Постанова № 34592724, 28.10.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2013 р. Справа № 917/1494/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Плужник О.В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Гузій С.М. (дов. № 223 від 11.08.2013 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Агро", с. Сари, Гадяцький район, Полтавська обл. (вх. № 2843 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 13.08.13 р. у справі № 917/1494/13

за позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Агро", с. Сари, Гадяцький район, Полтавська обл.

про стягнення 113 425,08 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, звернулась до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Агро", с. Сари, Гадяцький район, Полтавська обл., 113 425,08 грн. за договором № БВП-19 від 20.11.2012 року на збирання сільськогосподарських культур, із яких основний борг - 52960,00 грн., пеня - 4592,28 грн., проценти за користування чужими коштами - 55872,80 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 20.06.2013 р. у справі №917/1494/13 (суддя Іваницький О.Т.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт - Агро" на користь Фізичної особи -- підприємця ОСОБА_2 основний борг - 52960,00 грн., пеню 3982, 88 грн., проценти за користування чужими коштами - 48458,40 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2268,50 грн. Відмовлено у стягненні пені в сумі 609, 40 грн. та в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 7414,40 грн. за необґрунтованістю та безпідставністю.

Відповідач з даним рішенням господарського суду частково не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просив рішення господарського суду Полтавської області від 13.08.2013 р. у справі № 917/1494/13 частково скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 48458,40 грн. та витрат по сплаті судового збору в сумі 2268,50 грн., а також стягнути з позивача розмір судових витрат, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування викладених в апеляційній скарзі вимог заявник посилається на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, вважає безпідставним нарахування процентів в сумі 48458,40 грн., посилаючись на те, що позивач не довів, яким саме чином відповідач користувався грошовими коштами. Крім того вважає, що умовами договору передбачено право замовника витребувати проценти за користування грошовими коштами, в зв'язку з чим вважає, що оскільки позивач не звертався до відповідача з претензією, у нього не виникло зобов'язання зі сплати процентів. Відповідач також зазначає, що стягнення одночасно пені та процентів за користування чужими грошовими коштами призведе до ускладнення тяжкого фінансового становища ТОВ «Стандарт-Агро», та призведе до невмотивованого збагачення позивача за рахунок відповідача.

Крім того, відповідач посилається на порушення норм процесуального права в зв'язку з тим, що зважаючи на наявність в матеріалах справи належних доказів про місцезнаходження юридичної особи - ТОВ «Стандарт-Агро», останній не був повідомлений належним чином про час та місце судового засідання, а ухвала про призначення справи до розгляду була направлена на адресу, яка не є юридичною адресою відповідача.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористався, але 17.10.2013 року звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням, в якому просив розглянути справу № 917/1494/13 за наявними матеріалами без участі позивача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте позивач не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноваженого представника відповідача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи 20 листопада 2012 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандарт - Агро" (відповідач) було укладено договір № БВП-19 на збирання сільськогосподарських культур (надалі - договір".

Пунктом 1,1.1-2.1.10 договору сторони узгодили, що виконавець зобов'язується за завданням замовника виконати роботи по збиранню с/г технічних культур зернозбиральним комбайном CLASS LEXION 480 на площах, наданих замовником, в порядку та на умовах, передбачених даним договором , а саме : обмолот кукурудзи на зерно площею 600 га /п.1.1/ - а. с. 11.

Пунктами 3.1.1-3.1.3 розділу 3 договору " Вартість робіт та порядок розрахунків '' передбачено, що замовник проводить оплату за виконані Виконавцем роботи по обмолоту кукурудзи по ціні 320,00 грн. за 1-н га, в тому числі ПДВ 20% - 53,33 грн.

Розрахунок за виконані роботи по збиранню врожаю замовник проводить відповідно до актів передачі-приймання виконаних робіт не пізніше 20 (двадцяти) днів після їх складання, шляхом перерахування грошових коштів Замовника на розрахунковий рахунок Виконавця.

Загальна вартість договору визначається актами передачі-приймання виконаних робіт, складеними та підписаними обома сторонами.

Судом першої інстанції встановлено, що свої договірні зобов'язання виконавець (позивач) виконав в повному обсязі, виконані послуги (роботи) своєчасно були передані замовнику, претензій щодо якості виконаних послуг (робіт) від замовника заявлено не було, що підтверджується підписаним між сторонами Актом приймання-передачі, в якому зазначено, що станом на 01 грудня 2012 року позивачем фактично виконані роботи згідно договору № БВП-19 на збирання сільськогосподарських культур від 20 листопада 2012 року по обмолоту кукурудзи на зерно на площі 165,5 (сто шістдесят п'ять гектар п'ятдесят соток) на суму 52960,00 (П'ятдесят дві тисячі дев'ятсот шістдесят гривень 00 копійок) грн. в тому числі ПДВ 20% - 8826,67 грн. (а.с.13,30).

Однак, відповідач не виконав договірні зобов'язання в частині розрахунків, в зв'язку з чим на момент розгляду справи по суті основний борг Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт - Агро" перед Фізичною особою -- підприємцем ОСОБА_2 становив 52960,00 грн.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт виконання робіт позивачем та їх прийняття відповідачем, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати виконаних робіт або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 52960,00 грн.

В зв'язку з тим, що відповідач порушив строк розрахунків з оплати виконаних позивачем робіт, на підставі п. 4.1 та 4.2 договору відповідачу нараховані сума пені в розмірі 4592,28 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 55872,80 грн.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій відповідно до п.п. 4.1. - 4.2 договору, господарський суд встановив, що в порушення приписів ч.6 статті 232 Господарського Кодексу України позивач нарахував штрафні санкції за сім місяців ( сума пені становить: (7,5 х 2 х 211 день) / (365 дні х 100) х 52960,00 грн. = 4592,28 грн., а проценти за користування чужими грошовими коштами становлять (52960,00 грн. х 0,5% х 211 день = 55872,80 грн.), тоді як нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи те, що роботи на суму 52960 грн. були виконані позивачем станом на 01 грудня 2012 року згідно акту приймання виконаних робіт, суд першої інстанції дійшов висновку, що замовник повинен був здійснити розрахунок з позивачем не пізніше 22 грудня 2012 грудня, тому задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 3982, 88 грн., та в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 48458,40 грн. за період з 22 грудня 2012 року по 22 червня 2013 року.

В зв'язку з цим в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 609,40 грн. і процентів за користування чужими грошовими коштами сумі 7414,40 грн. судом відмовлено за безпідставністю.

В силу статей 4-2, 4-3, 4-7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.

Відповідач наявність боргу перед позивачем в сумі 52960 грн. визнає, нарахування пені в розмірі 3982, 88 грн. за порушення строків проведення розрахунків, будь-якими доказами не спростовує. В той же час відповідач вважає неправомірним стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, посилаючись на те, що умовами договору передбачено лише право замовника витребувати проценти за користування грошовими коштами, в зв'язку з чим вважає, що оскільки позивач не звертався до відповідача з претензією, у нього не виникло зобов'язання зі сплати процентів.

Колегія суддів в спростування доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарську-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов. У разі порушення зобов'язання відповідно до ст. 611 ЦК України настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано факт виконання позивачем робіт за договором станом на 01 грудня 2012 року та їх прийняття відповідачем за актом приймання-передачі робіт, а також наявність заборгованості в розмірі 52960 грн.

Відповідно до п. 3.1.2 договору розрахунок за виконані роботи по збиранню врожаю замовник проводить відповідно до актів передачі-приймання виконаних робіт не пізніше 20 (двадцяти) днів після їх складання, шляхом перерахування грошових коштів замовника на розрахунковий рахунок виконавця.

Отже факт прострочення відповідачем оплати виконаних позивачем робіт з 22 грудня 2012 року підтверджується матеріалами справи.

Ч.1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як було встановлено під час судового розгляду та не спростовується відповідачем, свої договірні зобов'язання щодо оплати робіт у визначений договором термін відповідач не виконав.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені, а також стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачених умовами договору.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Пунктом 4.1 сторони передбачили, що за порушення термінів розрахунків замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки від неоплаченої суми.

На підставі п. 4.1 договору а також, з посиланням на ч. 6 ст. 232 ГК України, судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача пеню в розмірі 3982, 88 грн. за період з 22 грудня 2012 року по 22 червня 2013 року.

Згідно п. 4.23 договору, з дня, коли послуги замовника повинні бути оплачені, виконавець має право затребувати від замовника, а замовник повинен виплатити проценти за користування чужими грошовими коштами до дня повної оплати послуг (ст. 536, п. 3 ст. 692 ЦК України). Проценти за користування чужими грошовими коштами виплачуються в розмірі 0,5% від несплаченої вартості послуг по акту приймання-передачі виконаних робіт за кожний календарний день, відколи послуги повинні бути оплачені замовником до дня повної оплати послуг.

При цьому, колегія суддів зазначає про помилковість позиції відповідача, якій вважає, що право на стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами виникає у позивача лише після звернення з претензією. За умовами договору, право на стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами виникає у позивача в разі порушенням відповідачем зобов'язання щодо своєчасного проведення розрахунків, порядок яких визначений п. 3.1.2 договору, і таке право позивач реалізував шляхом звернення до господарського суду з відповідним позовом.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 ЦК України), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язання, ані штрафною санкцією. За своєю правовою природою вказані проценти - це плата за користування чужими коштами, розмір яких встановлюється договором або чинним законодавством.

В даному випадку сторони в договорі погодили стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0,5% від несплаченої вартості послуг по акту приймання-передачі виконаних робіт за кожний календарний день, відколи послуги повинні бути оплачені замовником (22 грудня 2012 року) до дня повної оплати послуг.

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 3 статті 692 ЦК України передбачено у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплату товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, колегія суддів вважає, що і позивач, і відповідач при укладанні договору вступили у договірні відносини на певних умовах, які є обов'язковими для виконання, та передбачили відповідальність за несвоєчасну оплату продукції у вигляді пені та процентів за користування чужими грошовими коштами, що в свою чергу повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Отже, в даному випадку, позовні вимоги щодо стягнення пені та процентів за користування чужими грошовими коштами ґрунтуються як на умовах договору, так і на положеннях чинного законодавства, а тому твердження відповідача про порушення судом норм матеріального права зводиться до його особистого міркування та є безпідставним.

З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності вимог позивача в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 3982, 88 грн., та в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 48458,40 грн. за період з 22 грудня 2012 року по 22 червня 2013 року.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, відповідач в обґрунтування своїх заперечень не надав до суду апеляційної інстанції належних доказів які б підтверджували реальну і правову обґрунтованість для звільнення його від відповідальності у вигляді сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на порушення норм процесуального права в зв'язку з тим, що він не був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, оскільки ухвала про призначення справи до розгляду була направлена на адресу, яка не є юридичною адресою відповідача.

Так, матеріали справи свідчать про те, що ухвала від 23.07.2013 р. про призначення справи до розгляду на 13.08.2013 р. була направлена відповідачу за адресою: м. Гадяч, вул. Леніна, 49, тоді як юридична адреса відповідача: с. Сари, Гадяцький район, Полтавська обл., вул. Леніна, 49.

В той же час, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення вказана ухвала була отримана уповноваженою особою ТОВ «Стандарт-Агро» 30.07.2013 р. (а.с.16).

Колегія суддів враховує, що відповідач при зверненні з апеляційною скаргою в обґрунтування заявленого клопотання про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження зазначив про те, що судом першої інстанції було невірно зазначено адресу відповідача, тобто замість с. Сари, Гадяцький район, Полтавська обл., вул. Леніна, 49, зазначено адресу: Гадяч, вул. Леніна, 49. Але зважаючи на добросовісність працівників УДППЗ «Укрпошта», уповноваженою особою ТОВ «Стандарт-Агро» поштова кореспонденція з рішенням господарського суду була отримана 30.08.2013 р. (а.с. 72).

З огляду на наявні у справі повідомлення про вручення поштового відправлення колегія суддів констатує, що прізвище та підписи уповноваженої особи ТОВ «Стандарт-Агро», яка отримала поштову кореспонденцію за повідомленням (а.с.16) та повідомленням (а.с.72) є ідентичними.

Таким чином, відповідачем не доведено того факту, що ухвала про призначення справи до розгляду не була ним отримана, або отримана несвоєчасно.

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що позивачем була направлена позовна заява на юридичну адресу ТОВ «Стандарт-Агро»: с. Сари, Гадяцький район, Полтавська обл., вул. Леніна, 49. Тобто відповідачу було достеменно відомо про розгляд справи в суді та він був не позбавлений права та можливості скористатися своїми правами, у тому числі взяти участь в судових засіданнях та надати докази в обґрунтування своєї позиції по справі.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Полтавської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Полтавської області від 13.08.2013 р. у справі № 917/1494/13.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32-34, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Агро", с. Сари, Гадяцький район, Полтавська обл. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 13.08.2013 р. у справі № 917/1494/13 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови підписано 28 жовтня 2013 року

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Плужник О.В.