Ухвала суду № 34604867, 31.10.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 381/1231/13-ц Головуючий у І інстанції Зуй Т.С. Провадження № 22-ц/780/4612/13 Доповідач у 2 інстанції Мережко М.В.Категорія 40 31.10.2013

УХВАЛА

Іменем України

24 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :

Головуючого судді: Мережко М.В.,

Суддів: Суханової Є.М., Малорода О.І.,

При секретарі: Власенко О.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах недієздатного ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору дарування квартири

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2013 року позивач в інтересах недієздатного сина ОСОБА_4 звернувся в суд із зазначеним позовом.

Свої вимоги обгрунтовував тим, що його син ОСОБА_4 інвалід з дитинства. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 січня 2013 року ОСОБА_4 визнаний недієздатним і його опікуном призначений ОСОБА_3 Рішення набрало законної сили.

Після винесення рішення суду, позивач відвіз сина до лікарні, так як стан здоров'я загрожував життю сина. Мати ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Перебираючи документи, позивач не виявив деяких документів сина - паспорту, пенсійного посвідчення, разом з тим знайшов договір дарування квартири від 02 грудня 2011 року, посвідчений нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу. Згідно договору дарування - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 подарували ОСОБА_2 належну їм на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Квартира перебувала у власності трьох осіб, як спільна часткова власність, а відтак відповідно ст. 357 ЦК України частки їх вважаються рівними, і син міг розпорядитися лише 1\3 частиною квартири, при цьому сам залишався без житла. Син не зміг нічого пояснити про договір дарування, при цьому сказав, що документи забрала відповідач, і утримує їх до теперішнього часу.

Враховуючи, що ОСОБА_4 визнаний недієздатним, укласти самостійно договір дарування він не міг, фактично залишився без постійного місця проживання, позивач як опікун, просить визнати договір дарування квартири недійсним в частині дарування 1\3 частини квартири з моменту укладення, оскільки він укладений особою нездатною розуміти значення своїх дій та керувати ними, витребувати у відповідача документи ОСОБА_4- паспорт, пенсійне посвідчення на ім'я ОСОБА_4, оригінал договору дарування від 02 грудня 2011 року.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2013 року позов задоволено частково. Визнаний недійсним договір дарування в частині дарування 1\3 частини квартири, укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 02 грудня 2011 року. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині задоволених вимог, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, та постановити нове рішення в цій частині, яким відмовити у позові. В апеляційній скарзі, ОСОБА_2 зазначала, що суд першої інстанції безпідставно послався на пояснення експерта, що призвело до невірного вирішення судом справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції і межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції, син позивача - ОСОБА_4 інвалід з дитинства. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 січня 2013 року ОСОБА_4 визнаний недієздатним і його опікуном призначений ОСОБА_3,оскільки мати ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішення набрало законної сили. ( а.с. 5-7).

Згідно договору дарування від 02 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу ( а.с. 8) ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 подарували ОСОБА_2 належну їм на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

В розумінні ст. 357 ЦК України квартира перебувала у власності трьох осіб, як спільна часткова власність, а відтак частки їх вважаються рівними, тому кожен з співвласників міг розпорядитися лише 1\3 частиною квартири.

Згідно акту амбулаторної комісійної судово - психіатричної експертизи № 122-ц від 19 квітня 2013 року ( а.с. 39-40) ОСОБА_4 під час підписання договору дарування квартири, укладеного 02 грудня 2011 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не міг розуміти характер та значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст. 225 ЦК України Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун.

Відповідно п.п. 9, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Враховуючи, що акт амбулаторної комісійної судово - психіатричної експертизи № 122-ц від 19 квітня 2013 року був підписаний головою комісії під час перебування його у відпустці, а тому вказаний акт не є належним доказом в розумінні ст. 57-58 ЦПК України, суд першої інстанції вірно не прийняв його до уваги і дав йому належну оцінку. Разом з тим, голова комісії був допитаний в судовому засіданні пояснив, що питання щодо дієздатності особи вирішувалося раніше, під час проведення експертизи по справі про визнання ОСОБА_4 недієздатним, що він хворіє з дитинства, постійно лікується в психіатричному закладі, перебуває на обліку у лікаря психіатра і вказаний психічний стан здоров'я ОСОБА_4 існує протягом тривалого часу, є стійким, хронічним, існував і під час підписання договору дарування.

Даючи оцінку всім доказам і встановленим фактам, суд дійшов вірного висновку про доведеність позовних вимог.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає рішення законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам справи, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: