Рішення № 34622608, 29.10.2013, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 2033/5205/12

Провадження № 2/645/1887/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2013 р. м. Харків

Фрунзенський райсуд м. Харкова у складі: головуючого судді Алфьорової Т. М., при секретарі Савченко В.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання письмового договору позики удаваним правочином, визнання усного договору про надання грошових коштів недійсним правочином, про стягнення отриманих процентів та про поновлення строку позовної давності для оскарження договору,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що у 08.07.2008р. з відповідачем був укладеній договір позики, згідно якого передав у власність відповідача грошові кошті у розмірі 750 000 дол. США., а відповідач зобовязався повернути в строк до 08.07.2009р. У жовтні 2008р. відповідач достроково повернула 150 000, 00 доларів США. Остаточний борг складає 600 000, 00 дол. США- еквівалент 4 794,000 грн. Відповідач ухиляється від виконання своїх зобовязань і тому він вимушеній звертатися до суду з цим позовом. Крім цього, просять стягнути витрати по сплати судового збору у розмірі 3 306,00 грн.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав і дав пояснення про обставини викладені вище.

Представник відповідача ОСОБА_2, який діє за довіреністю -_Почуєв В.А, позов не визнав і предявив зустрічний позов про визнання письмового договору позики удаваним правочином, визнання усного договору про надання грошових коштів недійсним правочином, про стягнення отриманих процентів та про поновлення строку позовної давності для оскарження договору позики, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 мала тривалий час фінансові стосунки з ОСОБА_1, так у 2004 р. займала гроші у розмірі 500000 грн., які вона повернула 13.01.2005р.і їх фінансові стосунки були і після 13.01.2005р. ОСОБА_1 для спрощення питання та здешевлення оформлення забезпеченості повернення грошових коштів, які він надавав ОСОБА_2В запропонував відповідачу замінити засновника ПП „ ВІТАЛІЯ ПЛЮС на себе, ОСОБА_2В погодилася і 16.05.2005р.була здійснена державна реєстрація змін до установчих документів. В звязку з тим, що підприємство було власником нежитлових приміщень, то боргові зобовязання перед ОСОБА_1 були забезпечені, а директором підприємства залишилася ОСОБА_2 16.05.2005 р. ОСОБА_1 надані ОСОБА_2 грошові кошті обсягом 100000 дол. США., які були інвестовані в виробництво, письмовий договір на вказану суму не укладався. ОСОБА_1 став нараховувати складні проценти на надані 100000 дол. США. і тому на 01.01.2007р. боргові зобовязання вже стягнули 417 000,00 дол. США. Відповідач опинилася в залежності від волі ОСОБА_1, тому погоджувалися з нарахуваннями ОСОБА_1 процентів.

Безвихідність викликали у ОСОБА_2 душевні і психічні хвилювання, які призвели до поновлення наслідків травми головного мозку, якої вона зазнала в автомобільній аварії в червні 1990 р. і сильні головні болі примушували приймати сильні лікарські засоби. За тиждень до 08.07.2008р. ОСОБА_1 надав розрахунки нарахованих процентів і запропонував укласти договір позики в сумі 750 000 дол. США. На той час вирішувалися питання стосовно операції у її батька, а також у звязку з неминучим підписанням боргових зобовязань призвели до більш частого виникнення головних болів. В першій половині дня 08.07.2008р. під час поїздки за місце в районі с. Липці стався приступ сильного головного болю, що примусило звернутися до місцевою поліклініки і їй були зроблені інєкції сильно діючих ліків і коли вона повернулися до м. Харкова під впливом медичних препаратів підписала один примірник договору позики на вказану суму, хоча попередила ОСОБА_1 про стан свого здоровя. Реально гроші у розмірі 750 000 дол. США вона не отримала і ОСОБА_1 не мав такої суми грошів згідно зі звітами. Потім ОСОБА_2 уклала з банком „ Укрсоцбанк кредитний договір від 02.10.2008р. на 50 000 дол. США та 03.10.08. 250 000 дол. США і 03.10.2008р. передала позивачу 150 000 дол. США щоб погасити існуючий борг з процентами 50 000 дол. США, які вона вважала справедливими. Позивач ОСОБА_1 в останні дні строку позовної давності звернувся до суду, ускладнивши при цьому можливості для ОСОБА_2 по оскарженню цього договору в звязку з закінченням строку позовної давності. Вона не мала іншого примирника договору позики від 08.07.08р., вважала знищеним єдиний примірник, протягом чотирьох років не отримувала жодної вимоги щодо повернення боргу, тому вважає, що причини пропуску строку на оскарження договору поважними . Вважає договір позики від 08.07.08р. відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним правочином, якій був укладеним в умовах знаходження її під впливом тяжкої обставини при не усвідомленні значення своїх дій. Прихованим правочином є усний договір про надання їй грошових коштів сумі 100000 дол. США. в 2005р. під нарахування складних процентів на вкрай не вигідних умовах для позичальника, що призвело до нарахування 650 000,00 дол. США, в умовах утворення залежності її від ОСОБА_1 ОСОБА_1 повинен повернути їй за недійсним правочином сплачені проценти ,еквівалент 50 000 дол. США - 399 650,00 грн.

В судовому засіданні представник відповідача пояснив також, що ОСОБА_1 нараховував проценти протягом останніх років, надавав їх розрахунок відповідачу, а вона писала розписки про те, що отримувала від ОСОБА_1 гроші, і так було неодноразово, окремих договорів позики за той час не було.

Представник позивача зустрічну позовну заяву не визнав, вказуючи на її безпідставність і не обґрунтованість, вказує на те, що дійсно на виконання договору позики від 08.07.2008 року позивач отримав від відповідача 150 000,00 дол. США.

Позивач ОСОБА_1, будучи допитаний в судовому засіданні 05.02.2013 року, поясняв, що стан здоровя ОСОБА_2 був гарний, як до укладення договору позики, так і після. Що стосується наданих відповідачем розписок він не може надати будь-яких пояснень, тому що у нього таких розписок немає, а також немає договорів, на які є посилання в цих розписках.

Вислухавши сторони та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики 08.07.2008 року на суму 750 000 дол. США., яку відповідач зобовязався повернути 08.07.2009 року. Позичальник свої зобовязання виконала частково, сплативши позивачу 150000 дол. США.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч.2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей. Згідно розписці від 08.07.2008 року відповідачем отримані гроші.

Стаття 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми, тому ствердження відповідача, що між ними був укладеній усний договір судом не може прийматися.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України - позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено в судовому засіданні строк повернення боргу відповідачем не виконаний, і тому треба стягнути заборгованість 4 794 000,00 грн.( 600000 дол. США , за офіційним курсом НБУ : 1 долар - 7,99 грн.)

Відповідно до положень частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У свою чергу, частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

Як вказав Пленум Верховного Суду України у п. 7 Постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Із аналізу змісту наведених норм вбачається, що ст.ст. 203, 215 ЦК України є загальними та відсилають до інших нормативних актів, яким має бути прямо передбачені випадки не чинності правочину.

Загальне правило ч.5 ст.203 ЦК України конкретизується в ст.ст.234 та 235 ЦК України, що передбачають недійсність фіктивного та удаваного правочину.

Відповідно до ст.. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

В матеріалах даної справи наявна розписка (а.с.4), зі змісту якої вбачається факт отримання позичальником ОСОБА_2 від 08.07.2008р -750 000 дол. США в рахунок виконання взятих на себе зобов'язань за укладеним між ними договором позики від 22.08.2011 року, якою підтверджується факт реального настання наслідків, на які був спрямований спірний договір позики.

Стаття 1051 ЦК України передбачено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором..

Згідно з правилами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорювані правочини).

Відповідач ОСОБА_2 посилається на те, що 16.05.2005 року с ОСОБА_1 був укладеній усній договір позики на 100000дол.США. і цій правочин просить визнати недійсним .

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК).

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів доказів, що між нею та ОСОБА_1 був укладений договір на 100000 дол. США. і вказані гроші були передані.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 8 постанови № 9 від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладання (не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення потрібна його передача). Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Відповідач як на підставу визнання договору позики недійсним, посилається на ст.225 ЦК України, посилаючись на стан здоровя на момент укладення договору, так як із за хвилювань щодо боргів, призвели до поновлення наслідків травми головного мозку, якої вона зазнала в автомобільної аварії в червні 1990 р. і сильні головні болі примушували приймати сильні лікарські засоби, в першій половині дня 08.07.2008р. під час поїздки за місце в районі с. Липці у відповідача стався приступ сильного головного болю, що примусило звернутися до місцевою поліклініки і їй були зроблені інєкції сильно діючих ліків і коли вона повернулися до м. Харкова під впливом медичних препаратів підписала один примірник договору позики на вказану суму.

Згідно з ч.1 ст.215, ч.1 ст.225 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені зокрема ч.1,3 ст.203 цього Кодексу. Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України за № 9 від 06.11.2009 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України.

В судовому засіданні клопотань від учасників процесу про призначення такої експертизи не надходило.

Статтями 10, 11, 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобовязань, якщо він не приступив до їх виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом відповідно до вимог ч.1 ст. 611, ч.1 ст. 612 ЦК України.

Крім цього, у порядку ст.88 ЦПК України необхідно стягнути на користь позивача витрати повязані зі сплатою ним при предявленні позову судового збору у розмірі 410 грн.

Керуючись ст. ст. 10-11, 60,88 ,209,212 ,214- 215 ЦПК України,

ст.ст. 203, 204, 215-216, 225,235. 1005,1055 ,1046 -1047,1049 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 4 794,000,0 грн. ( чотири мільйона сімсот девяносто чотири тисячі грн.)

Стягнути з ОСОБА_2, на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3306,00 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання письмового договору позики удаваним правочином, визнання усного договору про надання грошових коштів недійсним правочином, про стягнення отриманих процентів відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя