Постанова № 34595206, 05.11.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2013 р. Справа № 922/3647/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., судді Плахов О.В., Шутенко І.А.

при секретарі Міракові Г.А.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського апеляційну скаргу ОСОБА_1, м. Баранівка (вх. № 3075Х/2-5) на ухвалу господарського суду Харківської області від 12.09.13 р. по справі № 922/3647/13

за позовом ОСОБА_1, м. Баранівка

до ПАТ "Миропільська паперова фабрика", м. Харків

про стягнення 50 926,04 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просила суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Миропільська паперова фабрика" 50926,04 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2012 року по 30.05.2013 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.08.2013 р. по справі № 922/3647/13 даний позов прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Харківської області (суддя Суслова В.В.) від 12.09.2013 р. по справі № 922/3647/13 провадження у справі припинено.

ОСОБА_1 з ухвалою господарського суду від 12.09.2013 р. не погоджується, вважає її незаконною та необґрунтованою, подала апеляційну скаргу в якій просить дану ухвалу скасувати та направити справу на розгляд до господарського суду Харківської області.

В обґрунтування своїх вимог скаржник, зокрема, зазначає що суд першої інстанції необґрунтовано припинив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вищезазначена стаття містить вичерпний перелік підстав для припинення провадження у справі, і серед цих підстав відсутня така підстава як неможливість розгляду справи в позовному провадженні.

Крім того, скаржник з посиланням на ч. 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вказує, що даною статтею не передбачено обов'язок конкурсного кредитора звернутися до суду в 30-денний строк з моменту публікації оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, як про це вказав господарський суд при прийнятті оскаржуваної ухвали, оскільки даною нормою встановлено підстави для відмови в прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство.

На думку скаржника, кредитори з вимогами щодо заробітної плати є привілейованими кредиторами в справі про банкрутство, тому застосовування норм матеріального та процесуального права, які регулюють відносини боржника та конкурсних кредиторів у справі про банкрутство, до правовідносин звільнених працівників боржника з вимогами щодо виплати заробітної плати, є грубим порушенням закону та підміною правових понять.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав.

На судове засідання 23.10.2013 р. позивач не з'явився. Відповідач на дане судове засідання свого представника також не направив.

Останні про причини неявки в судове засідання не повідомили.

Судом вжито всіх передбачених Законом заходів з метою повідомлення сторін про час та місце розгляду справи.

Враховуючи викладене, а також те, що для розгляду апеляційної скарги на ухвалу господарського суду ст. 102 ГПК України встановлено 15 денний строк; що неявка в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне розглядати скаргу за відсутності представників останніх, за наявними в даній справі документами та матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з ПАТ «Миропільська паперова фабрика» середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 31.08.2012 р. по 30.05.2013 р. у розмірі 50926,04 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.08.2013 р. позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до провадження.

Матеріали справи також свідчать про те, що ухвалою господарського суду Харківської області від 05.04.2013 р. порушено провадження у справі №922/1226/13 про банкрутство ПАТ «Миропільська паперова фабрика», введено процедуру розпорядження майном.

Офіційне оголошення про порушення зазначеної справи про банкрутство опубліковано в газеті "Голос України" № 72 від 13.04.2013 року.

Матеріали даної справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 з кредиторськими вимогами до ПАТ «Миропільська паперова фабрика» в рамках справи про банкрутство останнього відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Господарський суд згідно з оскаржуваною ухвалою від 12.09.2013 р. припинив провадження у справі № 922/3647/13.

Дана ухвала мотивована з посиланням на ч. 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Суд зазначив, що вимога позивача стягнути з відповідача 50926,04 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 31.08.2012 року по 30.05.2013 року в окремому позовному провадженні не відповідає належному способу захисту порушених, на думку позивача, його прав та інтересів, відповідно до норм ст. 1, ч. 2 ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; тому, розгляд вказаної вимоги неможливий поза межами справи про банкрутство.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, суд при прийнятті ухвали безпідставно посилався на ч. 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", однак зазначені обставини не призвели до прийняття неправильної ухвали по суті спору.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як свідчить оскаржувана ухвала від 12.09.2013 р., суд першої інстанції при її прийнятті безпідставно посилався на ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки зазначеною статтею (в редакції Закону станом на 19.01.2013 р.) встановлено порядок відмови в прийнятті заяви про порушення провадження у справі про банкрутство. Тобто вона не має жодного відношення до порядку подання кредиторських вимог до боржника, як про це зазначив господарський суд, та відповідно, з посиланням, в т.ч. на зазначену норму права, провадження у даній справі не може бути припинено.

Однак, зазначені обставини не призвели до прийняття неправильної ухвали, та, відповідно, вони не можуть бути підставою для її скасування.

Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України, зокрема в п. 32 Інформаційного листа від 13.08.2008 р. № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних запис ках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року». Аналізуючи практику застосування господарськими судами окремих норм Господарського процесуального кодексу України, Вищій господарський суд України зазначив, що якщо помилка місцевого господарського суду у застосуванні норм матеріального права не вплинула на загальну правову оцінку обставин справи та на правильність судового висновку щодо вирішення спору, то у суду апеляційної інстанції немає підстав для скасування відповідного судового рішення. Водночас, апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Разом з тим, статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.

Згідно з ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" справи про банкрутство юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Окрім того, положення ст. 1 Господарського процесуального кодексу України унеможливлюють участь громадянина (фізичної особи), яка не здійснює підприємницьку діяльність, у позовному провадженні в якості позивача. В той же час, відповідно положень ст. 1, ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» допускається участь у справі про банкрутство таких осіб.

За положеннями п. 7 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі: справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Разом з тим, за змістом п. п. 2-3 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування мають право протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії відповідних заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику та розпоряднику майна. Господарський суд зобов'язаний прийняти заяву кредитора, подану з дотриманням вимог цього Закону та Господарського процесуального кодексу України, про що виноситься ухвала, в якій зазначається дата розгляду заяви.

Таким чином, ОСОБА_1, м. Баранівка має право скористатися наданим їй законом правом на звернення до ПАТ "Миропільська паперова фабрика", м. Харків, але розглядатись вона повинна виключно в межах справи №922/1226/13 про банкрутство останнього.

До того ж, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є спеціальним законом, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів, в т.ч. по заробітній платі.

Таким чином, питання, які пов'язані з відновленням платоспроможності боржника або його ліквідацією, повного або часткового задоволення вимог кредиторів необхідно вирішувати саме в межах провадження у справі про банкрутство цього боржника.

Як вже було зазначено вище, абз. 1 ст. 1 ГПК визначено коло осіб, які мають право звертатись до господарського суду за захистом порушеного права: підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації). А абзацем 2 цієї ж статті встановлено, що у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Тобто, ця новела встановлює можливість звернення до господарського суду фізичної особи у випадках встановлених іншими законодавими актами, до яких, зокрема, відноситься Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який за своєю правовою природою має спеціальний характер, та регулює особливості правовідносин, що виникають у зв'язку порушенням стосовно суб'єкта підприємницької діяльності провадження у справі про банкрутство.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду про необхідність припинення провадження у даній справі на підставі, але за інших підстав, ніж були вказані судом першої інстанції, а саме за п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Таким чином, висновки, викладені в оскаржуваній ухвалі господарського суду від 12.09.2013 р. частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника апеляційної скарги, з яких оспорюється ухвала від 12 вересня 2013 року про припинення провадження у справі № 922/3647/13, не можуть бути підставами для її скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, м. Баранівка залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 12.09.13 р. по справі № 922/3647/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Плахов О.В.

Суддя Шутенко І.А.