Рішення № 34591928, 10.10.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2992/13 10.10.2013 10.10.2013 10.10.2013

Провадження №22-ц/784/2506/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц784/2506/13 Головуючий у першій інстанції Разумовська О.Г.

Категорія 29 Доповідач апеляційного суду Мурлигіна О.Я.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 жовтня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Данилової О.О.,

суддів: Мурлигіної О.Я., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Рудніком Є.М.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_3,

відповідачки ОСОБА_4,

представника відповідачки ОСОБА_5,

перекладача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення

Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2013 року

за позовом

ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про стягнення безпідставно набутих грошей,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2012 року ОСОБА_7 звернувся з позовом до ОСОБА_4 про стягнення 792400 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував, що мав намір укласти шлюб з відповідачкою, у зв'язку з чим доручив їй придбати для їх спільного проживання квартиру. Для цього він неодноразово передавав їй отримані від своєї спортивної діяльності гроші. 14 квітня 2005 року відповідачка, діючи від свого імені, уклала з ЗАТ «Миколаївбудінвест» договір дольового будівництва по придбанню квартири АДРЕСА_1. Він будучи введеним діями відповідачки в оману вважав, що квартирою вони з відповідачкою ставши подружжям будуть володіти спільно. Проте, після реєстрації квартири та гаражу в КП ММБТІ за відповідачкою, вона продала майно, в яке він вклав 396200 грн., без його доручення. Посилаючись на недійсність угоди по розпорядженню квартири та на підставі ст. 230 ЦК України позивач просив стягнути з відповідачки 792400 грн. збитків в подвійному розмірі.

Під час розгляду спору позивач подав заяву про уточнення підстав позову. Посилаючись на ті самі обставини та обман з боку відповідачки при укладенні угоди щодо участі у дольовому будівництві квартири, позивач просив стягнути передані ним відповідачці на придбання житла та гаражу гроші в подвійному розмірі на підставі ст. 230 ЦК України, а також на підставі ст. 1212 ЦК України, як безпідставно отримані нею.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2013 року позов задоволено частково. З ОСОБА_8 стягнуто на користь позивача 396200 грн. та 3232 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідачка просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. На думку апелянта є необґрунтованими висновки суду щодо наміру сторін укласти шлюб, та про те, що квартира придбана за гроші позивача. Апелянт також посилається на порушення судом вимог матеріального права та Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Представник позивача, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, просить залишити рішення суду без змін.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи та матеріалів цивільної справи №2-165/11 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ВАТ «Миаколаївбудсервіс» та ОСОБА_9 про визнання угод недійсними та визнання права власності вбачається, що 14 квітня 2005 року між ОСОБА_8, яка на час розгляду спору має прізвище ОСОБА_4, та вказаним товариством укладено договір дольового будівництва квартири АДРЕСА_1. За договором вартість квартири та гаражу складала 387348 грн.

8 лютого 2006 року квартира передана відповідачці забудовником, а 7 червня 2006 року їй було видано свідоцтво про право власності на вказані об'єкти.

25 жовтня 2007 року між відповідачкою та ОСОБА_9 укладено договір купівлі - продажу квартири з приміщенням гаражу. Вказані угоди є чинними, а майно знаходиться у останнього покупця та не витребувано позивачем з підстав незаконності угод та розпорядження його майном.

Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що на час придбання квартири, сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах. Квартира з гаражем були придбані відповідачкою в цей період, за гроші ОСОБА_7 для спільного проживання с ним однією сім'єю. Оскільки придбану за гроші ОСОБА_7 квартиру ОСОБА_4 продала без відома та згоди позивача, то повинна повернути отримані гроші позивачу за правилами ч. 1 ст. 1212 ЦК України як майно, набуте з підстав, які згодом відпали.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони суперечать підставам позову та доказам у справі.

Так, ст. 230 ЦК України передбачені правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, а саме стягнення збитків у подвійному розмірі, що завдані у зв'язку з вчиненням правочину. Заявляючи позовні вимоги про стягнення переданих позивачем грошей в подвійному розмірі внаслідок обману його відповідачкою при укладенні угоди, позивач не надав доказів укладення відповідного правочину (згаданого договору про дольову участь у будівництві) під впливом обману ( а.с. 159). Навпаки, з рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 липня 2011 року, зміненого рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2011 року виходить, що позивачу було відмовлено у визнанні двох зазначених вище договорів недійсними.

У зв'язку з чим, вимоги позивача про стягнення грошей як безпідставно отриманих відповідачкою за угодою вчиненою під впливом обману є необґрунтованими.

На ці обставини справи та підстави позову, як зазначено вище, суд уваги не звернув, а тому дійшов неправильних висновків.

Зокрема, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідачки безпідставно отриманих нею грошей на придбання квартири з гаражем, суд спирався на доведеність факту спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Однак, питання належності майна, яке придбане під час спільного проживання за вказаних умов регулюється СК України. За вимогами ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь - якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Таким чином, як правові наслідки встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу, так і встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі ст. 74 СК України пов'язується виключно з набранням законної сили рішення суду, яким такі юридичні факти встановлені.

Між тим, позивач хоча і послався в позовній заяві на спільне проживання з відповідачкою, але не заявляв відповідних вимог. У зв'язку з чим, при вирішенні спору не має правового значення питання встановлення спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу. Вказані обставини не можуть бути підставою для покладення обов'язку на відповідачку повернення грошей за правилами ч. 1 ст. 1212 ЦК України як майна, набутого з підстав, які згодом відпали.

Крім того, позивач не надав достовірних та допустимих письмових доказів про безпідставну передачу відповідачці 396200 грн.

Виписки з рахунку позивача достовірно не підтверджують отримання відповідачкою вказаної суми грошей. Посилання суду першої інстанції в рішенні на збіг часу зняття позивачем зі свого рахунку частини грошей, та внесення відповідачкою частини грошей під час будівництва квартири не можуть бути взяті до уваги. Відсутність належних та допустимих письмових доказів передачі позивачем відповідачці грошей з урахуванням необґрунтованості позовних вимог, не дає підстави для задоволення позову.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що рішення суду у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, про відмову в задоволенні позову.

Задовольняючи апеляційну скаргу частково колегія суддів виходить з об'єму доводів взятих до уваги. Так, колегія суддів вважає безпідставними посилання в апеляційній скарзі на порушення прав ОСОБА_4, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основаних свобод, оскільки вона мала можливість та реалізувала свої процесуальні права, застосувавши процедури, передбачені ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про стягнення безпідставно набутих грошових сум відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий:

Судді: