Постанова № 34595260, 06.11.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2013 р. Справа№ 42/689

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Сухового В.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Іванові О.В.,

від позивача - Гогітідзе В.Ф. (дов. №15/11/2012/4 від 15.11.2012р.);

від відповідача - не з'явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю «Україна житло-сервіс»

на рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2010 року

у справі №42/689 (суддя Паламар П.І.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Інфотехнологій», м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Україна житло-сервіс», м. Київ,

про стягнення 136 9494,28 грн., -

ВСТАНОВИВ:

До господарського суд міста Києва з позовною заявою звернувся ЗАТ «ДАРтеплоцентраль» з позовом до ТОВ «Україна житло-сервіс» про стягнення 1 369 494,28 грн., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 430025 на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.08.2004 року.

Рішенням господарського суду м. Києва від 23.02.2010 року у справі №42/689 позов задоволено частково; стягнуто ТОВ «Україна житло-сервіс» на користь ЗАТ «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль» 491 498,43 грн. боргу, 4 914,98 грн. витрат по оплаті державного мита та 84,70 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в інший частині - у позові відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ «Україна житло-сервіс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою № 701 від 17.03.2010 року, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 23.02.2010 року у справі № 42/689 та прийняти нове рішення.

Підставою для скасування рішення суду скаржник вказує на відсутність у нього обов'язку розрахуватися із позивачем за теплову енергію, спожиту мешканцями житлового будинку у спірному періоді. За оцінкою відповідача, укладений між сторонами Договір покладав на ТОВ «Україна житло-сервіс» виключно обов'язок по забезпеченню надходження від мешканців житлових будинків грошових коштів, сплачених ними за теплову енергію, а не по сплаті вартості спожитої мешканцями теплової енергії. Серед інших своїх заперечень, відповідач посилався на неправомірність застосування позивачем тарифів, затверджених розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), які, зокрема, не були зареєстровані у Міністерстві юстиції України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2013 року у справі №42/689 порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 24.04.2010 року.

У відзиві на апеляційну скаргу, який був поданий 22.06.2010 року в судовому засіданні, представник позивача просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідачем 22.06.2010 року було подано письмове клопотання про зупинення провадження у справі № 42/689 до набрання законної сили рішенням у пов'язаній з нею адміністративній справі № 2а-57/09.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду 22.06.2010 року у справі №42/689 зупинено провадження у справі №42/689 до набрання законної сили судовим рішенням по адміністративній справі №2а-57/09 за позовом Кулі В.І. до Київського міського голови, Київської міської ради, Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), треті особи - АЕК «Київенерго», ВАТ «АК «Київводоканал», ЗАТ «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль», про визнання невідповідними законодавству, недійсними з дати прийняття рішення Київської міської ради та розпоряджень Київської міської державної адміністрації і скасування їх та зобов'язано сторін негайно повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі № 42/689.

01.11.2011 року Київським апеляційним господарським судом на адреси сторін було направлено лист від 26.10.2011 року №02-11/4013, з проханням повідомити суд про те, чи не набрало законної сили судове рішення по справі №2а-57/09 та надати відповідні докази.

21.06.2013 року Київським апеляційним господарським судом на адреси сторін було направлено лист №09-11/2551 від 18.06.2013 року в якому суд також просив негайно повідомити про результат розгляду адміністративної справи №2а-57/09.

Однак, сторонами впродовж тривалого проміжку часу вимоги ухвали Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2010 року у справі №42/689 виконано не було.

Викладене дає підстави для висновку про те, що тривалість судового провадження у даній справі не задовольняє вимогу п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, ратифікованої Україною у 1997 року, щодо розумного строку як складового елементу права на справедливий судовий розгляд.

Враховуючи дані обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність поновлення провадження у справі №42/689 та витребування у сторін належним чином завірені копії відповідних процесуальних документів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2013 року у справі №42/689 на підставі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, поновлено провадження та призначено розгляд справи на 23.10.2013 року.

Сторони в судове засідання 23.10.2013 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, заяв та клопотань не подавали, хоча належним чином були повідомленні про дату час судового засідання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2013 року на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, відкладено розгляд справи на 06.11.2013 року.

В судовому засіданні 06.11.2013 року представник позивача заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2013 року у справі №48/10 - без змін, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, одночасно, представник позивача надав заяву про зміну позивача ЗАТ «ДАРтеплоцентраль» на правонаступника ТОВ «Центр Інфотехнологій» у зв'язку із укладанням договору факторингу від 04.10.2012 року №04/10/12.

В обґрунтування заміни позивача правонаступником ТОВ «Центр Інфотехнологій» надало суду копію - 1) статуту ПуАТ «Екостандарт» відповідно до п. 1.2. якого зазначено, що ПуАТ «Екостандарт» є правонаступником спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-КАН ПАУЕР», яке було створено в результаті реорганізації орендного підприємства «Дарницька ТЕЦ», у подальшому реорганізованого у ЗАТ «Енергогенеруюча компанія «Укр-Кан Пауер», перейменованого на Закрите акціонерне товариство «Енергогенеруюча Компанія «ДАРтеплоцентраль» в подальшому на Закрите акціонерне товариство «ЕКОСТАНДАРТ»; 2) копії укладених договорів факторингу від 28.09.2012 року № 28/09/12 між ПуАТ «Екостандарт» та ПуАТ «Фортуна-Банк», від 04.10.2012 року № 04.10.12 року між ПуАТ "Фортуна-Банк"та ТОВ «Центр інфотехнологій», згідно з якими було відступлено ТОВ «Центр інфотехнологій» зобов'язання щодо оплати заборгованості за договором № 430025 від 01.08.2004 року на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води.

Колегія судів заслухавши пояснення представника ТОВ «Центр Інфотехнологій» та проаналізувавши надані документи, вирішила замінити позивача ЗАТ «ДАРтеплоцентраль» на його правонаступника ТОВ «Центр Інфотехнологій», з огляду на наступне.

Відповідно до статті 25 Господарського процесуального кодексу України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно із абзацом 3 пунктом 1.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що статтею 25 Господарського процесуального кодексу України передбачено процесуальне правонаступництво у зв'язку не лише зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб'єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі заміни кредитора або боржника у зобов'язанні.

Згідно із ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Крім цього, у п 1.1.4 вищевказаною постанови зазначено, що процесуальне правонаступництво в розумінні статті 25 Господарського процесуального кодексу України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення, і здійснюється господарським судом без виклику сторін у справі, якщо їх явка не зумовлена необхідністю з'ясування судом певних обставин, але з повідомленням сторін, оскільки інше суперечило б приписам частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України стосовно прав сторін у судовому процесі.

Згідно із аб. 2 ст. 25 Господарського процесуального кодексу України усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів вважає за доцільне задовольнити подане ТОВ «Центр Інфотехнологій» клопотання та замінити позивача ПуАТ «Екостандарт» у справі № 42/689 його правонаступником -ТОВ «Центр інфотехнологій».

Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв та клопотань не подавав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року №02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 року №01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року №01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою ст. 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали направлялися відповідачу за адресою яка була вказана в позовній заяві та апеляційній скарзі, проте конверти які направлялися скаржнику повертаються з приміткою «вибув».

Проаналізувавши вищевикладене, оскільки скаржник не повідомив про зміну адреси, колегія суддів зазначає, що скаржник повідомлений про дату та час судового засідання належним чином, оскільки ухвали суду направлялися на адресу, яка була вказана в апеляційній скарзі.

Враховуючи закінчення встановленого строку передбаченого ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вирішила розглянути апеляційну скаргу за відсутністю відповідача за наявними в матеріалах справи документів.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 01.08.2004 року між ЗАТ «Енергогенеруюча компанія «Укр-Кан Пауер», яке було перейменовано на ЗАТ «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль», яке також було перейменоване на Закрите акціонерне товариство «Екостандарт» та яке відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» було перейменоване у ПуАТ «Екостандарт», (надалі - енергопостачальна організація) та ТОВ «Україна житло-сервіс», (надалі - покупець) був укладений договір №430025 на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води (надалі - договір) (т .1. а.с. 12-17).

За умовами договору позивач зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб опалення, гарячого водопостачання до належних відповідачу будинків згідно переліку до договору в обсязі 128425 Гкал/рік, а останній -оплачувати спожиту теплову енергію не пізніше 28 числа поточного місяця.

Строк дії договору відповідно до п. 10.1 договору встановлений з 1 серпня 2004 до 1 серпня 2005 років та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін не заявить іншій стороні протилежне. В частині розрахунків дія договору триває до повного їх завершення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, доказів припинення договору в установленому порядку не надано.

Колегією суддів встановлено, що договір №530115 на постачання теплової енергії у гарячій воді є договором енергопостачання.

В силу ч. 1, ч.2 ст.714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Поясненнями сторін, поданим позивачем розрахунком, проведеним відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору на підставі особової картки (табуляграми) споживання теплової енергії, актом приймання-передачі товарної продукції за листопад 2009 року стверджується факт споживання відповідачем протягом листопада 2009 року 11467,89776 Гкал теплової енергії вартістю 1 369 494,28 грн.

Спір виник у справі у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором по сплаті спожитої теплової енергії.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу того, що листом КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» № 344-13 від 15 січня 2010 року (т .1. а.с. 36), платіжного доручення № 1436 від 21.12.2009 року (т .1. а.с. 38), актів звірки розрахунків між відповідачем та органами, що здійснюють в установленому порядку відшкодування вартості наданих населенню пільг і субсидій (т .1. а.с. 39-45), дані яких узгоджуються зі складеним позивачем актом звіряння розрахунків за спірним договором станом на 01.12.2009 р., за одержану в листопаді 2009 року теплову енергію відповідач сплатив 877 995,85 грн.

Не заперечуючи факту одержання оплат в указаному розмірі позивач посилався на те, що зазначені кошти ним були зараховані в рахунок оплати теплової енергії, одержаної у попередній період.

Судом першої інстанції, який відхилив доводи позивача, з яким також колегія суддів не погоджується, оскільки кошти, які одержані позивачем внаслідок розщеплення оплат мешканців належних відповідачу будинків за житлово-комунальні послуги опалення та гарячого водопостачання, а також суми відшкодування наданих пільг і субсидій є поточними оплатами за надані послуги.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу стягнення з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 622 Цивільного кодексу України 491 498,43 грн. боргу (136 9494,28 грн. - 877 995,85 грн.).

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідач в установленому законом порядку не довів суду належними та допустимими доказами факт належного виконання ним своїх зобов'язань, таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку по часткове задоволення позовних вимог у розмірі 491 498,43 грн.

У доводах апеляційного оскарження відповідач вказував на відсутність у нього обов'язку розрахуватися із позивачем за поставлену теплову енергію, оскільки ТОВ «Україна житло-сервіс» не використовує її для власних потреб, тобто не є споживачем у розумінні ст.714 Цивільного кодексу України та Законів України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про електроенергетику» і в силу цього не може нести відповідальності за несвоєчасну оплату вартості теплової енергії її безпосередніми споживачами - мешканцями житлових будинків, адже виконує лише посередницькі функції між ними та енергопостачальною організацією.

Утім, судова колегія не може погодитися із наведеними доводами скаржника як з такими, що заперечуються змістом зобов'язань, підставою виникнення яких є договір.

В силу ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

На підставі укладеного між сторонами договору у позивача та відповідача виникли цивільні правовідносини, предметом яких була поставка теплової енергії енергопостачальною організацією відповідачу за плату.

Відтак, зобов'язаною стороною за укладеним договором є саме ТОВ «Україна житло-сервіс», на яке згідно п.1.2 договору покладено обов'язок своєчасної сплати вартості спожитої теплової енергії.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач у повному обсязі за спожиту протягом спірного періоду теплову енергію із позивачем не розрахувався, у зв'язку з чим доводи скаржника про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення основного боргу слід відхилити за неспроможністю.

Також, судова колегія відхиляє запереченя відповідача щодо неправомірності застосування позивачем тарифів, встановлених розпорядженнями КМДА і не зареєстрованих у Міністерстві юстиції України.

Оскільки, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. Таким чином, Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, наділена повноваженнями органу місцевого самоврядування і як орган виконавчої влади - повноваженнями органу державної влади, зокрема, щодо встановлення тарифів на теплову енергію.

З приводу доводів скаржника щодо відсутності державної реєстрації розпоряджень КМДА про встановлення тарифів на теплову енергію, судова колегія зазначає наступне.

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій видано Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 року № 493/92.

Статтею 1 Указу установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Однак, відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Таким чином, акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації.

Аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.12.2012 року у справі № К/9991/16573/11.

Крім того, позиція стосовно того, що рішення органу місцевого самоврядування про погодження тарифів на комунальні послуги, прийнятого на підставі п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» та п. 2 ч. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не потребує реєстрації, викладена в постанові Верховного Суду України від 13.03.2012 року у справі №21-967во10.

Щодо посилання скаржника на неправомірність застосованих позивачем тарифів при розрахунку вартості спожитої теплової енергії колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Згідно із ч. 2 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Відповідно до п.6.1. договору тарифи за теплову енергію розраховуються по групах споживачів енергопостачальною організацією затверджується у встановленому порядку і підлягають перегляду у випадках зміни розмірів складових калькуляції собівартості теплової енергії (в т.ч. ціни на паливо), а також в інших випадках, передбачених діючими нормативними документами.

Враховуючи вищевказані вимоги, позивачем було застосовано такі тарифи:

- від 30.06.2009 року згідно із розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 758; з 15.10.2009 року згідно із розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1192 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення».

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна підтвердити поданими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Підставою зупинення справи №42/689 було розгляд адміністративної справи №2а-57/09 за позовом Кулі В.І. до Київського міського голови, Київської міської ради, Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), треті особи - АЕК «Київенерго», ВАТ «АК «Київводоканал», ЗАТ «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль», про визнання невідповідними законодавству, недійсними з дати прийняття рішення Київської міської ради та розпоряджень Київської міської державної адміністрації і скасування їх.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.12.2009 року позовні вимоги Кулі В.І. до Київського міського голови, Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_1, Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго», Відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», Закрите акціонерне товариство «Енергогенеруюча компанія «ДАР Теплоцентраль», Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Престиж», Житлово-будівельний кооператив «Алмаз-5», Житлово-будівельний кооператив «Ювілейний-3» визнано невідповідними законодавству, недійсними з дати прийняття та скасування рішення Київської міської ради від 08.02.2007 року №58/719 «Про тарифи на комунальні послуги», а також розпорядження Київської міської державної адміністрації : від 30.07.2007 року №978 «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води», від 11.07.2007 року №874 «Про удосконалення структури управління житловим господарством у м. Києві» з додатком «структура управління комунальним житловим фондом м. Києва», від 31.08.2009 року №978 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», від 31.08.2009 року №979 «Про погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», від 31.08.2009 року №980 «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення», від 31.08.2009 року №981 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення», від 30.09.2009 року №1141 в частині продовження строку дії розпоряджень Київської міської державної адміністрації від 31.08.2009 року №№978, 979, 980, 981 на жовтень місяць 2009 року, визнано невідповідними законодавству, недійсними з дати прийняття розпорядження Київської міської державної адміністрації: від 28.08.2007 року №1127 «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води», від 30.01.2009 року №95 «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення», від 30.01.2009 року №96 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення», від 30.01.2009 року №97 «Про встановлення та погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», від 29.04.2009 року №516 «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення», від 29.04.2009 року №518 «Про встановлення та погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», від 29.04.2009 року №520 «Про погодження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення», від 27.05.2009 року №619 «Про внесення змін та доповнень до розпоряджень Київської міської державної адміністрації від 29.04.2009 року №№519 та 520», в частині внесення змін та доповнень до розпорядження КМДА від 29.04.2009 року №520, від 27.05.2009 року №620 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження КМДА від 29.04.2009 року №518». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Проте, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2011 року апеляційні скарги Київської міської ради, Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» задоволено, постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 15 грудня 2009 року в частині задоволення позовних вимог до Київського міського голови, Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради про визнання актів невідповідними законодавству скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Київського міського голови, Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради про визнання актів невідповідними законодавству відмовлено.

Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.10.2012 року касаційні скарги ОСОБА_21, ОСОБА_1, Об»єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мотор», ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_5, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року - без змін. Також, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.02.2013 року касаційні скарги ОСОБА_19, ОСОБА_20 залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року - без змін.

Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів зазначає, що тарифи застосовані позивачем при здійсненні розрахунку позовних вимог, не визнано не чинними та (або) недійсними, а відповідач не надав суду жодного рішення місцевого чи адміністративного суду, відповідно до яких визнано недійсними такі розпорядження.

Таким чином, перевіривши наданий позивачем розрахунок вартості поставленої теплової енергії з урахуванням чинних протягом заявленого періоду тарифів, дослідивши фактичні обставини справи, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення із відповідача 491 498,43 грн. боргу за теплову енергію, поставлену протягом листопада 2009 року.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, які не впливають на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2010 року у справі №42/689.

Керуючись статтями 25, 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» про заміну позивача у справі № 42/689 процесуальним правонаступником задовольнити.

2. Замінити позивача - закрите акціонерне товариство «ДАРтеплоцентраль» (02094, м. Київ, вул. Червоногвардійська, 20, ідентифікаційний код 21661022) на процесуального правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» (01054, м. Київ, вул. Тургенєвська, 22, код ідентифікаційний код 32531966).

3. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Україна житло-сервіс» на рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2010 року у справі №42/689 залишити без задоволення.

4. Рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2010 року у справі №42/689 залишити без змін.

5. Справу №42/689 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Агрикова О.В.

Судді Суховий В.Г.

Чорногуз М.Г.