Постанова № 34579382, 31.10.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2013 р. Справа № 920/734/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Голозубовій О.І.,

за участю представників :

позивача - не з'явився

відповідача - Кучмій Н.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2769С/1-12) на рішення господарського суду Сумської області від 22 липня 2013 року у справі №920/734/13

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловодпостач", м. Конотоп Сумської області,

про стягнення 375317,82 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Сумської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловодпостач", в якій просило стягнути з відповідача 309772 грн. 25 коп. основного боргу, 33774 грн. 50 коп. пені, 10186 грн. 50 коп. інфляційних нарахувань, 21584 грн. 57 коп. - 3% річних та 7507 грн. 00 коп. судового збору.

Рішенням господарського суду Сумської області від 22 липня 2013 року у справі №920/734/13 (суддя Лугова Н.П.) позов задоволено повністю. Стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловодпостач" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 309772 грн. 25 коп. основного боргу, 33774 грн. 50 коп. пені, 10186 грн. 50 коп. інфляційних нарахувань, 21584 грн. 57 коп. - 3% річних та 7507 грн. 00 коп. судового збору.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12 серпня 2013 року у справі №920/734/13 апеляційну скаргу повернуто заявнику.

Відповідач, врахувавши зауваження суду, повторно подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 22 липня 2013 року у справі №920/734/13 скасувати в частині стягнення пені, а також в частині сплати судового збору та прийняти нове рішення, яким частково відмовити в задоволенні позовних вимог, зменшивши розмір пені на 70% та розмір відшкодування судового збору.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції є таким, що прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції не врахував фінансовий стан відповідача та несвоєчасність розрахунків населення за поставлену теплову енергію.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що відповідач неналежно виконував умови договору на постачання природного газу, тому пеня нарахована йому правомірно. Позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 22 липня 2013 року у справі №920/734/13 залишити без змін.

29 жовтня 2013 року відповідач через канцелярію суду надав клопотання (вх. №10246), в якому просив долучити до матеріалів справи документи зазначені в додатку до клопотання.

Відповідно до ч.1 ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у ній і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Колегія суддів, враховуючи поважність причин неподання відповідачем додаткових доказів до суду першої інстанції, ухвалила задовольнити клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи документів зазначених в додатку до клопотання.

Позивач, будучи належним чином повідомленим про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізували своє право на участь у судовому процесі та не забезпечив явку свого представника у призначене судове засідання.

Враховуючи те, що явка представника позивача не була визнана обов'язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначеного представника за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, 20 грудня 2010 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тепловодпостач" (покупець) було укладено договір №06/10-2300БО-29 про закупівлю природного газу та додаток №1 до нього (а.с.10-17).

Згідно із ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання.

Згідно із п. 1.2. постачальник передає покупцю в період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 349,400 куб. м.

Пунктом 3.1 передбачено, що загальна вартість цього договору на дату його укладення становить з ПДВ 1033500,04 грн. Разом з тим, сторони у п. 3.2. передбачили, що загальна вартість цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Пунктом 10.1. передбачено, що цей договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін, але не раніше ніж через 14 днів з дня опублікування у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель повідомлення про акцепт пропозиції за результатами застосування процедури закупівлі в одного учасника, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 січня 2011 року, і діє у частині поставки газу до 31 грудня 2011 року включно, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

31 січня 2011 року сторони договору №06/10-2300БО-29 про закупівлю природного газу від 20.10.2012 року склали акт приймання-передачі природного газу, відповідно до якого Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" передала, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Тепловодпостач" прийняло імпортований природний газ в обсязі 54920 куб. м. на суму 168822,32 грн. (а.с.18).

З матеріалів справи вбачається, що аналогічні акти приймання-передачі було укладено між позивачем та відповідачем також 29.02.2011 р. щодо приймання-передачі імпортованого природного газу в обсязі 55136 куб. м. на суму 169486,30 грн., 31.03.2011 р. - в обсязі 43850 куб. м. на суму 134793,49 грн. та 30.04.2011 р. - в обсязі 10670 куб. м. на суму 36670,14 грн. (а.с.19-21).

Таким чином, позивач передав відповідачу імпортований природний газ в обсязі 164576 куб. м. на загальну суму 509772,25 грн., тобто повністю виконав свої зобов'язання за договором №06/10-2300БО-29 про закупівлю природного газу від 20.10.2012 року.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 Цивільного кодексу України).

Згідно із п. 4.1. договору розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Положеннями ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із п. 6.1.1 договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений газ.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання щодо оплати за поставлений газ, в розмірі та строки, передбачені договором №06/10-2300БО-29 про закупівлю природного газу від 20.10.2012 року, сплативши лише 200000 грн.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань у нього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 309772,25 грн., що підтверджується розрахунком боргу ТОВ "Тепловодпостач" за договором №06/10-2300БО-29 про закупівлю природного газу від 20.10.2012 р. та актом звіряння розрахунків від 02.04.2013 р. (а.с.28-29).

Як встановлено судом першої інстанції, на момент розгляду спору в місцевому господарському суді відповідач за спожитий газ не розрахувався.

Доказів погашення відповідачем суми боргу апеляційному господарському суду надано також не було, в матеріалах справи вони відсутні.

В ст. 610 Цивільного кодексу України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.7.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами України та цим договором.

З огляду на вищезазначені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, не сплачуючи за поставлений газ, порушив умови договору №06/10-2300БО-29 про закупівлю природного газу від 20.10.2012 р., тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за поставлений природний газ в сумі 309772,25 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 33774 грн. 50 коп., стосовно якої колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Предметом неустойки, згідно зі ст. 551 Цивільного кодексу України, може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Умовами договору, а саме п. 7.3.1 передбачено, що у разі порушення покупцем ( тобто відповідачем) умов пункту 4.1. цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов'язаний у разі невиконання або неналежного виконання ним господарського зобов'язання сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

В матеріалах справи, а саме в позовній заяві, міститься розрахунок пені за період з 11.02.2011 року по 11.11.2011 року, відповідно до якого загальна сума пені складає 33774,50 грн. (а.с.4-5).

Колегія суддів приймає до уваги, що право позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 33774,50 грн. за період з 11.02.2011 року по 11.11.2011 року передбачене умовами укладеного договору, а пеня нарахована в межах строку позовної давності, визначеної сторонами в п. 9.3 договору.

Враховуючи наведене та неналежне виконання відповідачем умов договору №06/10-2300БО-29 про закупівлю природного газу від 20.10.2012 р., колегія суддів вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 33774,50 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні нарахування в розмірі 10186 грн. 50 коп. та 3% річних в сумі 21584 грн. 57 коп.

Положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Також колегія суддів звертає увагу, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до розрахунку позивача, який міститься в позовній заяві, інфляційні нарахування за лютий 2011 року - березень 2013 року складають 10186,50 грн., а 3 % річних за період з 11.02.2011 року по 18.04.2013 року складають 21584,57 грн. (а.с.5-6).

Колегія суддів, враховуючи зазначене, вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в розмірі 10186 грн. 50 коп. та 3% річних в сумі 21584 грн. 57 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в апеляційній скарзі просив зменшити розмір пені на 70 %.

Відповідно до п. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він перевищує розмір збитків, та за наявності обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Колегія суддів, враховуючи існування у відповідача на момент розгляду справи заборгованості щодо оплати за поставлений газ, без поважних не те причин, в сумі 309772,25 грн., значний строк прострочення виконання зобов'язання, невжиття відповідачем заходів щодо його виконання, ненадання ним доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов'язання та доказів невідповідності розміру стягуваної пені наслідкам такого правопорушення, вважає, що необхідно відмовити відповідачу у зменшенні пені на 70%.

При цьому, відсутність у відповідача необхідних коштів, в тому числі у зв'язку з скрутним фінансовим станом та несвоєчасністю розрахунків населення за поставлену теплову енергію, не є надзвичайними чи невідворотними обставинами та не звільняє ТОВ "Тепловодпостач" від відповідальності у відповідності до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України.

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі просив суд зменшити розмір відшкодування судового збору.

Згідно із статтею 8 Закону України «Про судовий збір» суд, враховуючи майновий стан сторони, може зменшити розмір судового збору.

Проте, пунктом 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Колегія суддів, враховуючи, що відповідачем не доведено факту перешкоджання його майнового стану сплаті судового збору у встановленому розмірі, не вбачає підстав для зменшення розміру відшкодування судового збору.

З огляду на вищезазначені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 309772 грн. 25 коп. основного боргу, 33774 грн. 50 коп. пені, 10186 грн. 50 коп. інфляційних нарахувань, 21584 грн. 57 коп. - 3% річних та 7507 грн. 00 коп. судового збору, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що заперечення відповідача, викладені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 22 липня 2013 року у справі №920/734/13 залишити без змін.

Повна постанова складена 31 жовтня 2013 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Камишева Л.М.