луганська 28.07.2010 року було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000622300/0, яким ДП «Луганський холодокомбінат» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2884330,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 1442165,00 грн., а всього у сумі 4326495,00 грн.

Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.04.2009 року між ДП "Луганський холодокомбінат та ПП "Епос-Транзит" було укладено договір № 01-04/09Л. На підставі податкових накладних отриманих від ПП "Епос-Транзит" позивачем у квітні-жовтні 2009 року було сформовано податковий кредит.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з абзацом 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.2 ст. 228 Цивільного кодексу України нікчемним правочином є правочин, який порушує публічний порядок, а згідно з ч.1 цієї ж статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір, укладений між ДП "Луганський холодокомбінат" та ПП "Епос-Транзит", відповідає вимогам ч.1 ст.205, ч.2. ст.207, ч.1 ст.208, ч.1 ст. 638, ч.3 ст.639 ЦК України, ст.ст. 179, 180, 181 ГК України. Сторонами за договором погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їхнього виконання, виконання цього договору підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами. Крім того, на час здійснення господарських операції, свідоцтво платника податку на додану вартість щодо ПП "Епос-Транзит" не було анульовано.

Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що ненадання позивачем товаротранспортних накладних, прибуткових ордерів не є безумовною ознакою нікчемності вчиненого правочину.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачають обов'язок позивача вести бухгалтерський облік, однак з норм цього закону не вбачається підстав щодо заборони формувати податковий кредит через відсутність певного первинного документу, окрім податкової накладної (ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість»), це є лише порушенням порядку ведення бухгалтерського обліку і факт допущення позивачем такого порушення відповідачем не доведено.

Підпунктом 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачені вимоги до податкової накладної.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в момент виникнення податкових зобов'язань складається податкова накладна. Накладна складається у двох примірниках, оригінал податкової надається покупцю, а копія залишається у продавця.

Форма податкової накладної, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037, передбачає також номер свідоцтва про реєстрацію платника на додану вартість.

Відповідно до вимог п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що діюче законодавство не передбачає обов'язку платника податку, в даному випадку позивача, перевіряти підписи в податкових накладних, що надаються йому, і оцінювати їх приналежність тим чи іншим особам, тобто вважати, що позивачем неправомірно сформована сума податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних ПП "Епос-Транзит", підстав немає.

Чинне законодавство не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо обґрунтованості позовних вимог та недоведеність відповідачем висновку про фіктивність господарської операції позивача.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що позовні вимоги ДП "Луганський холодокомбінат" підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі міста Луганська залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та у порядку, визначеному статтями 236 - 239-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О. І. Степашко М. О. Федоров