Рішення № 34607815, 09.10.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа №347/506/13-ц

Провадження №22ц/779/2219/2013

Категорія 27

Головуючий у І інстанції Крилюк М.І.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючої Горейко М.Д.

Суддів: Горблянського Я.Д., Шалаути Г.І.

Секретаря Турів О.М.

з участю апелянта ОСОБА_2, позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за борговою розпискою та моральної шкоди за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 липня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

04.03.2013 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за борговою розпискою в сумі 14000 грн.

В процесі розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 14000 грн. основного боргу за договором позики, 70 грн. інфляційних втрат за час прострочення суми основного боргу, 315 грн. трьох відсотків річних за час прострочення боргу та 6000 грн. моральної шкоди, а всього 20385 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 06 травня 2011 року між ним та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач під розписку позичив у нього 14000 гривень. Згідно розписки відповідач зобов'язався повернути йому позичені кошти до 06.07.2012 року. Проте свої договірні зобов'язання ОСОБА_4 не виконав та в зазначений строк гроші йому не повернув. Він неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути борг в добровільному порядку, однак відповідач відмовляється це зробити, мотивуючи відмову відсутністю в нього коштів. На даний час борг відповідача становить 14000 грн. основного боргу за договором позики, 70 грн. інфляційних втрат за час прострочення суми основного боргу, 315 грн. трьох відсотків річних за час прострочення боргу. Крім того, порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань спричинило йому моральну шкоду, яку він визначив в розмірі 6000 грн. У зв'язку з наведеним просив позов задоволити.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 липня 2013 року задоволено частково позов ОСОБА_3 Вирішено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 11880,79 грн. основного боргу за договором позики, 70 грн. інфляційних втрат за час прострочення суми основного боргу, 315 грн. трьох відсотків річних за час прострочення боргу, 1000 грн. моральної шкоди та 229 грн. судових витрат, понесених по справі.

Не погодившись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що судом не взято до уваги його пояснення стосовно того, що свої зобов'язання за договором позики він не тільки виконав, а й переплатив за нього майже таку ж суму коштів. Так, в березні 2012 року він дійсно позичив у відповідача 7500 грн., які разом з позивачем зняли з його кредитної картки в банкоматі по вул. Шевченка в м. Коломиї. Даний факт мав місце 29 та 30 березня 2012 року, а не 06.05.2011 року як зазначено в розписці, копія якої міститься в матеріалах справи. Сама розписка на суму 14000 грн. була написана ним в жовтні 2012 року під психологічним тиском начальника штабу військової частини А0742 в м. Коломиї, де він з позивачем проходили військову службу за контрактом. Така сума мотивована тим, що це буде страховка якщо він не поверне кошти в сумі 7500 грн. До кінця 2012 року він особисто повернув позивачу 10000 грн. Крім нього, у поверненні коштів ОСОБА_3 брали участь його батьки, які літом 2012 року та в жовтні 2012 року в присутності посадових осіб військової частини повернули позивачу за нього 1600 грн., що останні підтвердили під час допиту в судовому засіданні. Також, 21.12.2012 року його батьки в рахунок погашення боргу перечислили позивачу грошові кошти в сумі 500 грн. на рахунок, вказаний позивачем в ПАТ «Платинумбанк». Цього ж дня його сестра перечислила на рахунок ОСОБА_3 ще 500 грн. 09.03.2013 року його батько перечислив на ім'я дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_5 ще 502,48 грн. 18.03.2013 року на рахунок ОСОБА_3 переведено грошові кошти в сумі 300 грн. 15.04.2013 року в рахунок погашення кредиту позивача в ПАТ «Платинумбанк» переведено ще 200 грн. Крім того, 21.02.2013 року після звільнення його зі служби без його відома та згоди позивач отримав за нього у військовій частині належні йому грошові кошти в сумі 614 грн. Таким чином, він повернув позивачу 7500 грн. позичених у нього грошових коштів, а також повернув йому компенсацію за позику в сумі 6362 грн. Судом першої інстанції неправильно встановлені фактичні обставини справи, а тому безпідставно задоволено позовні вимоги позивача.

Також апелянт зазначає, що в порушення вимог ст. 143 ЦПК України суд необгрунтовано відмовив йому в задоволенні його клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, оскільки в наданій суду розписці є виправлення в даті, які він не виконував, і які могли вплинути на правильне вирішення справи.

З цих підстав просив рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 липня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

У засіданні апеляційного суду апелянт доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Позивач в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, просив її відхилити. Рішення суду першої інстанції вважав законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Частково задовольняючи позов в частині стягнення боргу за договором позики та задовольняючи позов в частині стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних за невиконання грошового зобов'язання, суд першої інстанції виходив з доведеності факту укладення між сторонами договору позики та неналежного його виконання відповідачем.

Такий висновок суду є правильним, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та доказів на їх підтвердження, щодо правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин та правової норми, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що 06.05.2011 року між сторонами укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_3 гроші в сумі 14000 грн., які зобов'язався повернути до 06.07.2012 року, про що свідчить власноручно написана ОСОБА_4 розписка про отримання зазначеної суми.

Статтею 1046 ЦК України визначено зміст договору позики. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Згідно положень ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом установлено, що у встановлений договором строк відповідач не повернув позивачу борг.

Згідно поданих представником відповідача до матеріалів справи платіжних документів (а.с. 31-32), а також довідки військової частини А0742 від 03.07.2013 року №180/503 (а.с. 44) відповідачем повернуто позивачу борг за договором позики частково на загальну суму 2119,21 грн. Наведене позивачем не спростовано та не заперечувалось в засіданні суду апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції дав оцінку наведеним доказам, правильно застосував вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення позовної вимоги ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики в розмірі 11880,79 грн.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно поданого суду ОСОБА_3 розрахунку індексу інфляції та трьох процентів річних (а.с. 20) індекс інфляції за час прострочення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за договором позики складає 70 грн., а розмір трьох відсотків річних від простроченої суми становить 315 грн.

Іншого розрахунку цієї суми відповідачем не надано.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції правильно дійшов висновку про підставність вказаної позовної вимоги.

Апелянтом не надано суду доказів на підтвердження його доводів про повне погашення відповідачем суми боргу, про написання ним розписки під психологічним тиском начальника штабу військової частини А0742 в м. Коломиї, де сторони проходили військову службу за контрактом.

Не заслуговують на увагу твердження апелянта, про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив відповідачу в задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи. Згідно поданої ним 25.06.2013 року заяви про призначення почеркознавчої експертизи, відповідач просив на вирішення експерта поставити питання чи маються в розписці виправлення, чи виконані вони ним, чи ОСОБА_3, яким барвником виконанні виправлення в розписці та який первинний текст міститься під виправленням в рукописному тексті розписки.

Як вбачається з розписки, виправлення маються в даті написання розписки. Щодо факту написання цієї розписки ОСОБА_4, підписання ним розписки та суми позики, то відповідач такого в суді першої інстанції не заперечив.

З урахуванням наведеного суд правильно дійшов висновку про безпідставність клопотання про призначення почеркознавчої експертизи. І з таким висновком погодилась колегія суддів.

Частково задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_4 6000 грн. моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що факт спричинення моральної шкоди позивачу доведений, однак розмір моральної шкоди, визначений позивачем є завищеним та не відповідає фактичному обсягу перенесених страждань, у зв'язку з чим підлягає до зменшення в сумі 1000 грн., оскільки саме така сума достатня для відшкодування заподіяної позивачу діями відповідача моральної шкоди. При цьому, встановивши, що між сторонами виникли договірні правовідносини, суд як на підставу відшкодування моральної шкоди послався на ст. 1167 ЦК України, якою встановлена позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану моральну шкоду.

Згідно зі ст. 611 ЦК України моральна шкода може відшкодовуватись в разі порушення зобов'язання, якщо це передбачено договором або законом.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не навів доказів про те, що укладений між сторонами договір передбачав відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов'язання.

А тому висновок суду про обґрунтованість позовної вимоги ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди не відповідає фактичним обставинам справи.

За наведених обставин судове рішення в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1000 грн. моральної шкоди підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову позивачу в наведеній частині позову.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 слід задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 307 - 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 липня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1000 грн. моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: Я.Д. Горблянський

Г.І. Шалаута