Рішення № 34607884, 22.10.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

2

Справа№ 352/1688/13-ц

Провадження №22ц/779/2614/2013 Категорія 27

Головуючий в 1 інстанції - Гургула В.Б.

Суддя-доповідач - Вакарук В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого: Вакарук В.М.

суддів: Меленко О.Є., Проскурніцького П.І.,

секретаря: Бойчука Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» на рішення Тисменицького районного суду від 10 вересня 2013 року,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Тисменицького районного суду від 10 вересня 2013 року частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» 59 386 грн. 54 коп. заборгованості за кредитним договором та 1086 грн. 31 коп. судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зазначає, що рішення суду в частині відмови про стягнення штрафу та пені є незаконним та необґрунтованим та таким, що винесене внаслідок неповного з'ясування обставин справи, які мають значення для справи. Суд помилкового дійшов до висновку, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків та без належного правового та фактичного обґрунтування прийшов до висновку про можливість зменшення розміру нарахованої пені. Суд необґрунтовано застосував вимоги ч.3 ст.551 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи, не врахувавши положень ст. 624 ЦК України, якими передбачено, що неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Оскільки відповідач був ознайомлений з умовами договору, особисто підписав його, то зобов'язання є такими, що повинні виконуватися. Просить рішення суду в цій частині змінити та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В засідання апеляційної інстанції представник апелянта ОСОБА_3 вимоги скарги підтримала, відповідач в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, хоча про день та час розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

Вислухавши доповідача, представника апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно ст.ст.11, 57, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Наведеним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що з ОСОБА_2 слід стягнути 59 386,54 коп. заборгованості за кредитним договором без врахування пені, оскільки розмір пені суттєво перевищує розмір завданих позивачу збитків та судові витрати у сумі 1086, 31 грн.

Проте такий висновок суду постановлений з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковими підставами для скасування рішення.

Встановлено, що 22.02.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем був укладений строковий договір про відкриття кредитної лінії /споживчий кредит/, згідно якого останньому надано кредит в розмірі 9 432 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,83% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 21.02.2009 року. Згідно умов договору відповідач зобов'язався погашати заборгованість, щомісяця надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов договору, однак зазначені умови не виконував, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.

Відповідно до положень п.7 ч. 11 ст. 11 Закону «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв''язку з цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За положенями ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою наподію, яка має неминуче настати. Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тобто після спливу терміну договору почався перебіг строку позовної давності.

Із матеріалів справи вбачається, що строковий кредитний договір укладений з 22.02.2007 по 21.02.2009 року, а в суд із позовною заявою банк звернувся тільки 14.06.2013 року, не навівши жодних поважних причин пропуску позовної давності.

Проте, на дані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, справу розглянув у відсутності відповідача, який не був повідомлений про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку по місцю своєї реєстрації, чи проживання.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач зареєстрований і проживає в АДРЕСА_1, де був укладений кредитний договір /а.с.9, 29-30/. Однак, звернувшись із зазначеними позовними вимогами в Тисменицький районний суд, банк зазначив місце проживання відповідача - с. Липівка Тисменицький район, куди і направлялися судові повістки для виклику до суду. Проте, як зазначено в адресній довідці, виданій Управлінням Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області на запит суду, ОСОБА_2 по даній адресі не зареєстрований і не проживає, про що також зазначено в довідці поштового відділення, у зв'язку з чим судова повістка була повернута без вручення /а.с. 47-48/. Проте, суд першої інстанції не звернув уваги на вищезазначені обставини, відкрив провадження по даній справі і розглянув фактично спір без відповідача в порушення вимог ст.ст.109,110,169 ЦПК України.

Не заслуговують на увагу посилання представника банку на те, що позовна давність погоджена між сторонами і складає 50 років, оскільки такий термін позовної давності не зазначений ні в договорі про відкриття кредитної лінії, ні в Умовах надання споживчого кредиту, а тільки в Додаткових положення до "Умов". У заяві позичальника зазначено, що позичальник ознайомився та згоден з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам. Однак, до матеріалів справи долучено "Умови", що мають інший зміст, оскільки у заяві позичальника міститься посилання на п.п. 3.3 та 4.2 Умов, яких в долучених позивачем до позовної заяви Умовах не має " /а.с.10-28/. Крім того, на вказаних Умовах також відсутній підпис відповідача і доказів того, що вказані "умови і правила" і є тими Умовами, з якими був ознайомлений відповідач, підписуючи заяву позичальника, матеріали цивільної справи не містять. Крім того, в заяві взагалі не значиться про ознайомлення позичальника із Додатковими положеннями до Умов. Проте, дані обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Колегія суддів також вважає, що "Умови та правила надання банківських послуг" підписані тільки головою правління ПАТ КБ "ПриватБанк", вони не мають реквізитів, відсутня дата їх складання та погодження сторонами кредитної угоди. Крім того, названі "умови і правила" не містять жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від Заяви позичальника, в якій не зазначено, що питання визначення строку позовної давності врегульовано у згаданих "умовах та правилах". Таким чином, підстав вважати, що банком отримана згода ОСОБА_2 на укладення кредитного договору з врахуванням названих "умов та правил", на які посилається позивач, і які передбачають строк позовної давності у 50 років для вимог банку до позичальника, немає. Тому колегія суддів вважає, що правовідносини між сторонами з приводу кредитування регулюються тільки Заявою позичальника, строк виконання зобов'язань за якою встановлений до 21.02.2009 року.

Банк з позовом до ОСОБА_2 звернувся тільки 14.06.2013року, пропустивши встановлений законом загальний трьохрічний строк позовної давності.

Відповідно до вимог п.31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" враховуючи положення п.7 ч.11 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. При вирішенні цього цивільно-правового спору колегія суддів враховує також позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, висловлену в ухвалах від 24 квітня 2013року та 19 червня 2013року в цивільних справах за позовами ПАТ КБ "ПриватБанк".

Приймаючи до уваги вище наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в даній справі про задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк" не є законним і обгрунтованим, а тому воно не може залишатися в силі, підлягає до скасування із ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316,317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» задовільнити частково, рішення Тисменицького районного суду від 10 вересня 2013 року скасувати, постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: В.М. Вакарук

Судді: П.І. Проскурніцький

О.Є. Меленко