Постанова № 34579322, 28.10.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2013 р. Справа № 922/2625/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Голозубовій О.І.,

за участю представників :

апелянта - не з'явився

позивача - Мица Ю.В.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх. №2599Х/1-12) на рішення господарського суду Харківської області від 04 липня 2013 року у справі №922/2625/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська інвестиційно-будівельна компанія", м. Харків,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків,

про визнання орендарем земельної ділянки та визнання права власності,

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківська інвестиційно-будівельна компанія" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, в якій просило визнати Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківська інвестиційно-будівельна компанія" орендарем земельної ділянки площею 0,0559 га за адресою: АДРЕСА_1 замість Акціонерного комерційного банку «БАЗИС» за договором оренди земельної ділянки від 23 травня 2001 року, посвідченим 23 травня 2001 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим номером 4588 та зареєстрованим у виконавчому комітеті Харківської міської ради в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 24 травня 2001 року за № 100/01. Визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська інвестиційно-будівельна компанія" на квартирний багатоповерховий житловий будинок по АДРЕСА_1, який має загальну площу 3250,30 кв. метрів і складається із 104 квартир.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04 липня 2013 року у справі №922/2625/13 (суддя Хотенець П.В.) позов задоволено повністю. Визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківська інвестиційно-будівельна компанія" орендарем земельної ділянки площею 0.0559 га за адресою: АДРЕСА_1 замість Акціонерного комерційного банку «БАЗИС» за договором оренди земельної ділянки від 23 травня 2001 року, посвідченим 23 травня 2001 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим номером 4588 та зареєстрованим у виконавчому комітеті Харківської міської ради в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 24 травня 2001 року за № 100/01. Визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська інвестиційно-будівельна компанія" на квартирний багатоповерховий житловий будинок по АДРЕСА_1, який має загальну площу 3250,30 кв. метрів і складається із 104 квартир.

Харківська міська рада з рішенням суду першої інстанції не погодилась та подала до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 04 липня 2013 року у справі №922/2625/13 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги Харківська міська рада посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, зазначає, що на спірній земельній ділянці розміщено лише семиповерховий адміністративно-побутовий корпус. Також Харківська міська рада вважає, що договір на будівництво в порядку пайової участі від 10.05.2012 року укладений між позивачем та відповідачем не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що не погоджується з позицією Харківської міської ради, викладеною в апеляційній скарзі. Посилається на те, що позивач є власником об'єкта будівництва та одночасно володільцем права оренди земельної ділянки, на якій цей об'єкт будівництва розташований. Позивач просить рішення господарського суду Харківської області від 04 липня 2013 року у справі №922/2625/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Відповідач письмового відзиву на апеляційну скаргу Харківської міської ради не надав.

07 жовтня 2013 року Харківська міська рада через канцелярію суду надала клопотання (вх. №9552), в якому просила розглядати її апеляційну скаргу у справі №922/2625/13, розгляд якої призначено на 22.10.2013 р. об 11 годині 00 хвилин, за наявними в матеріалах справи доказами та без участі представника Харківської міської ради.

У відповідності до ч. 2 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України участь в господарських засіданнях є правом, а не обов'язком сторони.

Колегія суддів, враховуючи викладене, ухвалила клопотання Харківської міської ради про розгляд апеляційної скарги без участі її представника задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні 22.10.2013 р. заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з неявкою представника Харківської міської ради.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів, враховуючи викладене, ухвалила усне клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи залишити без задоволення.

Також представником позивача в судовому засіданні 22.10.2013 р. було заявлено усне клопотання про залучення Приватного підприємства «Агентство нерухомості «Рестріелт» в якості співвідповідача у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо у спірних правовідносинах він виступає або може виступати як зобов'язана сторона.

Зважаючи на те, що до Приватного підприємства «Агентство нерухомості «Рестріелт» не заявлено будь-яких матеріально-правових вимог, та виходячи із предмету позову на цю особу не покладається виконання будь-якого зобов'язання, колегія суддів, враховуючи викладене, ухвалила усне клопотання представника позивача про залучення Приватного підприємства «Агентство нерухомості «Рестріелт» в якості співвідповідача у справі залишити без задоволення.

Відповідач та апелянт, будучи належним чином повідомленими про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізували своє право на участь у судовому процесі та не забезпечили явку своїх представників у призначене судове засідання.

Враховуючи те, що явка представників відповідача та апелянта не була визнана обов'язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначених представників за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи Харківської міської ради, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Харківської міської ради підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 23 травня 2001 року між Виконавчим комітетом Харківської міської ради Харківської області (орендодавець) та Акціонерним комерційним банком «Базис» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, який 23 травня 2001 року було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим номером 4588 та зареєстровано у Виконавчому комітеті Харківської міської ради в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 24 травня 2001 року за № 100/01 (а.с.23-26).

Відповідно до п.1.1. договору орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування на умовах оренди земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 (сто сорок вісім), загальною площею 0,0559 га.

Згідно із п.1.2. земельна ділянка надається у тимчасове платне користування на умовах оренди строком до 01.01.2026 року для проектування у 2001-2002 роках та реконструкції у 2002-2003 роках семиповерхового адміністративно-побутового корпусу для розміщення філії банку та подальшої його експлуатації і обслуговування.

Станом на квітень 2012 року не було здійснено реконструкції семиповерхового адміністративно-побутового корпусу за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення філії Акціонерного комерційного банку «Базис».

10 квітня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Базис» (продавець) та Приватним підприємством Агентство нерухомості «Рестріелт» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу (а.с.8-9).

Відповідно до п.1.1. продавець на умовах цього договору передає, а покупець приймає у власність будівельні матеріали, які є власністю продавця та відображені в його балансі, як незавершені капітальні вкладення (далі - будівельні матеріали) згідно переліку зазначеного в додатку №1 до цього договору. Будівельні матеріали знаходять на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, яка знаходиться в оренді у продавця відповідно до договору оренди земельної ділянки від 23.02.2001 р.

Пунктом 1.3. договору передбачено, що право власності на будівельні матеріали переходить до покупця після повної оплати покупцем суми зазначеної в п. 2.1. цього договору та зарахування її на рахунок продавця.

Згідно із п.2.1. продаж всіх будівельних матеріалів, зазначених в п. 1 договору здійснюється за ціною 200000,00 (двісті тисяч) гривень, в т.ч. ПДВ - 20%.

В матеріалах справи наявне платіжне доручення №24 від 27 травня 2012 року, яким підтверджується сплата покупцем 200000,00 грн. та зарахування їх на рахунок продавця (а.с.12).

У додатку №1 до договору купівлі-продажу від 10.04.2012 р. зазначено перелік будівельних матеріалів, які продавець передав у власність покупцю, а саме: плити перекриття 5,8 - 215 шт.; плити перекриття 3,0 - 46 шт.; ригеля 6 м. - 96 шт.; ригеля 3 м. - 90 шт.; колони 21 м. - 26 шт.; панель стінова довга - 13 шт.; панель стінова коротка - 3 шт.; плита коритчата - 26 шт.; леснічній марш - 32 шт.; діафрагма жорсткості - 45 шт. (а.с.10).

Відповідно до пунктів 3.2. та 3.3. продавець зобов'язується передати покупцю, а покупець зобов'язується прийняти у власність будівельні матеріали за актом прийому-передачі в день укладення цього договору.

10 квітня 2012 року сторони договору купівлі-продажу від 10.04.2012 р. склали акт прийому-передачі майна, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Базис» передало, а Приватне підприємство Агентство нерухомості «Рестріелт» прийняло у власність будівельні матеріали, зазначені у додатку №1 до договору купівлі-продажу від 10.04.2012 р. (а.с.11).

07 травня 2012 року між Приватним підприємством «АН «Рестріелт» (продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу (а.с.13).

Відповідно до п.1.1. продавець на умовах цього договору передає, а покупець приймає у власність конструкції і споруди незавершеного будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) по АДРЕСА_1, які є власністю продавця відповідно до договору купівлі-продажу б/н від 10.04.2012 р., укладеного між продавцем та ПАТ АКБ «БАЗИС». В подальшому за текстом цього договору конструкції і споруди незавершеного будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) іменуються об'єкт продажу.

Згідно із п.1.2. договору право власності на об'єкт продажу виникає у покупця в момент укладення цього договору.

Сторони погоджуються з тим, що покупець зобов'язується сплатити продавцеві за об'єкт продажу договірну ціну в загальній сумі 250000,00 гривень, включаючи ПДВ 20% на умовах цього договору (п.2.1.).

Пунктами 5.1. та 5.2. договору передбачено, що продавець зобов'язаний в день укладення цього договору за актом приймання-передачі передати покупцю об'єкт продажу. Сторони домовились, що під фактичною передачею об'єкта продажу за цим договором слід вважати підписання сторонами акту приймання-передачі.

07 травня 2012 року сторони договору купівлі-продажу від 07.05.2012 р. склали акт приймання-передачі майна, відповідно до якого Приватне підприємство «АН «Рестріелт» передало, а Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 прийняла конструкції і споруди незавершеного будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) по АДРЕСА_1 (а.с.14).

В подальшому, 10 травня 2012 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (забудовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківська інвестиційно-будівельна компанія" (замовник) було укладено договір на будівництво в порядку пайової участі (а.с.6).

Відповідно до п.1.1. договору забудовник, тобто відповідач, зобов'язується збудувати (організувати будівництво) і передати замовнику (позивачу) об'єкт будівництва, а замовник зобов'язується взяти участь у фінансуванні будівництва в обсязі 100% необхідного фінансування і прийняти закінчений будівництвом об'єкт. Об'єктом будівництва є квартирний багатоповерховий житловий будинок (апартаменти) загальною площею орієнтовно 3300,00 кв. метрів. Розташований на земельній ділянці площею 0,0559 га за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно із п.2.1. замовник здійснює оплату робіт з будівництва об'єкту, вказаного у п.1.2. цього договору, за договірною ціною (з ПДВ) 500 грн. за один квадратний метр загальної площі квартир. Загальну сума оплати за цим договором складає 1650000 грн., у тому числі ПДВ 20% 275000,00 грн.

В пункті 3.2. зазначено, що забудовник повинен закінчити будівництво об'єкта будівництва за цим договором і передати його замовнику не пізніше 31 січня 2013 року.

Як зазначав позивач в своїй позовній заяві, договір на будівництво в порядку пайової участі від 10.05.2012 р. за своєю правовою природою є, на його думку, змішаним договором і містить всі істотні умови договору будівельного підряду (а.с.4).

Враховуючи вказане, позивач стверджував, що саме невиконання відповідачем умов договору від 10.05.2012 р. щодо закінчення будівництва об'єкта у визначений договором строк, є підставою для захисту його інтересів в судовому порядку, а саме визнання ТОВ "Харківська інвестиційно-будівельна компанія" орендарем земельної ділянки по АДРЕСА_1 та визнання за ним права власності на квартирний багатоповерховий житловий будинок, розташований за вищезазначеною адресою.

Місцевий господарський суд, при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшов висновку, що у позивача виникло право власності на об'єкт будівництва відповідно до статті 876 Цивільного кодексу України та право на оренду земельної ділянки у відповідності до статті 120 Земельного кодексу України, в зв'язку з чим його позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Проте, колегія суддів не погоджується з вищевикладеними висновками місцевого господарського суду та вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, а також нормам чинного законодавства, їм не надана правильна та належна правова оцінка. Крім того, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на наступному.

Згідно із ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У пункті 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» зазначено, що у вирішенні спорів щодо переходу права власності або права користування земельними ділянками внаслідок переходу права власності на житлові будинки, будівлі, споруди, що на них розміщені, судам необхідно досліджувати умови договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна, наявність у продавця визначених законом документів, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідність нерухомого майна, розміщеного на відповідних земельних ділянках, ознакам житлового будинку (будівлі, споруди), здійснення державної реєстрації права власності особи, яка придбала відповідне нерухоме майно, з урахуванням положень статей 331, 376 ЦК України, статей 116, 123, 124, 126 ЗК України.

Таким чином, підстави застосування до спірних правовідносин статті 120 Земельного кодексу України відсутні, оскільки, як свідчать матеріали справи, договорів купівлі-продажу нерухомого майна укладено не було, предметом договору купівлі-продажу від 10.04.2012 р. були будівельні матеріали, договору купівлі-продажу від 07.05.2012 р. - конструкції і споруди незавершеного будівництва, а предметом договору на будівництво в порядку пайової участі від 10.05.2012 р. - пайова участь.

Враховуючи наведене, переходу права користування на земельну ділянку не відбувалось, оскільки положення статті 120 Земельного кодексу України пов'язують перехід такого права лише якщо на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, розміщено жилий будинок, будівлю або споруду, тобто нерухоме майно.

Колегія суддів також встановила, що у продавців будівельних матеріалів, а надалі конструкцій і споруд незавершеного будівництва, не існувало ніяких документів, що підтверджували б наявність у них права власності на нерухоме майно.

Разом з тим, колегією суддів встановлено, що купівля-продаж будівельних матеріалів, а також конструкцій і споруд незавершеного будівництва, які не мали ознак жилого будинку, будівлі або споруди, здійснювалась без державної реєстрації на ці предмети.

Крім того, на момент подачі позову та винесення рішення судом першої інстанції, позивач не довів належними і допустимим доказами наявність нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1. Також в матеріалах справи відсутня технічна документація і відповідні висновки.

Розглядаючи позовну вимогу про визнання ТОВ "Харківська інвестиційно-будівельна компанія" орендарем земельної ділянки площею 0,0559 га за адресою: АДРЕСА_1, замість АКБ «Базис», колегія суддів також виходить з того, що відповідно до статті 152 Земельного кодексу України такий спосіб захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, як визнання орендарем земельної ділянки, відсутній.

У відповідності до п.2.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я шляхом укладення договору оренди.

Позивачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджували б звернення до компетентних органів із заявою про переоформлення права користування земельною ділянкою площею 0,0559 га за адресою: АДРЕСА_1, на своє ім'я або доказів укладення між позивачем та таким органом договору оренди цієї земельної ділянки.

Також п.2.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» передбачено, що новий власник житлового будинку (будівлі, споруди) за необхідності може звернутися до господарського суду також з позовом про визнання за ним права користування земельною ділянкою.

Колегія суддів вважає, що визнання нового власника орендарем земельної ділянки не є тотожним визнанню за ним права користування земельною ділянкою, оскільки це різні способи захисту порушеного права.

З огляду на вищезазначені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, прийнявши рішення про визнання позивача орендарем земельної ділянки, не прийняв до уваги та не вірно застосував норми матеріального права стосовно переходу права користування земельною ділянкою до нового власника житлового будинку (будівлі, споруди), на якій вони розміщені, а позивач не довів обставин, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

В зв'язку з чим, позовні вимоги про визнання ТОВ "Харківська інвестиційно-будівельна компанія" орендарем земельної ділянки площею 0,0559 га за адресою: АДРЕСА_1, замість АКБ «Базис» за договором оренди земельної ділянки від 23 травня 2001 року є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Також позивачем у позовній заяві було заявлено вимогу про визнання за ним права власності на квартирний багатоповерховий житловий будинок по АДРЕСА_1, який має загальну площу 3250,30 кв. метрів і складається із 104 квартир, стосовно якої колегія суддів зазначає наступне.

Сторони договору на будівництво в порядку пайової участі від 10.05.2012 р. у пункті 3.5. зазначили, що відповідач повинен закінчити будівництво об'єкта будівництва за цим договором і передати його позивачу не пізніше 31 січня 2013 року.

Як стверджує позивач, це будівництво в зазначений строк не було здійснено, а об'єкт будівництва зведено не було.

Однак, при цьому позивач просить визнати за ним право власності на квартирний багатоповерховий житловий будинок, який фактично не було збудовано, про що стверджував він сам у позовній заяві та місцевий господарський суд в своєму рішенні від 07.04.2013 р.

Будь-які інші докази, які б вказували на існування такого об'єкту по АДРЕСА_1, в матеріалах справи відсутні.

Крім того, колегія суддів виходить з того, що у разі закінчення будівництва багатоповерхового житлового будинку, право власності на нього набувається у спосіб визначений законом.

Так, частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Порядок прийняття нерухомого майна до експлуатації завершеного визначається Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461.

Зазначеним Порядком передбачено, що прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I - III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами (далі - Інспекція) поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація).

У разі прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорії складності, побудованих без наявності дозволу на виконання будівельних робіт до 31 грудня 2009 р., особливості реєстрації декларації та її форма визначаються Мінрегіоном.

Прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до IV і V категорії складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі Інспекцією сертифіката.

Позивачем в порушення цих приписів законодавства не надано до суду ні декларації про готовність об'єкта до експлуатації, ні сертифіката. В матеріалах справи вони не містяться.

Таким чином, позивачем вимоги зазначеного Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів дотримано не було.

Крім того, позивачем не надано доказів реєстрації права власності на квартирний багатоповерховий житловий будинок по АДРЕСА_1 в органах державної реєстрації прав, хоча обов'язковість такої реєстрації передбачена Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», а саме ч. 1 ст. 4 Закону, відповідно до якої обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Колегія суддів, з огляду на вищезазначені обставини справи та норми чинного законодавства, вважає позовні вимоги про визнання за ТОВ "Харківська інвестиційно-будівельна компанія" права власності на квартирний багатоповерховий житловий будинок по АДРЕСА_1, який має загальну площу 3250,30 кв. метрів і складається із 104 квартир, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, прийнявши рішення про визнання права власності позивача на квартирний багатоповерховий житловий будинок, не прийняв до уваги та не вірно застосував норми матеріального права стосовно набуття права власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо), прийняття його в експлуатацію та проведення його державної реєстрації, а позивач не довів обставин, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи.

Також суд першої інстанції та прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, а саме Харківської міської ради.

Як вбачається з резолютивної частини рішення, прийнятого господарським судом Харківської області 04 липня 2013 року у справі №922/2625/13, позивача визнано орендарем земельної ділянки площею 0,0559 га за адресою: АДРЕСА_1 замість АКБ «БАЗИС» за договором оренди земельної ділянки від 23 травня 2001 року.

Виконавчий комітет Харківської міської ради, як виконавчий орган міської ради, був стороною договору оренди земельної ділянки від 23 травня 2001 року разом з АКБ «БАЗИС», замість якого місцевий господарський суд визнав орендарем ТОВ "Харківська інвестиційно-будівельна компанія".

Положеннями пункту 2.14. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» передбачено, що суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, наприклад про надання земельних ділянок у власність або в користування, укладенні договорів купівлі-продажу або оренди земельних ділянок.

У відповідності до статті 91 Господарського процесуального кодексу України не лише сторони у справі, прокурор та треті особи мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили, а й особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Таким чином місцевий господарський суд, прийнявши рішення від 04 липня 2013 року у справі №922/2625/13, вирішив питання про права та обов'язки Харківської міської ради, яка не була залучена до участі у справі, що в будь-якому випадку є підставою для скасування такого рішення.

В зв'язку з чим рішення господарського суду Харківської області від 04 липня 2013 року у справі №922/2625/13 підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Харківської міської ради підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 3 та 4 частини 1 статті 104, а також пунктом 3 частини 3 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 04 липня 2013 року у справі №922/2625/13 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні позову відмовити.

Повна постанова складена 28 жовтня 2013 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Камишева Л.М.