Ухвала суду № 34601277, 24.10.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/3665/13 24.10.2013 24.10.2013 24.10.2013

Провадження №22-ц/784/3001/13

Категорія: 27 Головуючий у першій інстанції: Тішко Д.А.

Суддя-доповідач апеляційного суду: Шаманська Н.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2013 р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Данилової О.О.,

суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

при секретарі судового засідання: Руднік Є.М.,

за участю представника третьої особи - Толпекіна А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2013 р., ухваленого за позовом

публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

(далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»)

до

ОСОБА_4

про визнання договору іпотеки дійсним, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення ,

та за позовом третьої особи

ОСОБА_5

до

ПАТ КБ «ПриватБанк»

про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними,

в с т а н о в и л а :

У липні 2012 р. ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося з позовом до ОСОБА_4 про визнання дійсним договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 27 червня 2007 р. між ЗАТ КБ «ПриватБанк»(кредитором), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 (позичальником) укладено кредитний договір, за яким ПАТ КБ «ПриватБанк» надало відповідачу 61 600 доларів США кредиту строком до 26 червня 2017 р., а останній, в свою чергу, зобов'язувався повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування ним та комісію за управління кредитом. З метою забезпечення виконання договору кредиту 27 червня 2007 р. з ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, за яким остання передала в іпотеку Банку, належну їй квартиру АДРЕСА_1.

Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором не виконував, через що станом на 5 червня 2012 р. виникло 83 374,57 доларів США заборгованості за кредитним договором, що еквівалентно 666 371 грн. 23 коп.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив визнати дійсним договір іпотеки від 27 червня 2007 р., укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № NKIРGA00000014 від 27 червня 2007 р. у розмірі 83 374, 57 доларів США, що еквівалентно 666371 грн. 23 коп. звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно - правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, а також виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані або проживають у зазначеній квартирі зі зняттям з реєстраційного обліку у органах МВС України в Миколаївській області, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.

У січні 2013 р. третя особа - ОСОБА_5 звернувся з позовними вимогами до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними. На його думку, договір не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» не виконана переддоговірна робота передбачена п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживача», умови договору є несправедливими, оскільки з боку банку мало місце порушення вимог чинного законодавства та створення дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_5 просив про задоволення його позовних вимог.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2013 р. позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № NKIРGA00000014 від 27 червня 2007 р. у розмірі 666 371 грн. 23 коп., з яких 382 614 грн. 24 коп. - заборгованість за кредитом, 148 483 грн. 14 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 18 798 грн. 35 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 84505 грн. 41 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань, 250 грн. 01 коп. - штраф (фіксована частина), 31 720 грн. 08 коп. - штраф (процентна складова), звернуто стягнення на належну ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем за початковою вартістю не нижче 353 500 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено. Розподілені судові витрати.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права в частині відмови у наданні банку повноважень, пов'язаних з продажем іпотечного майна та відмови у задоволенні вимог про виселення, просив рішення суду змінити, задовольнивши позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанку» в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на підставі наступного .

Так, судом встановлено, що 27 червня 2007 р. між ЗАТ КБ «ПриватБанк» правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № NKIРGA00000014, відповідно до якого позивач надав останньому 61600 доларів США кредиту строком до 26 червня 2017 р. зі сплатою 11, 04 % річних за користування кредитом.

Відповідно до п.п. 2.2.4, 7.1, 7.4 кредитного договору позичальник зобов'язався здійснювати погашення кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно, в період з 01 по 07 число кожного місяця у розмірі 889,54 доларів США.

З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання 27 червня 2007 р. між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .

У зв'язку з порушенням позичальником ОСОБА_5 пунктів 2.2.4, 7.1, 7.4 договору кредиту виникло 666 371 грн. 23 коп. заборгованості за кредитним договором, з яких 382 614 грн. 24 коп. - заборгованість за кредитом, 148 483 грн. 14 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 18 798 грн. 35 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 84 505 грн. 41 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань, 250 грн. 01 коп. - штраф (фіксована частина), 31 720 грн. 08 коп. - штраф (процентна складова).

Про неналежне виконання ОСОБА_5 зобов'язань за договором кредиту 28 травня 2012 р. було повідомлено іпотекодавця ОСОБА_4

За таких обставин, суд обґрунтовано, відповідно до ст. ст. 526, 589, 1054 ЦК України та ст. ст. 33, 38 Закону України «Про іпотеку», задовольнив позов та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, звернув стягнення на майно, передане в іпотеку, шляхом продажу предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем за початковою вартістю не нижче 353 500 грн.

При цьому колегія суддів виходить з того, що визначення судом такого способу реалізації предмета іпотеки як надання іпотекодержателю права продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не потребує подальшої деталізації інших дій банку як продавця цього майна ( як то отримання витягу з Державного реєстру прав власності , тощо) , оскільки такі повноваження передбачені самим змістом іпотечного договору, а саме пунктом 27, а також ч. 5 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а тому доводи апелянта щодо ненадання ПАТ КБ «ПриватБанк» повноважень здійснення продажу є безпідставними.

Також суд першої інстанції вірно виходив з того, що частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру є підставою для виселення всіх мешканців. Виселення проводиться в порядку встановленому законом.

Частинами 2 та 3 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» встановлено певний порядок дій банку після прийняття рішення про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру усі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити квартиру протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють квартиру у встановлений строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічний порядок щодо виселення при зверненні стягнення передбачений ч. 3 ст. 109 ЖК України.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнити житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк (п. 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають і кредитних правовідносин»).

Як вбачається з матеріалів справи, вимогу щодо добровільного виселення відповідачки з житлового приміщення, на яке звернуто стягнення відповідачка не отримувала.

Лист, направлений позивачем 28 травня 2012 р. на адресу відповідачки, містить лише вимогу про дострокове погашення суми кредиту та попередження, що в разі невиконання цієї вимоги може бути звернуто стягнення на предмет іпотеки.

За такого, доводи апелянта щодо наявності підстав для виселення є безпідставними, а висновок суду про те, що вимога про виселення відповідачки з житлового приміщення є передчасною, є вірним та відповідає вимогам ч. 2 та 3 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України.

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 сторонами не оскаржувалось, а тому апеляційним судом в цій частині не перевірялось.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2013 р. залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: