Ухвала суду № 34631501, 03.10.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2013 р.Справа № 2а-4320/12/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Морська Г.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного науково-виробничого комерційного підприємства «Атон» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне науково - виробниче комерційне підприємство «Атон» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби від 25.07.2012 року № 0005572200, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 266 575 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 133 287,50 грн., та № 0005582200 про зменшення розміру від'ємного значення об'єкту оподаткування за квітень 2012р. на 2 63 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що висновок податкового органу про безпідставне віднесення Товариством до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за господарськими операціями з ПП «А-Ліра» з посиланням на нікчемність правочинів, не ґрунтується на законі та суперечить фактичним обставинам справи.

На думку позивача, відповідач при складені спірного акту перевірки використав недостовірні дані про обставини здійснення господарської діяльності платника податків, а визнаючи нікчемними правочини, складені за результатами цих господарських відносин без рішення суду, перевищив надані йому повноваження.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2013 року позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що спірні податкові повідомлення - рішення прийняті податковим органом на підставі акту перевірки від 09.07.12 року № 1315/22-4/30667437, складеного за наслідками позапланової виїзної перевірки позивача з питання підтвердження господарсько-правових відносин з ПП «А-Ліра» та подальшої реалізації або використання у господарській діяльності товарів, отриманих від ПП «А-Ліра» у квітні 2012р.

За актом перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем:

- ч.1-5 ст. 203, ч. 1-2 ст. 215, ч.1 ст. 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПНВКП «Атон» при списанні коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів постачальнику ПП «А-Ліра» у квітні 2012р.

- п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст.186, п. 198.1, 198.2, 198.6, ст. 198, Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість за квітень 2012р. на суму 266575 грн. та завищено суму від'ємного значення на 2630 грн.

Такі висновки відповідач зробив у зв'язку з визнанням господарських операцій між ПНВКП «Атон» та ПП «А-Ліра» такими, що не створюють реального настання правових наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Основним аргументом відповідача, на якому ґрунтується його позиція, є твердження, про те, що угоди, укладені позивачем із ПП «А-Ліра», є нікчемними, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що товар не перевозився і не зберігався.

Такий висновок зроблений на підставі акту ДПІ у Скадовському районі від 25.05.2012 року про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «А-Ліра» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні правових відносин з контрагентами за березень-квітень 2012р., яким встановлено неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій ПП «А-Ліра» з контрагентами продавцями та покупцями та порушення ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Крім того встановлено, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою.

За таких обставин ДПІ вважає, що господарські операції ПП «А-Ліра» містять ознаки фіктивності, а відповідно фіктивними є і всі подальші угоди у ланцюгу до вигодонабувача.

Тому відповідач вважає безпідставним віднесення позивачем до податкового кредиту податку на додану вартість за господарськими операціями з ПП «А-Ліра».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що операції по поставці позивачу товарів з боку контрагента ПП «А-Ліра» підтверджені наданими суду первинними бухгалтерськими документами, мали фактичний характер, а тому позивач правомірно сформував суми податкового кредиту у вказаних податкових періодах на підставі факту проведення оплати вартості товарів та послуг, в тому числі ПДВ та отримання від постачальників податкових накладних на відповідні суми.

Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає правильним та обґрунтованим, з огляду на наступне.

За нормами п.198.1-198.2 ст.198 ПК України у платника ПДВ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому за п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судом першої інстанції повною мірою досліджені первинні бухгалтерські документи позивача: договір про поставку позивачу товару ПП "А-Ліра" від 11.04.2012р., рахунок-фактуру, платіжні доручення із відміткою банку про списання коштів із рахунку позивача в оплату товарів.

На думку колегії суддів, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, податковим органом не доведено належними доказами факт неправомірності формування податкового кредиту позивачем.

Натомість судом першої інстанції повною мірою досліджено питання щодо реального придбання позивачем товару, і, за наявності доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, а саме: договорів, видаткових та податкових накладних, встановлено реальність здійснення господарських операцій, за наслідками яких та на підставі податкових накладних позивачем сформовано податковий кредит із сум сплаченого податку на додану вартість.

Актом перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту, а тому, за встановленого факту реальності здійснення господарський операцій, висновки податкового органу щодо нікчемності вчиненого правочину є безпідставними.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару у ланцюгу постачання податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Судом першої інстанції при безпосередньому дослідженні доказів не було встановлено, що первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності. Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Тому, враховуючи належне дослідження судом першої інстанції факту здійснення позивачем господарських операцій з придбання товару з метою використання його у господарській діяльності, доводи податкового органу, викладені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції знаходить безпідставними.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству та доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного науково-виробничого комерційного підприємства «Атон» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.