Ухвала суду № 34631275, 30.10.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 року Справа № 36060/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу кооперативного підприємства «Володимирецький комбінат громадського харчування» на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року по справі за позовом кооперативного підприємства «Володимирецький комбінат громадського харчування» до Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

кооперативне підприємство «Володимирецький комбінат громадського харчування» звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення відповідача від 02 липня 2010 року № 0000482340/0, № 0000472340/0, № 0015771740/0та від 06 серпня 2010 року № 0000482340/1, № 0000472340/1, № 0015771740/1

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції кооперативне підприємство «Володимирецький комбінат громадського харчування» оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що Володимирецьким відділенням Кузнецовської ОДПІ була проведена планова перевірка кооперативного підприємства «Володимирецький комбінат громадського харчування» за результатами якої складений акт перевірки № 712/23-01764610 від 18.06.2010 року на підставі якого винесено податкові повідомлення-рішення від 02 липня 2010 року № 0000482340/0, № 0000472340/0, № 0015771740/0. За наслідками адміністративного оскарження спірні податкові повідомлення-рішення залишено без змін та прийняті податкові повідомлення-рішення від 06 серпня 2010 року №0000482340/1,№ 0000472340/1, №0015771740/1.

Апелянт зазначає, що в акті перевірки № 712/23-01764610 від 18.06.2010 року визначено порушення підприємством вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме, підпункту 4.1.1. пункту 4.1. статті 4, підпунктів 11.3.1, 11.3.5. пункту 11.3. статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок чого підприємством занижено валовий дохід на суму 55011 грн.

Однак це не відповідає дійсності, адже вказану в акті перевірки передоплату за товари підприємством було включено до валового доходу та відображено у деклараціях за відповідні періоди. Твердження податкового органу про не включення вказаної суми до валового доходу є лише суб'єктивними припущеннями перевіряючих не підтверджене жодними достовірними доказами.

Щодо зазначення в акті перевірки № 712/23-01764610 від 18.06.2010 року порушення вимог пункту 5.1., підпункту 5.2.1, пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що підприємством включено до складу валових витрат в І кв. 2010 року витрати в сумі 125944 грн., що не підтверджені даними бухгалтерського обліку то апелянт вказує, що відповідно до пп. 2.3.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005 р. не допускається відображення в акті перевірки необгрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання. Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 5.2.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії(включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Отже, апелянт вважає. що лише у тому випадку, якщо у пп. 5.3 - 5.8. вище зазначеного закону міститься пряма заборона щодо включення вище вказаних витрат до валових витрат, такі включення можливо кваліфікувати як неправомірні.

Згідно із пп. 5.3.9. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Податковою інспекцією в даному випадку безпідставно розширено коло документів, якими мають бути підтверджені валові витрати за надані транспортні послуги, про які зазначено в пп. 5.3.9., п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Крім того, згідно з п. 5.11. ст. 5 цього Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином, КП «Володимирецький КГХ» не порушувало і не могло порушити вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а відповідно донарахування підприємству податкового зобов'язання та фінансових (штрафних) санкцій на суму 49763,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 06 серпня 2010 року № 0000482340/1 від 02 липня 2010 року № 0000482340/0) є неправомірним.

Крім того в акті перевірки зазначено, що підприємством порушено вимоги Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Однак неправомірним є трактування Кузнецовською ОДПІ сум наданої одноразової благодійної допомоги на лікування, як подарунки та включення її до складу загального місячного оподатковуваного доходу платників податків, бо відповідно до пп. 9.7.1 п. 9.7 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не підлягає оподаткуванню та включенню до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку благодійна, у тому числі гуманітарна, допомога (далі - благодійна допомога), яка надходить на його користь у вигляді коштів або майна (безоплатно виконаної роботи, наданої послуги). Також відповідно до пп. 9.7.3 п. 9.7 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не підлягає включенню до оподатковуваного доходу платника податку сума нецільової благодійної допомоги, у тому числі матеріальної, яка надається резидентами - юридичними або фізичними особами на користь платника податку протягом звітного податкового року сукупно у розмірі, що не перевищує суми граничного рівня доходу, визначеного згідно з абзацом першим пп. 6.5.1 п. 6.5 ст. 6, за умови, що на такого платника податку поширюється право на отримання податкової соціальної пільги згідно з пп. 6.5.1 п. 6.5 ст. 6 цього Закону. А відповідно до пп. 2.3.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005 р. не допускається відображення в акті перевірки необгрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Податковим органом також зазначено в акті перевірки, що підприємством порушено вимоги ст. З Закону України «Про оплату праці». Однак це не відповідають дійсності, бо відповідно до абз. 3 п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України. Об'єктом оподаткування резидента є доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Згідно з законодавством акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень платником податків норм податкового та валютного законодавства. Водночас Кузнецовська ОДПІ з перевищенням повноважень наданих Законом України «Про державну податкову службу» проводить всупереч ст. 19 Конституції України перевірку законодавства про працю, при тому що діючим законодавством України податковий орган такими повноваженнями не наділений. Податкова інспекція вправі проводити перевірку дотримання підприємством лише податкового та валютного законодавства. Перевірки додержання вимог законодавства про працю належать до повноважень Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю та його територіальних органів. Факти порушень податкового та валютного законодавства повинні бути викладені в акті документальної перевірки ясно, об'єктивно, повно, з посиланням на докази, що зафіксовані в податкових, бухгалтерських регістрах і достовірно підтверджують наявність вказаних фактів.Під доказами розуміють будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законодавством порядку встановлюються наявність порушень податкового та валютного законодавства й інші обставини, що мають значення для правильного прийняття рішення за результатами документальної перевірки.

Однак податковою інспекцією не зазначено та не додано жодних доказів того що підприємством нараховано чи працівниками ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 одержано загальний місячний оподатковуваний дохід на загальну суму 14158,65 грн., а тому висновок про порушення підприємством ст. 3 Закону України «Про оплату праці» є необгрунтованим та будується на суб'єктивних припущеннях перевіряючих.

Згідно пп. 2.3.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005 р. не допускається відображення в акті перевірки необгрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання. Враховуючи зазначене апелянт вважає, що висновок податкового органу про те, що підприємству необхідно оподаткувати доходи по працівниках ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на суму 14158,65 грн. в порядку визначеному Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» за ставкою визначеною п.7.1 ст. 7 даного Закону є необгрунтованим та протиправним, оскільки не підтверджений належними доказами в розумінні ст. 70 КАС України. Зазначені податковим органом докази не містять інформацію щодо предмету доказування, а саме щодо того, що дохід в сумі 14158,65 грн. нарахований або одержаний працівниками і з нього не утриманий податок з доходів фізичних осіб, тобто зазначені в акті перевірки обставини є лише суб'єктивними припущеннями перевіряючих, адже Кузнецовська ОДПІ в ході проведення перевірки підприємства об'єкт оподаткування визначила не з джерел інших, ніж звітність або первинні документи. Такий спосіб визначення суми податкових зобов'язань, згідно з пп. 4.3.1. п.4.3. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є методикою непрямих методів.

Порядок та підстави визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами встановлено п.4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». При цьому, пп. 4.3.5 вказаної статті передбачає, що передумовою для застосування непрямих методів є рішення про застосування непрямих методів, яке приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу. Разом з тим, рішення про застосування непрямих методів для визначення суми податкового зобов'язання підприємства з податку на доходи фізичних осіб не приймалося.

Згідно з пунктом «б» пп. 4.2.2. п.4.2. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковому органу надано право самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у тому випадку, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Таким чином, донарахування податковим органом податкових зобов'язань допустиме лише у випадку підтвердження факту заниження суб'єктом господарювання суми зобов'язань, який, в свою чергу, підтверджено документально.

Оскільки твердження про необхідність нарахування податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності грунтуються на тому, що підприємством занижено базу оподаткування таким доходом, то податковий орган мав право зробити такі висновки лише маючи в своєму розпорядженні документи, які б підтверджували факт настання такої події, як нарахування або одержання працівниками доходу в сумі 14158,65 грн. Втім, ні на момент перевірки, ні на момент розгляду справи судом, жодного доказу на підтвердження тієї обставини, що підприємством у охопленому

перевіркою періоді нарахований або одержаний працівниками дохід в сумі 14158.65 грн., Кузнецовська ОДПІ в своєму розпорядженні не мала, що не враховано судом першої інстанції.

Згідно Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005 р., на податковий орган покладено обов'язок викладати в акті документальної перевірки факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів. Форма і зміст акту перевірки, що був складений Кузнецовською ОДПІ свідчить про порушення посадовими особами вимог вказаного Порядку, позаяк в акті, в якості встановленого перевіркою факту, наведені твердження, які не підтверджені документально, зокрема щодо того, що підприємством у охопленому перевіркою періоді нарахований або одержаний працівниками дохід в сумі 14158,65 грн. А тому податкове повідомлення-рішення від 06 серпня 2010 року № 0015771740/1 (02 липня 2010 року № 0015771740/0), яким визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб фактично винесене із застосуванням непрямих методів, з порушенням п.4.3, п.4.2. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005 р.

Крім того в акті перевірки зазначено, що підприємством порушено вимоги Закону України «Про податок на додану вартість», а саме включено до складу податкового кредиту суму ПДВ, що підтверджена податковими накладними, які виписані з порушенням вимог підпункту п. 7.4.5 пункту 7.4. ст. 7 зазначеного Закону.

Однак апелянт вважає, що такий висновок податкової інспекції зроблений помилково без урахування основних принципів формування податкового кредиту (п. 7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість»). Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 згаданого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів. Відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість», до податкового кредиту не дозволяється включення лише у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість зазначений Закон не містить.

При цьому апелянт зазначає, що податкові накладні ПСК «Укоопромторг» у м. Бровари, які виписані на адресу підприємства, складені у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та наказу ДПА № 165 від 30.05.97 р. «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення». Таке їх оформлення не суперечить вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».

Врахування підприємством у складі податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних ПСК «Укоопромторг» у м. Бровари, які виписані на адресу КП «Володимирецький КГХ», не суперечить вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» і відповідно до вимог п. 7.4.1 ст. 7 цього Закону відноситься до податкового кредиту у відповідних звітних періодах, бо незначні недоліки в заповненні податкових накладних, одержаних від постачальника, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту та про обґрунтованість рішення податкової інспекції щодо нарахування фінансових санкцій. Крім того згідно абз. 2 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку, при цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів, а Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить право платника податку - покупця на податковий кредит в залежність від перевірки всіх постачальників по всьому ланцюгу і не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість до бюджету у випадку, коли такий податок не був сплачений продавцем або іншою особою, оскільки сума податку на додану вартість, включена в ціну товару, є податковим зобов'язанням продавця товару і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Тому донарахування підприємству податкового зобов'язання та фінансових (штрафних) санкцій на суму 6224,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 06 серпня 2010 року № 0000472340/1 (від 02 липня 2010 року № 0000472340/0) є неправомірним.

Враховуючи всі вище перераховані обставини просить скасувати постанову суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Судом першої інстанції встановлено, що з 20.05.2010 року по 15.06.2010 року Кузнецовською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку кооперативного підприємства «Володимирецький комбінат громадського харчування» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за вказаний період за результатами якої складено акт від 18.06.2010 року № 712/23-01764610.

Проведеною перевіркою встановлено заниження задекларованого суб'єктом господарювання показника у рядку 01.1 Декларацій «дохід від продажу товарів (робіт, послуг)» у І кварталі 2010 року на суму 55011 грн.

Даючи оцінку даного твердження суд першої інстанції правильно вказав, що згідно п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, як на території України... так і за їх межами, який включає, зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг). Згідно п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 цього Закону, датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій , що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника ) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата їх оприбуткування в касі платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт(послуг) платником податку. Згідно з п.п. 11.3.5 п. 11.3 ст. 11 вказаного Закону, датою збільшення валового доходу в разі продажу товарів (робіт, послуг), з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштів на поточний рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якому іншому вигляді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед таким бюджетом.

В цьому випадку суд першої інстанції правильно вважав, що у порушення зазначених вимог норм закону, підприємство занизило валовий дохід на загальну суму 55011 грн. в зв'язку з невключенням до складу валового доходу оплати за реалізовані товари, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 13753 грн.

Крім того перевіркою встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11» за І кв. 2010 року у сумі 125944 грн.

Вирішуючи спір у цій частині суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно п.п. 5.2.1, п.5.2 ст. 5 цього Закону, до валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

З урахуванням зазначеного суд першої інстанції підставно вважав, що у порушення вказаної норми закону, підприємством включено до складу валових витрат в І кв. 2010 року витрати в сумі 125944 грн., що не підтверджені даними бухгалтерського обліку, а саме: за даними бухгалтерського обліку (Дт.20Кт.63, Дт.20Кт.372) сума валових витрат на придбання товарів (робіт, послуг) за І кв. 2010 року складає 5018655 грн., сума валових витрат за І кв. 2010 року відображена підприємством у рядку 04.1 Декларації «Витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11» складає 5144599 грн.

Завищення валових витрат за І квартал 2010 року на загальну суму 125944 грн. призвело до зменшення податку на прибуток за І квартал 2010 року на суму 31486 грн. Всього в ході перевірки виявлено заниження податку на прибуток на суму 13753 грн. + 31486 грн. = 45239 грн. Реєстри кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку та показників валових доходів та валових витрат за період з 01.04.2009 року по 31.03.2010 року підписані без заперечень директором КП «Володимирецький КГХ» та головним бухгалтером.

Оскільки під час перевірки платник податків погодився з висновком податкового органу про вказані порушення, а суду першої інстанції не надав доказів, які такі висновки спростовували б, то відповідно правильним є висновок суду першої інстанції, що позивачем допущено порушення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а відтак правомірно прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000482340/0 від 02 липня 2010 року та № 0000482340/1 від 06 серпня 2010 року, якими позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «Податок на прибуток» в .сумі. 45239,00 грн. за основним платежем та 4524 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що в ході перевірки податковим органом виявлено факти включення платником податку до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податкових накладних, виконаних у факсових копіях, за відсутності оригіналів таких документів, а саме, на підставі податкової накладної від ПСК «Укооппромторг» у м. Броварах № ПС-00004979 від 02.03.2010 року віднесено до складу податкового кредиту у березні 2010 року сума ПДВ 2744,56 грн. та від ПСК «Укооппромторг» у м.Броварах № 7524 від 30.03.2010р. віднесено до складу податкового кредиту у березні 2010р. сума ПДВ 2043,87 грн. В ході перевірки платником податку не було представлено оригіналів податкових накладних по операціях з ПСК «Укооппромторг» м. Бровари.

У даній спірній ситуаці суд першої інстанції правильно врахував, що відповідно пп. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Згідно п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Крім того згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд першої інстанції правильно вважав, що факсова копія документа не є первинним документом в розумінні зазначеного Закону, бо у ній відсутній особистий підпис особи, відповідальної за здійснення господарської операції, не має змоги ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні такої операції, а відтак податковим органом правомірно зменшено платнику податковий кредит на суму податку на додану вартість 4788 грн., яка не підтверджена належним чином оформленими податковими накладними і відповідно податковим органом правомірно прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000472340/0 від 02 липня 2010 року та № 0000472340/1 від 06 серпня 2010 року, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4788 грн. за основним платежем та 1436 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що в ході перевірки дотримання позивачем вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» контролюючим органом встановлено порушення: п.п. 3.1.1, пп. 3.1.3 п.3.1 ст. 3, п.п. .4.3.36 п.4.3 ст. 4, п.7.1 ст. 7, п.п. .8.1.1, п.п. 8.1.2 п.8.1 ст. 8, п.п. «а» п.19.2 ст. 19, п.п. «а» п.п. 20.3.1, п.п. 20.3.2 п.20.3 ст. 20, п.22.3 ст. 22 цього Закону, а саме: не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 336,60 грн. у випадку виплати доходів громадянам за сільськогосподарську продукцію (свинина, ВРХ) згідно актів закупівлі без оподаткування податком з доходів фізичних осіб, якими не надано податковому агенту довідки за формою 3 ДФ про своє право на отримання доходу з джерела його виплати без утримання податку; п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п.7.1 ст. 7, п.п. 8.1.1, п.п. 8.1.2 п.8 ст. 8, п.п. «а» п.19.2 ст. 19. пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 вказаного Закону, а саме: не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб у сумі 75,00 грн. у 2009 році при виплаті за рахунок коштів підприємства благодійної допомоги фізичній особі ОСОБА_5, що не являється працівником підприємства. Перевіркою встановлено, що кошти перераховані платіжним дорученням № 1021 від 24.09.2009 року безпосередньо ОСОБА_5 в сумі 500,00 грн. Призначення платежу: благодійна допомога. Виплату доходу фізичній особі проведено за рахунок коштів підприємства.

У даній спірній ситуації суд першої інстанції вірно вказав, що згідно п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України. До складу загального місячного платника податку включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо, а саме: у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом (пп. «г» пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 цього Закону) та суми фінансової допомоги, включаючи суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства (пп. «д» пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 вказаного Закону). У разі якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України, є податковий агент (пункт 17.2 статті 17 згаданого Закону).

Підпунктом 8.1.1 та 8.1.2 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Згідно п.п. «а» п.19.2 ст. 19 цього ж Закону податкові агенти зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок. Відповідно до вимог п.п. «а» п.п. 20.3.1. п.п. 20.3.2 п.20.3 ст. 20 згаданого Закону особою, відповідальною за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу з цього податку, є податковий агент. У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового борг).

На підставі вище викладеного, суд першої інстанції правильно вважав, що підприємству необхідно було оподаткувати суми додаткових благ у розмірі 500,0 грн., застосувавши ставку податку, передбачену пунктом 7.1 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», та повідомити про це у встановленому порядку податковому орган за формою № 1-ДФ.

Також перевіркою встановлено, що КП «Володимирецьким КГХ» проведено відшкодування витрат на сплату відсотків за кредит працівників підприємства ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Дані виплати підприємством проводились з прибутку підприємства і до валових витрат не включались чим порушено п.1.15 п.3.1.3 п.3.1 ст. 3, пп. «г» п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п.п. 8.1.1, п.п.8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п.п. «а» п.19.2 ст. 19, п.п. 20.3.1, п.п. 20.3.2 п.20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме, не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб у період з 01.04.2009 по 31.03.2010 року в сумі 149,55 грн. у випадку, коли не оподатковано доходи, отримані платниками податку від підприємства у вигляді додаткових благ. На момент перевірки вартість відшкодованих витрат на сплату відсотків за кредит із заробітної плати працівників не утримувалася та в касу підприємства не вносилася;

Крім того позивачем порушено п.1.2 , п.п. «д» п.1.3 п.1.6 п.1.15 п.1.17 ст. 1 п.2.1. ст. .2 п.4.1 п.п. 4.2.1 п.4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п.п. 8.1.1, п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, ст. 16, п.17.2 ст. 17 п.п. «а» п.19.2 ст. 19, п.п. 20.3.1, п.п. 20.3 2 п.20.3 ст. 20 цього Закону, а саме, не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб у період з 01.04.2009 по 31.03.2010 року в сумі 1581.65 грн. у випадку, коли підприємством було занижено суми загального місячного оподатковуваного доходу по працівниках, які фактично відпрацювали повний робочий місяць, а згідно з штатним розписом та табелями робочого часу працювали на 0,5 ставки. Перевіркою встановлено, що Володимирецьким КГХ не було забезпечено виплату заробітної плати на рівні, не меншому законодавчо встановленого мінімального, при умові, що працівники працювали повний робочий день протягом місяця, в результаті чого було занижено загальний місячний оподатковуваний дохід по працівниках ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на суму 14158,65 грн., чим порушено ст. 3 Закону України «Про оплату праці».

При цьому суд першої інстанції правильно вказав, що у відповідності до п. 1.17 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» працедавець це юридична особа , яка укладає трудові договори з найманими особами та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку в бюджет. Згідно з вимогами п.п. «а» п.п. 20.3.1, п.п. 20.3.2 п.20.3 ст. 20 вказаного Закону особою, відповідальною за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу з цього податку, є податковий агент. У разі, коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.

З урахуванням викладеного підставним є висновок про необхідність оподаткування доходів зазначених вище працівників позивача на суму 14158,65 грн. в порядку, визначеному Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» за ставкою, визначеною п.7.1 ст. 7 цього Закону. Тому податкові повідомлення-рішення від 02 серпня 2010 року № 0015771740/0 та від 06 серпня 2010 року № 0015771740/1, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Податок з доходу найманих працівників» 2142,8 грн. за основним платежем, 4285,6 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями є правомірними.

З врахуванням викладеного суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу кооперативного підприємства «Володимирецький комбінат громадського харчування» - залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року по справі № 2а-4068/10 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль