Постанова № 34582288, 23.10.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 р.Справа № 1570/4393/2012

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Цховребова М. Г

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Лопушанській В.В.,

за участю представників відповідачів Лисого С.О. та Прилипка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, начальника ГУ Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області та Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

18.07.2012 року ОСОБА_3 звернувся до окружного суду із позовом до ГУ МВС України в Одеській області, начальника ГУ МВС України в Одеській області та ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, в якому просив суд:

- поновити пропущений з поважних причин строк звернення до суду із даним позовом;

- визнати неправомірним та скасувати наказ начальника ГУ МВС України в Одеській області №193о/с від 14.05.2009 року в частині його звільнення з ОВС «за власним бажанням»;

- зобов'язати начальника ГУ МВС України в Одеській області поновити його на посаді, рівнозначній тій посаді, яку він обіймав на час звільнення;

- стягнути ОМУ ГУ МВС України в Одеській області середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Свої позовні вимоги позивач, посилаючись на приписи ст.ст.8,43,55,62 Конституції України, ст.ст.47,233 КЗпП України, обґрунтовував тим, що наказом начальника ГУ МВС України в Одеській області №193о/с від 14.05.2009 року, він був незаконно, без врахування усіх обставин, звільнений з посади «оперуповноваженого сектору розкриття незаконних заволодінь автотранспортом» відділу карного розшуку ОМУ ГУ МВС України в Одеській області за п.64 «ж» (за власним бажанням) «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС» на підставі його заяви, написаної під тиском.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2012 року адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено у повному обсязі. Визнано неправомірним та скасовано наказ начальника ГУ МВС України в Одеській області №193о/с від 14.05.2009 року в частині звільнення оперуповноваженого сектору розкриття незаконних заволодінь автотранспортом відділу карного розшуку ОМУ ГУ МВС України в Одеській області ОСОБА_3 Поновити ОСОБА_3 на посаді, рівнозначній тій посаді яку він обіймав на час звільнення. Стягнуто з ОМУ ГУ МВС України в Одеській області середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 14.05.2009р. по день поновлення на посаді, але не більше ніж за один рік. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 1 місяць.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ГУ МВС України в Одеській області 26.11.2012р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, в зв'язку із чим, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.11.2012 року та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні усіх його позовних вимог.

Позивач, будучи своєчасно та належним чином повідомлений, з'явившись на перше судове засідання 12.06.2013р., апеляційну скаргу не визнав та, надавши свої пояснення, в інші та останнє судове засідання без поважних причин не прибув.

Представники відповідачів на всіх судових засіданнях повністю підтримали апеляційну скаргу та наполягали на її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи сторін, розглянувши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку про наявність усіх законних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ з 14.03.2001 року; 11.08.2008 року був призначений на посаду «оперуповноваженого сектору розкриття незаконних заволодінь автотранспортом» відділу карного розшуку ОМУ ГУМВС України в області; 14.05.2009 року - звільнений зі служби в органах внутрішніх справ «за власним бажанням».

Так, в травні 2009 року позивачем на ім'я начальника ГУМВС України в Одеській області був поданий власноручно написаний рапорт (без зазначення конкретної дати) з проханням звільнити його з ОВС за власним бажанням, в зв'язку з ненормованим робочим днем, низьким грошовим утриманням працівника міліції, в якому, також останній зазначив про свою відмову від присутності на кадровій та атестаційній комісії.

Вказаний рапорт був прийнятий до оформлення в установленому порядку ГУМВС України в Одеській області 12.05.2009 року, про що свідчать наявні в цьому рапорті численні резолюції старших начальників позивача.

Так, в атестаційному листі позивача за період з листопада 2006 року по травень 2009 року є підпис ОСОБА_3 від 05.05.2009р. про ознайомлення з його змістом атестації та згоду з її висновками, а також маються усі необхідні позитивні висновки його безпосередніх і старших керівників, а саме: заступника начальника ВКР ОМУ ГУМВС України в Одеській області, начальника відділу карного розшуку ОМУ ГУМВС України в Одеській області, результати атестування від 05.05.2009 року, в яких вказано, що «позивач займаній посаді відповідає, підлягає звільненню з органів внутрішніх справ за власним бажанням»; а також, і рішення начальника ОМУ ГУМВС України в Одеській області, який, в свою чергу, текст цієї атестації та висновки по ній затвердив 05.05.2009р.

В подальшому, 05 травня 2009 року начальником ВКР ОМУ ГУМВС України в Одеській області внесено подання щодо звільнення позивача з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за п.64 «Ж» (т.б. за власним бажанням) «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ старшого лейтенанта міліції», в якому, зокрема, вказано, що позивач від переводу на інші посади з іншими умовами служби відмовляється; керівництво ОМУ ГУМВС України в Одеській області вважає за доцільне звільнити його з органів внутрішніх справ за п.64 «ж» Положення; на звільненні останній наполягає, це рішення прийняте ним остаточно; таким чином, причини звільнення з ОВС слід вважати поважними і такими, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Далі, наказом начальника ГУМВС України в Одеській області №193 о/с від 14 травня 2009 року, у відповідності до «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України» позивача було звільнено у запас Збройних Сил за п.64 «ж» (за власним бажанням).

Про винесення наказу №193 о/с від 14.05.2009 року щодо звільнення позивача, останній був повідомлений керівництвом ОМУ ГУМВС України в Одеській області по пошті листами від 15.05.2009 року №31/1-779, від 27.08.2009 року №31/8-2729 та від 12.12.2011 року №31/8-4736, але доказів про їх отримання не надано.

Не погодившись з вказаним вище наказом про звільнення, позивач, після отримання 10.07.2012р. трудової книжки та військового квитка, оскаржив його до суду.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідачів та оскаржуваний наказ є неправомірними, а позовні вимоги, відповідно, є обґрунтованими та заснованими на законі.

Однак, разом з тим, колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції і вважає їх необґрунтованими та взагалі помилковими, виходячи з наступного.

Згідно положень ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи повинні діяти у спосіб та у порядку передбаченому Конституцією та законами України.

Так, Порядок проходження служби особовим складом міліції регламентується Законом України «Про міліцію», Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», «Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29.07.1991р.

Статтями 2 та 3 Закону України «Про міліцію» встановлені основні завдання та принципи діяльності міліції. Порядок та умови проходження служби в міліції, відповідно до ч.1 ст.18 цього Закону, безпосередньо регламентуються «Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ», затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно п.64 «ж» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» (затв. Постановою КМ УРСР №114 від 29.07.1991р.), особи рядового і начальницького складу звільняються з органів внутрішніх справ - за власним бажанням.

Як встановлено колегією суддів з матеріалів справи, позивач на початку травня 2009 року (без зазначення конкретної дати) власноручно написав рапорт про своє звільнення з ОВС «за власним бажанням» та подав його керівництву ОМУ, де він безпосередньо проходив службу.

Крім того, в даному рапорті позивач власноручно зазначив, що бажає звільнитися з ОВС в зв'язку з ненормованим робочим днем та низьким грошовим утриманням працівника міліції, а також вказав про свою відмову (не бажання) бути присутнім на кадровій та атестаційній комісії.

Як встановлено по справі, вказаний рапорт був прийнятий до оформлення у встановленому порядку ГУ МВС України в Одеській області, про що свідчать наявні в ньому відповідні позитивні резолюції старших начальників позивача від 12.05.2009 року.

Також, з наявного в матеріалах справи атестаційного листа вбачається, що в ньому є особистий підпис ОСОБА_3 від 05.05.2009р. про його ознайомлення зі змістом атестації та згоду з її висновками, а також маються усі необхідні позитивні висновки його безпосередніх і старших керівників про необхідність звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ за власним бажанням.

Слід зазначити, що текст цієї атестації та висновки по ній було затверджено 05.05.2009р. рішенням начальника ОМУ ГУМВС України в Одеській області.

В подальшому ж, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, в зв'язку з поданням позивачем рапорту про звільнення та відсутністю рапорту про відкликання останнього, а також на підставі відповідного подання начальника ОМУ від 05.05.2009р., начальник ГУ МВС України в Одеській області своїм наказом №193 о/с від 14.05.2009 року цілком правомірно звільнив ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за п.64 «Ж» (т.б. за власним бажанням) «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ».

Як вже зазначалося вище, про ухвалення відповідачем спірного наказу про звільнення, позивач був повідомлений 15.05.2009 року письмово по пошті, а також неодноразово листами запрошувався до ОМУ для отримання трудової книжки та військового квитка, однак, як встановлено судовою колегією, останній з 15.05.2009р. по липень 2012р. на службу не виходив та тривалий час без поважних причин за своєю трудовою книжкою не з'являвся і фактично отримав її лише 10.07.2012 року після свого письмового звернення до ГУ МВС України в Одеській області від 04.07.2012 року, а 18.07.2012 року вже звернувся до суду з даним позовом про оскарження вищевказаного наказу від 14.05.2009 року.

Стосовно ж позиції та тверджень позивача щодо написання ним рапорту про своє звільнення за власним бажанням саме 15.05.2009р. під час його знаходження в ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ) та під тиском співробітника кадрового відділу міського управління МВС (прізвище якого він не зазначає), то суд апеляційної інстанції вважає ці твердження необґрунтованими та недоведеними жодними належними і достатніми доказами і, відповідно, оцінює їх критично та до уваги не приймає, з наступних підстав.

Так, як вже вказувалося вище, судовою колегією встановлено, що позивач на початку травня 2009 року власноручно написав рапорт про звільнення з ОВС за власним бажанням, в якому чомусь не зазначив конкретну дату його написання (подання).

Разом з тим, на цьому рапорті маються численні позитивні резолюції старших начальників позивача, які датовані 12.05.2009р. Також, з матеріалів справи вбачається, що атестаційному листі є особистий підпис позивача від 05.05.2009р. про його ознайомлення зі змістом атестації та згоду з її висновками щодо його звільнення з підстав, вказаних у зазначеному вище рапорті.

Окрім того, по справі також встановлено, що ОСОБА_3 дійсно 15.05.2009р. був затриманий співробітниками УСБУ в Одеській області за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.368 КК України та до 19.05.2009р. тримався у ІТТ, а з 19.05.2009р. по 17.07.2009р. - знаходився під вартою в Одеському слідчому ізоляторі (ОСІ), керівництво якого 05.06.2009р. було повідомлено заступником начальника ОМУ ГУ МВС України в Одеській області про звільнення позивача з органів внутрішніх справ 14.05.2009р.

В подальшому, як слідує з матеріалів справи, постанови про порушення відносно ОСОБА_3 кримінальної справи від 16.05.2009р. та 27.12.2010р. за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст.368 КК України і ч.1 ст.190, ч.2 ст.365 КК України, були скасовані відповідно, слідчим відділом прокуратури Одеської області та Приморським райсудом м.Одеси (постанова від 09.09.2011р.). А згодом, ст. слідчий СВ прокуратури Одеської області своєю постановою від 06.10.2011 року взагалі відмовив в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3 по вказаним статтям КК на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК України.

Тобто «кримінальне переслідування» позивача фактично закінчилося 06 жовтня 2011 року, але останній, в свою чергу, з моменту написання в травні 2009р. спірного рапорту, ні до жовтня 2011 року, ні до липня 2012 року (т.б. понад 3 роки) взагалі не цікавився долею свого рапорту та прийнятим по ньому остаточним рішенням, протягом 3-х місяців відповідного рапорту про відкликання свого попереднього рапорту (т.б. від травня 2009р.) не подавав, в період з 15.05.2009р. по липень 2012р. на службу в не виходив, службових обов'язків не виконував та взагалі з будь-якими заявами (в тому числі і за трудовою книжкою) до ОМУ або ГУ МВС України в Одеській області не звертався. І тільки 10.07.2012р. реально отримавши свою трудову книжку, одразу ж скористався своїм правом на оскарження спірного наказу.

Також, судовою колегією встановлено, що позивача ОСОБА_3 в порядку негайного виконання оскаржуваної постанови окружного суду від 16.11.2012р. було поновлено на службі (посаді) наказом №10 о/с від 05.02.2013р., а в подальшому, на підставі наказу начальника ГУ МВС України в Одеській області №217 о/с від 27.05.2013р. позивача було повторно звільнено з ОВС за п.64 «є», т.б. за порушення дисципліни. При чому, слід зазначити, що вказаний наказ про своє «повторне» звільнення позивач до цього часу не оскаржив.

Щодо посилань суду 1-ї інстанції в оскаржуваному рішенні в обґрунтування законності позовних вимог на постанови Верховного суду України від 10.07.2012р. по справі №21-136а12, від 29.05.2012р. по справі №21-122а12, від 05.12.2011р. по справі №21-236а11, які є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень та судів України, то судова колегія вважає ці посилання помилковими, оскільки зі змісту вказаних постанов ВС України вбачається, що вони безпосередньо стосуються взагалі інших випадків (правовідносин) звільнення співробітників міліції з органів внутрішніх справ та, відповідно, не можуть бути застосовані до правовідносин, які встановлені судом апеляційної інстанції по даній справі.

Отже, за таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що при відданні спірного наказу №193 о/с від 14.05.2009 року начальником ГУ МВС України в Одеській області були дотримані всі вимоги, встановлені чинним законодавством України, та враховані у сукупності всі обставини, які мали значення при вирішенні питання щодо звільнення позивача з органів внутрішніх справ, а тому, відповідно, даний наказ та вказані дії відповідачів, пов'язані із його виданням - є правомірними та такими, що здійснені обґрунтовано, розсудливо та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а також в межах компетенції суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, судова колегія вважає позовні вимоги ОСОБА_3 необґрунтованими, недоведеними, безпідставними та не підлягаючими задоволенню.

До того ж, ще слід вказати, що згідно із ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

При чому, у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, в даному випадку, і було зроблено представниками відповідачів при розгляді даної справи в суді 2-ї інстанції.

Отже, на підставі вказаного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Таким чином, оскільки судом першої інстанції при вирішенні справи порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення, на підставі п.4 ч.1 ст.202 КАС України, підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні п/вимог позивача.

Керуючись ст.ст.195,196,198,202,205,207,254 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада2012 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити у повному обсязі.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко