Рішення № 34640704, 01.11.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/5496/13-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т.В,Провадження № 22-ц/780/5148/13 Доповідач у 2 інстанції СліпченкоКатегорія 50 01.11.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

30 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Сліпченка О.І.,

суддів: Олійника В.І., Іванової І.В.,

при секретарі : Власенко О.В.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Білгород Інвест", третя особа: Державна реєстраційна служба Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визнання рішення загальних зборів недійсним та поновлення на посаді ,-

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2013 року позивач звернулась з зазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що між нею та загальними зборами ТОВ «Білгород Інвест» (Вищий орган), в особі голови Товариства Недбайло О.С., що діяв на підставі статуту, було укладено трудовий контракт на управління TOB «Білгород Інвест» (Підприємство) від 04 листопада 2012 року (Контракт). 28 травня 2013 року рішенням загальних зборів учасників TOB «Білгород Інвест», оформленого протоколом № 15 від 28 травня 2013 року її було тимчасово відсторонено з посади директора TOB Білгород Інвест» з 28.05.2013 року, у зв'язку з невиконанням нею як директором, положення статуту Товариства, передбаченого п.11.8. стосовно підзвітності зборам учасників Товариства та організації виконання їх рішень. Вважає, що вказане рішення суперечить положенням статуту Товариства, контракту між сторонами та діючому законодавству. Просила визнати рішення загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «Білгород Інвест» про тимчасове відсторонення її з посади директора TOB «Білгород Інвест» з 28.05.2013 року - недійсним, скасувати та поновити її на посаді директора ТОВ «Білгород Інвест».

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 липня 2013 року відмовлено в задоволенні позову .

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з такого.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 99 ЦК України, згідно якої, - члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків.

З такими висновками суду першої інстанції повністю погодитися не можна з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Суд першої інстанції належним чином не з'ясував характер та суть заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги; не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Ураховуючи те, що відповідно до вимог ст. ст. 10, 31 ЦПК України право визначення підстав позову належить виключно позивачу, місцевий суд належним чином не з'ясував у нього правові підстави заявленого ним позову.

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише з формальних міркувань.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ТОВ «Білгород Інвест» було укладено трудовий контракт на управління TOB «Білгород Інвест» (Підприємство) від 04 листопада 2012 року (Контракт), відповідно до якого вона, як керівник підприємства, здійснює поточне управління (керівництво) Підприємством, забезпечує його прибуткову діяльність, реалізацію предмета діяльності та досягнення статутних цілей Підприємства, а Вищий орган зобов'язується створювати необхідні умови для роботи Керівника, сплачувати йому грошову винагороду і надавати соціально-побутові блага (а.с.5-10). 28 травня 2013 року рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Білгород Інвест», (а.с.11-12) позивача тимчасово відсторонено з посади директора TOB «Білгород Інвест» з 28.05.2013 року, у зв'язку з невиконанням положення статуту Товариства, передбаченого п.11.8. стосовно підзвітності зборам учасників Товариства та організації виконання їх рішень та встановлено, що Статутом TOB визначено, що директор обирається на посаду та звільняється з неї загальними зборами та з директором укладається контракт (а.с. 5-10), де встановлено посадові обов'язки, компетенція, формування і умови діяльності, умови праці та відпочинку, оплата праці і соціально-побутове забезпечення порядок зміни і розірвання контракту та встановлено строк його дії, таким чином, - згідно з п. 11.4 та Статуту до компетенції зборів учасників ТОВ належить прийняття рішень, - про створення та відкликання виконавчого органу, визначення умов праці посадових осіб.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" при вирішення питання про те, чи є спір, що виник між господарським товариством та посадовими особами товариства, які входять до складу виконавчого органу товариства або наглядової ради товариства, трудовим чи корпоративним, судам необхідно керуватися положеннями глави ХV Кодексу законів про України ( далі -КЗпП України).

Відповідно до ст. 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з частиною четвертою ст. 65 ГК України у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір ( контракт), у якому визначається строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. В частині шостій зазначеної статті керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором ( контрактом), відповідно до закону.

Відповідно до вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", в якій також вказано, що спори, пов'язані з оскарженням членами виконавчих органів товариства, а також членами наглядової ради товариства, які уклали з товариствами трудові договори, рішень відповідних органів товариства про звільнення ( усунення, відсторонення, відкликання) їх з посади, розглядаються в порядку цивільного судочинства як трудові спори.

Однак, згідно вже згадуваної Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" зазначено, що способом захисту порушених або оспорюваних прав у таких категоріях спорів є позов про поновлення на посаді, зобов'язання усунути перешкоди у виконання посадових обов'язків відповідної посадової особи господарського товариства, а не позов про визнання недійсним відповідного рішення зборів акціонерів ( учасників) товариства чи наглядової ради товариства.

Тому, визнання рішення власника підприємства незаконним не може бути способом захисту порушеного права в порядку цивільного судочинства.

Разом з тим, враховуючи те, що між сторонами було укладено трудовий контракт, тому між сторонами виникли правовідносини найманого працівника та роботодавця, які регулюються нормами трудового законодавства. Згідно ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; у інших випадках, передбачених законодавством. Тобто вказана норма не передбачає можливість відсторонення працівника від виконання службових обов'язків за рішення зборів товариства.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року 1-рп/2010 у справі за конституційним поданням ТОВ «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення ч. 3 ст. 99 ЦК України виходив з того, що оскільки приписи ч. 3 ст. 99 ЦК України є способом захисту корпоративних прав учасників товариства, а позивач був правомірно усунутий від виконання обов'язків директора товариства та повноважень, які йому було надано рішенням компетентного органу товариства. Така форма захисту, на думку місцевого суду, є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством і не може розглядатися у площині трудового права, зокрема в аспекті ст. 46 КЗпП України, а рішення уповноваженого органу щодо відсторонення (відкликання) таких осіб повинні розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникли між товариством і особою, яким довірено повноваження з управління ним.

В той же час, у порушення ст. ст. 212-214, 303 ЦПК України, місцевий суд не звернув уваги на те, що з огляду на приписи ст. 46 КЗпП України спори, пов'язані з оскарженням членами виконавчих органів товариства, а також членами наглядової ради товариства рішень про звільнення (усунення, відсторонення, відкликання) їх з посади, розглядаються в порядку цивільного судочинства як трудові спори. У разі оскарження членом виконавчого органу товариства, який уклав з товариством трудовий договір (контракт), рішень відповідних органів товариства про відсторонення від посадових обов'язків, способом захисту в таких випадках є позов про поновлення на посаді, усунення перешкод у виконанні посадових обов'язків, а не позов про визнання недійсним відповідного рішення.

З огляду на викладене, колегія вважає, що виконавчий орган ТОВ своїм рішенням від 28 травня 2012 року незаконно відсторонив позивача від виконання ним своїх трудових обов'язків з підстав, визначених ст. 99 ЦК України.

Між тим, частково задовольняючи позовні вимоги, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що трудовим законодавством належними способами захисту порушеного трудового права особи при відстороненні від трудових обов'язків з урахуванням обставин справи є: поновлення на посаді, усунення перешкод у виконанні посадових обов'язків, стягнення заробітної плати за час відсторонення особи від роботи, зобов'язання про допуск до робочого місця, кабінету на територію офісу тощо. Саме по собі визнання незаконним рішення виконавчого органу ТОВ про відсторонення від трудових обов'язків не може поновити трудових прав позивача.

Така ж правова позиція міститься в роз'ясненнях, викладених в ч. 4 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", зокрема, що в разі оскарження членом виконавчого органу товариства, який уклав з товариством трудовий договір (контракт), рішень відповідних органів товариства про відсторонення від посадових обов'язків, способом захисту в таких випадках є позов про поновлення на посаді, усунення перешкод у виконання посадових обов'язків, а не позов про визнання недійсним відповідного рішення.

З огляду на викладене. колегії суддів приходить до висновку що, позивач в частині визнання рішення загальних зборів ТОВ, - обрав не той спосіб захисту свого порушеного права. Враховуючи викладене. необґрунтованим є також позов про зобов'язання державну реєстраційну службу скасувати державну реєстрацію про внесення змін керівника товариства. Разом з тим, позов в частині поновлення на посаді директора ТОВ підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині задоволення позовних вимог про поновлення позивача на посаді директора ТОВ. В іншій частині рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303,307,308,309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 липня 2013 року змінити.

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Білгород Інвест", третя особа: Державна реєстраційна служба Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визнання рішення загальних зборів недійсним та поновлення на посаді задоволити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора товариства з обмеженою відповідальністю "Білгород Інвест".

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді: