Рішення № 34673167, 05.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15965/13 05.11.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КреМікс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось"

про стягнення 222 989,06 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Пінтійська Н.І. за довіреністю б/н від 18.09.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КреМікс" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось " (далі - відповідач) про стягнення 222 989,06 грн., з яких: 189 360,87 грн. основного боргу, 15 030,02 грн. пені, 18 182,66 грн. 18 % річних, 415,51 грн. інфляційних витрат. Крім того, позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.08.2013 р. порушено провадження у справі № 910/15965/13 та призначено її до розгляду на 20.09.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 20.09.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. у відпустці, справу № 910/15965/13 передано для розгляду судді Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києві від 20.09.2013 р., суддею Любченко М.О. прийнято дану справу до свого провадження та призначено її розгляд на 05.11.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 04.10.2013 р., справу № 910/15965/13 передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.10.2013 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 910/15965/13 до свого провадження, її розгляд призначено на 05.11.2013 р.

У судовому засіданні 05.11.2013 р. представником позивача підтримано подану ним 20.09.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій він зазначає, що відповідно до банківських документів сума основного боргу за поставлений товар станом на 20.09.2013 р. сплачена, у зв'язку з чим просить, враховуючи погашення відповідачем після порушення провадження у даній справі заборгованості на суму 189 360,87 грн., стягнути з відповідача 15 030,02 грн. пені, 18 182,66 грн. 18 % річних, 415,51 грн. інфляційних витрат, також, покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з урахуванням зазначеної заяви.

У судовому засіданні 05.11.2013 р. судом, враховуючи приписи ст. 22 ГПК України, було вирішено прийняти до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог.

При цьому, судом враховано, що позивач вказаною заявою, в тому числі, фактично відмовився від позовних вимог в частині стягнення основного боргу, у зв'язку з чим в цій частині провадження у справі має бути припинено.

Відповідно до приписів п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Судом встановлено, що заява позивача, якою він зменшив позовні вимоги, в тому числі виключивши з них основний борг, підписана уповноваженою особою, не суперечить діючому законодавству України, не порушує чиї-небудь права, свободи чи інтереси, у зв'язку з чим у суду немає правових підстав не прийняти таку відмову.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Враховуючи зазначене, судом вирішено припинити провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення 189 360,87 грн. основного боргу.

Представник відповідача в судове засідання 05.11.2013 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяв та клопотання не подав та не надіслав.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 05.11.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.12.2011 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 2 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виготовити та поставити покупцю замінники молочних кормів, вітамінно-мінеральні суміші (премікси), білково-вітамінні добавки, комбікорм, (далі - товар), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти та оплатити товар.

Згідно з п. 2.1. Договору, ціна товару встановлюється в національній валюті України, є договірною і вказується постачальником в рахунках-фактурах та видаткових накладних.

Відповідно до п. 2.2. Договору, загальна сума Договору становить підсумок вартості окремих партій товару, поставленого покупцю по видатковим накладним протягом строку дії Договору.

Згідно з п. 7.1. Договору, оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару.

Відповідно до п. 12.2. Договору, він набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2012 р. У разі, якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку дії Договору не заявить у письмовій формі про свій намір розірвати або змінити його, строк дії Договору автоматично продовжується на 1 календарний рік.

Для оплати визначеного Договором товару позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 2965 від 13.11.2012 р. на суму 207 757,20 грн.

На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 207 757,20 грн., що підтверджується видатковою накладною № 3484 від 20.11.2012 р.

Також, в матеріалах справи міститься товарно-транспортна накладна № 3484 від 20.11.2012 р. на суму 207 757,20 грн. та податкова накладна № 169 від 20.11.2012 р. на суму 207 757,20 грн.

Відповідачем було отримано товар за зазначеною видатковою накладною через свого представника - Симоненка О.В., повноваження якого підтверджені Довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серії 12 ААГ № 740517 від 20.11.2012 р.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було частково сплачено вартість поставленого позивачем товару на суму 18 396,33 грн.

Разом з тим, після порушення провадження у даній справі відповідач здійснив погашення боргу на суму 189 360,87 грн., що підтверджується наданою позивачем випискою по його банківському рахунку.

Таким чином, на момент вирішення спору відповідачем повністю сплачено основний борг.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони п. 7.1. визначили, що оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Разом з тим, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Пунктами 8.4. та 8.5. Договору, сторонами визначено, що за кожен день прострочення платежу понад строк передбачений п. 7.1., покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за весь період такого прострочення; якщо покупець прострочив виконання грошового зобов'язання, то він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також вісімнадцять процентів річних від простроченої суми за весь період прострочення по оплаті.

Позивачем нараховано відповідачу 15 030,02 грн. пені, 18 182,66 грн. 18 % річних та 415,51 грн. інфляційних втрат, розрахунок яких є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності нарахованих сум пені, 18 % річних та інфляційних витрат.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання за спірним договором, що зумовило прострочення його виконання, позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 459,78 грн. (222 989,06 грн. * 2 %) мають бути покладені на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення 189 360 (сто вісімдесят дев'ять тисяч триста шістдесят) грн. 87 коп. основного боргу, - припинити

2. Позовні вимоги задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Рось» (04080, м. Київ, Подільський район, вулиця Фрунзе/О. Терьохіна, будинок 126/2, код ЄДРПОУ 30929025) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КреМікс» (39701, Полтавська обл., Кременчуцький район, село Піщане, вулиця Польовий стан, будинок 1, код ЄДРПОУ 30748505) 15 030 (п'ятнадцять тисяч тридцять) грн. 02 коп. пені, 18 182 (вісімнадцять тисяч сто вісімдесят дві) грн. 66 коп. 18 % річних, 415 (чотириста п'ятнадцять) грн. 51 коп. інфляційних витрат, 4 459 (чотири тисячі чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 78 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.11.2013 р.

Суддя В.С. Ломака