Постанова № 34579346, 29.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2013 р. Справа№ 910/8579/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю представників сторін:

позивача: Гордієнко Л.В., довіреність б/н від 09.07.2013 року,

відповідача: Ємельянов В.Р., довіреність №3354 від 28.02.2013 року,

Вознюк М.В., довіреність №3352 від 01.03.2013 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія"

на рішення господарського суду міста Києва

від 26.07.2013 року

у справі №910/8579/13 (суддя - Мельник В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія"

до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик"

про визнання договору іпотеки припиненим

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" про визнання договору іпотеки припиненим.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.07.2013 року в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" подало апеляційну скаргу, в якій просить суд рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2013 року у справі №910/8579/13 скасувати та прийняти нове рішення - про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія", визнання зобов'язання за Договором іпотеки №47-2/20-10-з/4 від 06.10.2010 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" такими, що припинилися з 21.11.2011 року - повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми процесуального та матеріального права.

Відповідач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та додаткових обґрунтуваннях до відзиву просив апеляційний господарський суд рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2013 року залишити без змін у зв'язку з відсутністю підстав для його скасування, а у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" відмовити.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором №47-2/20-10 (далі - Кредитний договір), який було укладено 14.12.2007 року між ПАТ КБ "Хрещатик" (далі - відповідач) та ТОВ "Житлоспецбудпроект" (далі - Позичальник), було укладено Договір іпотеки №47-2/20-Ю-з/4 від 06.10.2010 року (далі - Іпотечний договір). Відповідно до вказаного договору ТОВ "Муніципальна іпотечна компанія" (далі - Позивач) виступило майновим поручителем по кредитним зобов'язанням ТОВ "Житлоспецбудпроект" перед ПАТ КБ "Хрещатик" і відповідно надало в іпотеку майнові права на квартири в м. Суми.

Відповідно до п. 1.1.1 Іпотечного договору предметом іпотеки за цим Договором є майнові права на квартири, що знаходяться в місті Суми.

Пунктом 4.4 Спірного договору передбачено, що у випадку, коли суми, вирученої від реалізації предмета іпотеки недостатньо для повного задоволення вимог Іпотекодержателя за Кредитним договором та за цим Договором, одержати суму, якої не вистачає, з іншого майна Іпотекодавця чи Боржника.

Пунктом 5.7 передбачено, що у випадку, коли суми, вирученої від предмета іпотеки, буде недостатньо для повного задоволення вимог Іпотекодержателя та покриття витрат, пов'язаних зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та його реалізацією, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна іпотекодавця.

Тобто, позивач вважає, що спірним договором передбачена додаткова відповідальність позивача.

Пунктом 6.6. оспорюваного договору передбачено, що він набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення підписаних сторонами примірників та діє до повного виконання Боржником зобов'язань за Кредитним договором (з урахуванням можливих змін та доповнень).

За твердженням позивача, з викладеного вище вбачається, що оспорюваним договором передбачена додаткова відповідальність, а це є ознакою за якою договір поруки відрізняється від договору іпотеки. Таким чином, на думку позивача, оспорюваний договір по своїй правові природі відноситься до договорів поруки і підпадає під регулювання параграфу 3 глави 49 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), який регулює питання поруки.

Позивач посилається на те, що сторони у спірному договорі передбачили додаткову відповідальність (п.п. 4.4, 5.7 договору), що є характерним для договору поруки.

Статтею 559 Цивільного кодексу України передбачено випадки припинення поруки. Так в частині 4 вказаної статті визначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя.

Пунктом 6.6. Оспорюваного договору передбачено, що він діє до повного виконання боржником зобов'язань за Кредитним договором (з урахуванням можливих змін та доповнень). Однак, позивач вважає, що таке формулювання не можна вважати строком виконання зобов'язання.

Відповідно до положень Договору про внесення змін №17 до Кредитного договору №47-2/20-10 від 14.12.2007 року (копія наявна в матеріалах справи), сторони встановили, що зобо в'язання за ним повинні бути виконані до 20 травня 2011 року.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що зобов'язання за оспорюваним договором припинилися в силу вимог ст. 252 та ч. 4 ст. 559 ЦК України з 21.11.2011р., вказана дата була визначена позивачем, шляхом додавання шести місяців до кінцевої дати виконання основного (кредитного) зобов'язання, а саме 20.05.2011р., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про визнання зобов'язання за договором іпотеки №47-2/20-10-з/4 від 06.10.2010, що укладено між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ТОВ "Муніципальна іпотечна компанія" такими, що припинилися з 21.11.2011р.

Позивач просить визнати припиненим Договір іпотеки за №47-2/20-10-з/4 від 06.10.2010 року ґрунтуючись на тому, що по своїй юридичній природі вказаний договір є договором поруки, на підставі того, що п. 4.4. Договору іпотеки за №47-2/20-10-з/4 (далі - Іпотечний договір) передбачено, що у випадку коли суми, вирученої від реалізації предмета іпотеки недостатньо для повного задоволення вимог Іпотекодержателя і Кредитним договором та за цим Договором, Іпотекодержатель має право одержувати суму, якої не вистачає, з іншого майна Іпотекодавця чи Боржника.

Тобто, Іпотечним договором передбачена додаткова відповідальність ТОВ "Муніципальна іпотечна компанія", що на думку позивача є ознакою, яка вказує на приналежність даного договору до договорів поруки.

Суд не погоджується з вказаними твердженнями позивача, на підставі того, що як вбачається із матеріалів та обставин справи, з метою належного виконання зобов'язань за Кредитним договором за №47-2/20-10 від 14.12.2007 року укладеним між ПАТ "КБ "Хрещатик" (надалі - Відповідачем) та ТОВ "Житлоспецбудпроект" (надалі - Позичальник), між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки за №47-2/20-10-з/3 від 06.10.2010 року.

За умовами договору іпотеки позивач виступив майновим поручителем по кредитним зобов'язанням ТОВ "Житлоспецбудпроект" перед відповідачем. Предметом договору іпотеки стали майнові права на нерухоме майно (житлові квартири).

Статтею 546 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини 1, 3 статті 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Аналогічні положення, в яких наголошується на забезпечувальному характері зобов'язань, що виникають із договору іпотеки, містяться і в статті 1 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека має похідний (акцесорний) характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Таким чином, іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов'язань.

В силу забезпечувального характеру договірних правовідносин іпотеки у Іпотекодержателя виникає право у разі не виконання зобов'язань за основним договором здійснити задоволення своїх вимог за рахунок предмету договору іпотеки.

Пунктом 4.1. Іпотечного договору, передбачено право Іпотекодержателя (Відповідача) за рахунок предмета іпотеки задовольнити свої вимоги за Кредитним договором в повному обсязі.

На відносини майнової поруки норми статті 559 ЦК України щодо припинення поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфу 6 (статті 572 - 593) глави 49 ЦК України та спеціальним законом.

Статтею 575 ЦК України іпотека прямо визначена окремим видом застави.

Підстави припинення права застави визначені статтею 593 ЦК України, а щодо іпотеки, як її окремого виду, також і статтею 17 Закону України "Про іпотеку". За змістом статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Наведена позивачем підстава припинення правовідносин, що виникли із Іпотечного договору не передбачені чинним законодавством України.

Крім того, відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Фактично зміст статті 638 ЦК України вказує на те, коли договір буде дійсним, а точніше за яких умов він має бути дійсним.

Таким чином, в ЦК України конкретизовано лише предмет договору. Всі інші умови будуть для кожного договору окремо взятими із актів цивільного законодавства або погодженні сторонами для кожного договору окремо.

Отже, посилання позивача на окремі норми глави 49, параграфу З (Порука) ЦК України є неправомірним в силу того, що розмежування договорів відбувається за їх предметом, а не за окремими ознаками які можуть бути притаманні договорам іншого виду.

Крім того, висновок з приводу того, що передання власного майна в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язання третьою особою слід вважати різновидом поруки є хибним, оскільки законодавство чітко розмежовує поняття поручителя в договорі поруки (Глава 49, параграф З ЦК України) і поняття майнового поручителя як сторони в договорі застави (іпотеки) (Глава 49, параграф 6 ЦК України; ЗУ "Про іпотеку"), про що також вказано у постанові ВГСУ №9/242пд від 11.02.2011р.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1 ст. 32 ГПК України).

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження обставин викладених в позовній заяві, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" є документально не підтвердженими та такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" про визнання договору іпотеки припиненим, належним чином недоведені, а тому задоволенню не підлягають.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2013 року у справі №910/8579/13 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору.

У зв'язку з цим, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2013 року у справі №910/8579/13.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2013 року у справі №910/8579/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" - без задоволення.

Головуючий суддя Андрієнко В.В.

Судді Буравльов С.І.

Шапран В.В.