Ухвала суду № 34607767, 08.10.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0915/4307/12

Провадження № 22ц/779/2406/2013

Категорія 34

Головуючий у І інстанції Хоминець М.М.

Суддя-доповідач Меленко О.Є.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 жовтня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Івано - Франківської області в складі :

головуючого Меленко О.Є.

суддів Проскурніцького П.І., Соколовського В.М.

секретаря Бойчука Л.М.

з участю: представників ОСОБА_2- ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду від 20 серпня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Тисменицького районного суду від 20 серпня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, не дослідження доказів у справі, та порушення норм матеріального і процесуального права.

Так, на думку апелянта, судом не враховано, що по фату вчиненого відповідачем 21.11.2012 року правопорушення, вона звернулася на наступний день в Тисменицький РВ УМВС України, та повідомила про завдані автомобілю пошкодження. А відтак, припущення суду першої інстанції, про те, що з 21.11.2012 року по 30.11.2012 року автомобіль ніким не оглядався, та відсутній причинний зв'язок між подією, що мала місце 21.11.2012 року і виявленими 30.11.2012 року пошкодження авто, є безпідставними. Крім того, відповідач ухилявся від участі у спільному з експертом огляді автомобіля, що підтверджується листом від 26.11.2012 року.

Також ОСОБА_2 зазначає, що судом не надано жодної оцінки поясненням експерта в судовому засіданні, та не оцінено критично показання свідка ОСОБА_6, який неодноразово змінював свої свідчення.

Вказує також на безпідставність відмови суду у стягнення моральної шкоди, незважаючи на те, що за неправомірні дії ОСОБА_5 щодо неї, його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 173 КпАП.

З цих підстав рішення суду першої інстанції апелянт просила скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні представники ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги підтримали та просили про її задоволення.

ОСОБА_5 надіслав суду заяву, в якій просив справу розглядати за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи представників апелянта, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, та постанови про адміністративне правопорушення 21.11.2012 року близько 15 год. в с. Нові Кривотули по вул. Грушевського ОСОБА_5 перебуваючи в громадському місці порушив громадський порядок та спокій громадян. За дане правопорушення відповідача ОСОБА_5 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП (дрібне хуліганство), та накладено штраф в розмірі 51 грн.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 вказувала, що внаслідок таких протиправних дій відповідача було пошкоджено її автомобіль «Тойота Королла» д.н.з. НОМЕР_1, 2011 року випуску. Завдана матеріальна шкода згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 70/12/12 становить 8424 грн.39 коп.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність причинного зв'язку між пошкодженням автомобіля позивача та винною поведінкою відповідача, а виходячи з цього і про безпідставність відшкодування моральної шкоди.

З таким висновком погоджується і колегія суддів Апеляційного суду.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема звіту про оцінку вартості матеріального збитку, транспортний засіб позивача був оглянутий експертом тільки 30.11.2012 року, в той час, як правопорушення вчинене відповідачем мало місце 21.11.2012 року. А відтак неможливо встановити чи дійсно завдані пошкодження автомобіля ОСОБА_2 є наслідком поведінки відповідача, що мала місце 21.11.2013 року.

Також звіт містить дані про оцінку вартості матеріального збитку, що завдані позивачу ушкодженням транспортного засобу, однак не містить висновку про механізм утворення пошкоджень.

Крім того, судом встановлено, що на день складання звіту про оцінку вартості матеріального збитку - 04.12.2012 року, автомобіль позивача було відремонтовано, про що сама ОСОБА_2 в ході проведення досудового розслідування не заперечила. За таких обставин встановити характер, ступінь, кількість, розміщення, а головне давність завданих пошкоджень було вже неможливо. Про це, зокрема зазначається і в постанові про закриття кримінального провадження від 31 січня 2013 року, яку позивач не оскаржувала ( а.с. 54 матеріалів кримінального провадження № 12012090250000054 від 07.21.2012)

З доданих позивачем доказів, в матеріалах кримінального провадження, та в матеріалах цивільної справи вбачаються суперечності в показаннях самої ОСОБА_2 , оскільки в процесі досудового розслідування вона вказувала на пошкодження лівої частини автомобіля, а в процесі розгляду цивільної справи посилалась на пошкодження правої частини автомобіля. Факт розбіжностей пояснень позивача підтверджується і доданими в матеріалах справи фотокартками.

Виходячи з вимог ст. ст.10, 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, враховуючи вищезазначені вимоги ст. 60 ЦПК та виходячи з принципу змагальності незалежно від того, доводить відповідач відсутність фактів підстави позову чи ні, загальне правило розподілу доказових обов'язків залишається незмінним, і тягар доказування не переходить від однієї сторони до іншої, і підставу позову повинен довести саме позивач.

Оцінюючи надані сторонами докази у їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, про те, що вина ОСОБА_5 в спричиненні шкоди автомобілю ОСОБА_2, останньою не доведена, а відтак і підстави для відшкодування матеріальної і, як наслідок, моральної шкоди відсутні.

Що стосується неналежної, на думку позивача, оцінки судом пояснень експерта в судовому засіданні та свідка ОСОБА_6, то такі доводи на увагу не заслуговують, оскільки вирішуючи спір, суд в повній мірі дотримався вимог ст. 212 ЦПК України, а висновок про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову безпосередньо відображено в судовому рішенні.

Відповідно до ч.2, ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судом ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.,ст. 307; 308; 313- 315; 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Тисменицького районного суду від 20 серпня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.Є. Меленко

Судді: П.І. Проскурніцький

В.М. Соколовський