Постанова № 34595292, 05.11.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2013 р. Справа№ 925/740/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від Прокуратури міста Києва: Левицька Н.В. - прокурор відділу

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Кравець О.С. - за дов.

від третьої особи: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора Черкаської області

на рішення Господарського суду Черкаської області від 31.07.2013

у справі № 925/740/13 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом Прокурора Городищенського району

до 1) Городищенської районної державної адміністрації

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Орловецька»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головне управління Держземагентства у Черкаській області

про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та про зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Із урахуванням уточнених позовних вимог від 11.07.2013 прокурор Городищенського району звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Городищенської районної державної адміністрації (далі, відповідач-1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика «Орловецька» (далі, відповідач-2) з вимогами про визнання недійсним розпорядження Городищенської районної державної адміністрації від 14.12.2007 № 674 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), які надаються в оренду ТОВ «Птахофабрика Орловецька» в адмінмежах Орловецької сільської ради»; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 60,5316 га від 11.02.2010, укладеного між відповідачами по справі та про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика «Орловецька» повернути земельну ділянку до земель державної власності Головному управлінню Держземагенства у Черкаській області.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 16.07.2013 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Головне управління Держземагентства у Черкаській області

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 31.07.2013 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення Господарського суду Черкаської області мотивоване тим, що прокурором не доведено порушення права власності держави на орендовану відповідачем-2 земельну ділянку, обрано неналежний спосіб захисту права, а також не доведено правової підстави позову, оскільки відсутні порушення вимог чинного на момент прийняття спірного розпорядження земельного законодавства України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора Черкаської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно є підставою для його скасування.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Заступника прокурора Черкаської області у справі № 925/740/13 було передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Михальській Ю.Б.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2013 для розгляду апеляційної скарги у справі № 925/740/13 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів Отрюха Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2013 апеляційну скаргу Заступника прокурора Черкаської області прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 24.09.2013.

У судове засідання, призначене на 24.09.2013, представники прокуратури, відповідача-1 та третьої особи не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, у зв'язку з чим ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 розгляд справи було відкладено на 15.10.2013.

У судове засідання, призначене на 15.10.2013, представники відповідача-1 та третьої особи не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

У зв'язку з неявкою у судове засідання представників відповідача-1 та третьої особи ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2013 розгляд справи було відкладено на 05.11.2013.

04.11.2013 представник відповідача-2 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Заступника прокурора Черкаської області у повному обсязі та залишити рішення Господарського суду Черкаської області від 31.07.2013 у справі № 925/740/13 без змін.

У судове засідання, призначене на 05.11.2013, представники відповідача-1 та третьої особи не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача-1 та третьої особи про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача-1 та третьої особи.

У судовому засіданні 05.11.2013 представник прокуратури підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі Заступника прокурора Черкаської області, просив скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 31.07.2013 у справі № 925/740/13, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача-2 проти задоволення апеляційної скарги Заступника прокурора Черкаської області заперечив, просив залишити рішення Господарського суду Черкаської області від 31.07.2013 у справі № 925/740/13 без змін.

Розглянувши у судових засіданнях апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, судова колегія встановила наступне:

Розпорядженням Городищенської районної державної адміністрації № 674 від 14.12.2007 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), які надаються в оренду ТОВ «Птахофабрика Орловецька» в адмінмежах Орловецької сільської ради» (далі, Розпорядження або спірне розпорядження) (том 1, а.с. 7) затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), які надаються в оренду ТОВ «Птахофабрика Орловецька» загальною площею 60,5316 га, з них: 154304 га ріллі із земель резервного фонду та 45,1012 га ріллі із земель запасу Орловецької сільської ради, які знаходяться за межами населеного пункту, для товарного сільськогосподарського виробництва, терміном на 49 років. Доручено першому заступнику голови райдержадміністрації Задорожньому І.І. укласти договори оренди на землю з ТОВ «Птахофабрика Орловецька».

На підставі спірного розпорядження 11.02.2010 між Городищенською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Орловецька» було укладено Договір оренди землі (далі, Договір або спірний договір) (том 1, а.с. 21-24), відповідно до пункту 1 якого орендодавець (Городищенська районна державна адміністрація) надає, а орендар (Товариство з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Орловецька») приймає у строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для вирощування сільськогосподарських культур, які знаходяться за межами населеного пункту, у адмінмежах Орловецької сільської ради Городищенського району Черкаської області.

Об'єктом оренди відповідно до пункту 2 спірного договору є земельні ділянки загальною площею 60,5316 га з них: 154304 га ріллі із земель резервного фонду та 45,1012 га ріллі із земель запасу Орловецької сільської ради, згідно розпорядження голови РДА № 674 від 14.12.2007.

Згідно з пунктом 8 спірного договору його укладено на 49 (сорок дев'ять) років з моменту державної реєстрації даного договору.

Пунктами 9-14 Договору сторони погодили умови щодо орендної плати, встановивши її у такій формі та розмірі: у грошовій формі, 3 відсотків від грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням індексації, що становить 18095,55 гривень на рік. Оплата вноситься помісячно на рахунок р/р № 35213002001058 в УДК Черкаської області, МФО 854018, код 21359774. Орендна плата вноситься орендарем щомісячно до 20 числа наступного місяця.

Спірний договір зареєстровано у Черкаській регіональній філії Державного підприємства «Центру державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» Городищенський районний відділ, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.10.2010 за № 041078000004.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції про відмову Прокурору Городищенського району у задоволенні позову, Заступник прокурора Черкаської області у своїй апеляційній скарзі зазначає, що спірна земельна ділянка передана відповідачем-1 в оренду відповідачу-2 за Розпорядженням від 14.12.2007 № 674 та на підставі укладеного відповідачами Договору оренди всупереч вимогам статей 123, 124 Земельного кодексу України, статті 16 Закону України «Про оренду землі» та статті 20 Закону України «Про землеустрій», тобто без затвердження технічної документації із землеустрою земельної ділянки та без проекту відведення земельної ділянки.

Як зазначає прокурор, технічну документацію із землеустрою земельної ділянки було розроблено лише у 2010 році, а проект відведення земельної ділянки взагалі не розроблявся.

Таким чином, на думку апелянта, під час прийняття спірного розпорядження відповідачем-1 було порушено визначену земельним законодавством процедуру передання землі в оренду, порушення якої тягне за собою визнання Розпорядження від 14.12.2007 № 674 та Договору оренди від 11.02.2010 недійсними і, як наслідок, повернення відповідачем-2 спірної земельної ділянки до земель державної власності Головному управлінню Держземагенства у Черкаській області.

Вищезазначене, на думку Заступника прокурора Черкаської області, є підставою для скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 31.07.2013 у справі № 925/740/13 та задоволення позовних вимог Прокурора Городищенського району у повному обсязі.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 84 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено органи, через які держава набуває і реалізовує свої права на землі, які перебувають у державній власності. Такими органами є Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації, державні органи приватизації відповідно до закону.

Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 17 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень обласних державних адміністрацій у галузі земельних відносин належало розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 17 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» у редакції від 01.10.2007, до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належало вирішення питань, зокрема, щодо використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, зазначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Із матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться за адресою: Черкаська обл., Городищенський район Орловецька сільська рада (за межами населеного пункту).

Враховуючи вищевикладене, Городищенська районна державна адміністрація мала весь необхідний об'єм повноважень для прийняття Розпорядження про передачу спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-2.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги, норма статті 123 Земельного кодексу України, у редакції, на яку посилається прокурор, набула чинності з 2012 року, у той час як станом на 14.12.2007, тобто на момент прийняття відповідачем-1 спірного розпорядження, діяла інша редакція статті 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України у редакції від 27.04.2007, надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, станом на 2007 рік відповідачами не вчинялося будь-яких дій з метою передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Орловецька» земельної ділянки у постійне користування, а спірна земельна ділянка була передана відповідачу-2 саме у оренду.

Таким чином, оскільки відповідачі мали на меті укладення договору оренди земельної ділянки, то вони правомірно керувалися статтею 124 Земельного кодексу України, яка в редакції станом на 14.12.2007 передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Окрім того, частиною 3 статті 124 Земельного кодексу України передбачалось, що лише передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову (що не мало місця в даному випадку) здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 Земельного кодексу України.

Аналогічна норма містилася і у статті 16 Закону України «Про оренду землі» у редакції від 19.12.2006, яка була чинною на момент прийняття спірного розпорядження.

Так, частиною 4 статті 16 Закону України «Про оренду землі» було визначено, що передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що цільове призначення спірної земельної ділянки - для ведення товарного сільського виробництва при передачі її в оренду не змінювалось, посилання прокурора на порушення відповідачами вимог статей 123, 124 Земельного кодексу та статті 16 Закону України «Про оренду землі» щодо відсутності проекту відведення земельної ділянки під час передачі її в оренду, є необґрунтованими та безпідставними.

Посилання апелянта на порушення відповідачами вимог земельного законодавства щодо обов'язковості проведення землеустрою на землях усіх категорій незалежно від форми власності, зокрема у разі надання, вилучення, відчуження земельних ділянок, не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Статтею 20 Закону України «Про землеустрій» у редакції від 22.05.2003, тобто в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі:

а) розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель;

б) встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України;

в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок;

г) встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути);

ґ) організації нових і впорядкування існуючих об'єктів землеустрою;

д) виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення промисловими відходами, радіоактивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних земель.

Статтею 50 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Однак, Постанова Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 677 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яка втратила чинність згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2013 № 154, а ні у старій, а ні у новій редакції не передбачала обов'язку відповідачів розробляти проект землеустрою, який не розробляється у разі, коли, зокрема, земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення.

Із матеріалів справи вбачається, що технічна документація по встановленню меж земельної ділянки в натурі на місцевості для державної реєстрації договору оренди згідно розпорядження голови райдержадміністрації для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 60,5316 га була розроблена ще у 2007 році.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка, межі якої було визначено в натурі (на місцевості), передавалась в оренду відповідачу-2 без зміни її цільового призначення, на відповідачів не було покладено обов'язку розробляти проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Посилання прокурора на порушення відповідачами вимог статті 186-1 Земельного кодексу України про повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок також є безпідставними, оскільки вказану статтю введено в дію лише 10.12.2009 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю», а тому цю норму відповідачі жодним чином не могли порушити у 2007 році.

У своїй позовній заяві прокурор посилається на те, що заявлений позов захищає право власності держави на землю, яке слід вважати порушеним через недотримання встановленої чинним законодавством процедури передачі земельної ділянки в оренду за нормами земельного законодавства.

Однак, колегія суддів зазначає, що а ні у позовній заяві, а ні у апеляційній скарзі, прокурор не вказує, у чому саме полягає порушення права власності держави на спірну земельну ділянку.

Навпаки, як вбачається із матеріалів справи, спірна земельна ділянка перебувала і продовжує перебувати у державній власності, а відповідач-2 володіє і користується нею відповідно до вимог діючого законодавства виключно на праві оренди, при цьому відомості про порушення орендарем умов договору оренди щодо сплати орендної плати або використання всупереч цільового призначення тощо в матеріалах справи відсутні.

Згідно з пунктом 1 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 № 02-5/35, акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

При цьому у пункті 2 зазначеного Роз'яснення вказано, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

З наведеного випливає, що підставою звернення до суду є саме порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів, у нашому випадку, порушення права власності держави на землю.

Однак, як уже зазначалося вище, право власності держави на землю відповідачами порушене не було, окрім того, відсутні будь-які порушення відповідачем-1 чинного законодавства при прийнятті Розпорядження від 14.12.2007 № 674.

Вимога прокурора про визнання недійсним Договору оренди спірної земельної ділянки та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика «Орловецька» повернути земельну ділянку до земель державної власності Головному управлінню Держземагенства у Черкаській області є похідною від вимоги про визнання недійсним спірного Розпорядження та, як вбачається із позовної заяви, ґрунтується виключно на ній.

Враховуючи те, що Договір оренди було укладено на виконання рішення органу виконавчої влади, то без скасування такого рішення у встановленому законом порядку у суду відсутні правові підстави для визнання відповідного договору недійсним з підстав порушення сторонами порядку передачі її в оренду.

З огляду на відсутність факту порушення права власності держави щодо спірної земельної ділянки, а також враховуючи відсутність підстав для визнання спірного розпорядження, на підставі якого було укладено Договір оренди, недійсним, вимоги прокурора про визнання недійсним Договору оренди спірної земельної ділянки та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика «Орловецька» повернути земельну ділянку до земель державної власності Головному управлінню Держземагенства у Черкаській області є безпідставними, необґрунтованими і також не підлягає задоволенню.

Окрім вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту права, оскільки частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Окрім того, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Прокурора Городищенського району у повному обсязі, а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Заступника прокурора Черкаської області є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 31.07.2013 у справі № 925/740/13 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 31.07.2013 у справі № 925/740/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 925/740/13 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Михальська Ю.Б.

Судді Отрюх Б.В.

Тищенко А.І.