Ухвала суду № 34627797, 25.06.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2013 р. справа № 804/48/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Проценко О.А. Туркіної Л.П.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року у справі № 804/48/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Проско Ресурси» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Проско Ресурси» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області державної податкової служби № 0001452302 від 21.12.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 673975,94 грн. та штрафними санкціями - 1684937,73 грн., № 0001412302 від 21.12.2012 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 3165957,48 грн. та штрафними санкціями - 791489,37 грн. Позовні вимоги помилковістю висновків відповідача, викладених в акті перевірки щодо нікчемності угод, укладених позивачем з контрагентами та порушення вимог податкового законодавства.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року позов задоволений, спірні податкові повідомлення-рішення визнані протиправними та скасовані.

Не погодившись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову. Апелянт зазначає, що судом не прийняті до уваги доводи податкового органу щодо того, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Зважаючи на те, що в ході перевірки, проведеної Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби встановлена неможливість фактичного здійснення контрагентами позивача - ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Старт-Д», ТОВ «Ривс», ТОВ «Матадор» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі - продажу та надання послуг, укладені позивачем за зазначеними контрагентами угоди є фіктивними та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, а відтак - спірні податкові-повідомлення рішення є правомірними.

У судовому засіданні представники апелянта підтримали апеляційну скаргу.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, пославшись на її безпідставність, оскільки реальність господарських операцій, на фіктивності яких наполягає відповідач, підтверджується належними та допустимими доказами. Зважаючи на те, що висновки відповідача ґрунтуються на його припущеннях, а фіктивність правочину може бути встановлена лише у судовому порядку, спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними, тому суд правомірно їх скасував.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог, дійшла висновку про відсутність підстав для його скасування.

Так, судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби у грудні 2012 року проведена позапланова документальна виїзна перевірка ТОВ «Проско Ресурси» з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ТОВ «Старт-Д», ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Ривс», ТОВ «Матадор» за період з 01.01.2012 року по 31.10.2012 року, за результатами якої 21 грудня 2012 року складений Акт № 5106/22-2/35202094 (т. 1 а.с.9-39). На підставі Акту перевірки, 21.12.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001452302 про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ «Проско Ресурси» з податку на додану вартість на загальну суму 8 424 688,67 грн. (за основним платежем - 6 739 750,94 грн., за штрафними санкціями - 1 684 937,73 грн.) та податкове повідомлення-рішення № 0001412302 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 3 957 446,85 грн. (за основним платежем - 3 165 957,48 грн., штрафними санкціями на суму 791 489,37 грн. (т.1 а.с.70-71).

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із протиправності спірних податкових повідомлень-рішень, прийнятих за відсутності порушень податкового законодавства при формуванні валових витрат та податкового кредиту за господарськими договорами, укладеними позивачем з ТОВ «Старт-Д», ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Ривс», ТОВ «Матадор».

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, під час перевірки ТОВ «Проско Ресури» встановлені наступні порушення:

По-перше, частини 1 статті 203, статей 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44 Господарського кодексу України - встановлено не реальність здійснення господарських операцій ТОВ «Проско Ресурси» з ТОВ «Старт-Д», ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Ривс», ТОВ «Матадор» та встановлено юридичну дефектність первинних документів.

Колегія суддів зазначає, що статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Так, нікчемними законом визначені правочини щодо яких недодержаний сторонами вимоги закону про його нотаріальне посвідчення (ст. 220 ЦК України), правочини, вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без подальшого його схвалення батьками (усиновлювачами) - ст. 221 ЦК України, правочини, вчинені без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224 ЦК України), правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою при відсутності схвалення опікуном (ст. 226 ЦК України), правочини, які порушують публічний порядок (ч. 2 ст. 228 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Акт перевірки не містить жодної обставини, яка могла би розглядатись як підстава нікчемності укладених договорів.

Крім того, відповідач в Акті перевірки та в апеляційній скарзі посилається також на фіктивність угод, проте за приписами частини 2 статті 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається недійсним судом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до статті 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При розгляді адміністративного позову судом першої інстанції досліджені письмові докази по справі, які надані на підтвердження фактичного виконання договорів, укладених у період, що був підданій перевірці, між позивачем та ТОВ «Старт-Д», ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Ривс», ТОВ «Матадор» і дійшов висновку, що останні містять інформацію про рух активів у процесі здійснення господарських операцій та зв'язок між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю позивача, що свідчить про правильність формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість (т. 1 а.с. 166).

Проте відповідач, стверджуючи про юридичну дефектність первинних бухгалтерських документів, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження цієї обставини. Його доводи, наведені як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в ході апеляційного провадження, зводяться до того, що фінансова-господарська діяльність зазначених контрагентів позивача здійснюється, на його думку, поза межами правового поля саме у зв'язку із неможливістю поставляти товар та надавати послуги (т. 1 а.с.33). В той же час в самому Акті перевірки відповідач вказав, що одержані від ТОВ «Матадор» за договором № 1315 від 12.07.2012 року ТМЦ - класифікатори та конвеєр стрічковий використовуються у власній господарській діяльності позивача (т. 1 а.с.32), а за договором № 243/12ПР від 03.09.2012 року - отримані і будуть використовуватися у господарській діяльності після введення в експлуатацію, що свідчить про фактичне надходження товару. Крім того, відповідачем на адресу податкових органів за місцем реєстрації контрагентів направлялись листи - запити щодо підтвердження взаємовідносин, проте станом на 28.11.2012 року повідомлення про вручення цих листів, а відтак, і відповіді на них не надходили (т.1 а.с. 33, 34). Відсутність інформації про підтвердження взаємовідносин між зазначеними суб'єктами господарювання також покладена в обґрунтування висновків Акту перевірки. Однак, колегія суддів вважає такі доводи неспроможними, оскільки відсутність зазначеної інформації не може розглядатись як доказ фіктивної діяльності. Про це зазначив і суд першої інстанції в оскарженій постанові.

Щодо порушень позивачем вимог статей 138, 139 та 198 Податкового кодексу України, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки за приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового Кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Відповідно до підпункту 139.1.9 путнкту 139.1 статті 139 цього ж Кодексу не включаються до складу витрат, витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. У відповідності до п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням чи виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зважаючи на наявність належних та допустимих доказів на підтвердження виконання господарських договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Старт-Д», ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Ривс», ТОВ «Матадор», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про помилковість висновків відповідача щодо допущених ТОВ «Пром Ресурси» вимог Податкового кодексу України при формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, вірно застосований матеріальний закон та не допущено порушень процесуального права, оскаржене судове рішення має бути залишено без змін.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з чим вона підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року у справі № 804/48/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Проско Ресурси» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: О.А. Проценко

Суддя: Л.П. Туркіна