Ухвала суду № 34608115, 30.10.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючої: Пнівчук О.В.

Суддів: Беркій О.Ю., Томин О.О.,

Секретаря Лисак І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - Відділ державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції, ТзОВ «Ферозіт-Альфа» про визнання договору недійсним, визнання права власності на майно та звільнення його з-під арешту, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду від 21 серпня 2013 року,-

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищевказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 20 серпня 2010 року уклала з відповідачем договір купівлі-продажу автомобіля марки ВАЗ 21140, про що сторонами було складено розписку, за якою ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 38 000 грн. в якості оплати за вказаний транспортний засіб.

У зв'язку із закінченням робочого дня, транспортний засіб не був знятий з реєстрації в органах ДАІ та не переоформлений на ім'я ОСОБА_1 Проте, того ж дня відповідач оформив на ОСОБА_1 довіреність на право керування та розпорядження вказаним автомобілем.

08 липня 2011 року державним виконавцем на автомобіль накладено арешт, у зв'язку із відкриттям виконавчого провадження відносно ОСОБА_2

Такі дії ОСОБА_1 вважає порушенням її права як власника транспортного засобу. Вказала, що 20 вересня 2010 року між нею та відповідачем була укладена удавана угода у формі довіреності, а фактично був укладений договір купівлі-продажу автомобіля.

Посилаючись на положення ст.235 ЦК України, ОСОБА_1 просила визнати удаваним договір доручення на керування транспортним засобом від 20 серпня 2013 року, визнати укладеним договір купівлі-продажу автомобіля марки ВАЗ 21140, визнати за ОСОБА_1 право власності на вищевказаний автомобіль та звільнити його з-під арешту, зобов'язати ВДВС Івано-Франківського МУЮ звільнити автомобіль з -під арешту та повернути його власнику.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 21 серпня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на дане рішення подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом вимог матеріального та процесуального права.

Вказав, що судом першої інстанції не в повному обсязі встановлено суттєві обставини справи, не надано належної оцінки доказам позивача, що призвело до ухвалення помилкового рішення.

Просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з указаних у ній мотивів.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи ТзОВ «Ферозіт-Альфа» Галушка Г.М. заперечив доводи апелянта, посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції

Судом встановлено, що згідно розписки від 20 серпня 2010 року ОСОБА_2 в рахунок оплати за автомобіль ВАЗ 21140, д.н.з НОМЕР_1, який належав йому на праві власності, отримав від ОСОБА_1 38 000 грн. (а.с.9).

20 серпня 2010 року ОСОБА_2 також оформив на ім'я ОСОБА_1 довіреність на право керування, право використання за межами України та право розпорядження вказаним транспортним засобом (а.с.7).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведений факт оформлення довіреності з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу. Крім того, з огляду на те, що спірний автомобіль не був знятий з обліку в органах ДАІ та залишився зареєстрованим на відповідача, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про визнання укладеним договору купівлі-продажу автомобіля та визнання за ОСОБА_1 права власності на вищевказаний транспортний засіб.

З таким висновком погоджується і колегія суддів, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як роз'яснив Пленум ВСУ у п.25 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до ст.ст.10,59,60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,

Правовий аналіз наведених положень законодавства вказує на те, що за удаваним правочином обидві сторони свідомо, умисно, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Оскільки позивач ставить вимогу про визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, то саме позивач повинен довести, що правочин укладений з такою метою. Однак, ОСОБА_1 не представлено суду належних та допустимих доказів у підтвердження такої вимоги, відтак її не можна вважати доведеною.

Що ж до вимоги про визнання укладеним договору купівлі-продажу автомобіля та визнання за ОСОБА_1 право власності на вищевказаний автомобіль слід вказати наступне.

Згідно ст.ст.655,638 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст.210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

За змістом ст.34 Закону України «Про дорожній рух», власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів.

Згідно ч.8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 (далі - Порядок), державна реєстрація транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів. Перед відчуженням, передачею зазначені транспортні засоби повинні бути зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції.

Таким чином, законодавець визначив спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби.

Враховуючи те, що спірний автомобіль перед відчуженням не був знятий з обліку в підрозділах Державтоінспекції та залишився зареєстрований за відповідачем, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання укладеним договору купівлі-продажу автомобіля та визнання за позивачем права власності на дане майно.

З огляду на зазначене не підлягає до задоволення також вимога про зобов'язання ВДВС Івано-Франківського МУЮ звільнити автомобіль з -під арешту та повернути його власнику.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення не встановлено.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 21 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: О.Ю. Беркій

О.О. Томин