Постанова № 34578525, 23.10.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2013 року Справа № СК-47105/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Пліша М.А., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Комфортбуд-2» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 січня 2012 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Комфортбуд-2» до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У квітні 2011 року позивач ТзОВ «БК Комфортбуд-2» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ в м. Івано-Франківську, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Івано-Франківську № 0000012301/0 від 05.01.2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 816131,25 грн. (в т.ч. за основним платежем 652905 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 163226,25 грн.).

В обґрунтування позовних вимог покликався позивач на те, що вказане ППР винесено на підставі необгрунтованих і необ'єктивних висновків відповідача, які зафіксовані в акті перевірки № 21646/23-1/33162343 від 22.12.2010 року, про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість». Вказував позивач, що господарські відносини між ним і ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» щодо залучення цього Товариства до виконання підрядних робіт, були реальними, підтверджуються належними первинними документами, а тому не можуть вважатись нікчемними. Реальність господарських відносин підтверджується фактом фактичного виконання робіт і наявності збудованих та реконструйованих об'єктів. Вказував позивач, що нормами чинного податкового законодавства в Україні не передбачено відповідальності платника податку за порушення його контрагентом податкового чи іншого законодавства, а тому позивач не може нести відповідальності за дії контрагента ТзОВ «Союз Плюс Сервіс». Позивач не мав обов'язків щодо перевірки правомірності діяльності контрагента, зокрема, щодо наявності в останнього трудових ресурсів, стану матеріально-технічної бази, дотримання останнім податкової звітності та виконання податкових зобов'язань. Податковий кредит позивача за розглядуваний перевіркою період було сформовано правомірно на підставі первинних документів та податкових накладних. Також позивач вказував, що проведена відповідачем у грудні 2010 року перевірка була незаконною, оскільки податкова перевірки за цей же період із 01.10.2008 р. по 31.03.2010 р. уже проводилась у червні 2010 р., результати якої відображені в акті перевірки № 10835/23-1/33162343 від 14.06.2010 р..

Відповідач ДПІ в м. Івано-Франківську позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вказував відповідач, що оскаржене позивачем ППР № 0000012301/0 від 05.01.2011 року є правомірним, оскільки винесено за результатами невиїзної документальної перевірки позивача щодо підтвердження відомостей з ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» за період з 01.10.2008 р. по 31.03.2010 р.. Податковою перевіркою було встановлено, що господарські операції між позивачем і ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» щодо виконання підрядних робіт (влаштування фундаментів, земляні та будівельні роботи) на загальну суму 3917441,46 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 652916,25 грн. не носили реального характеру, оскільки були неможливими з врахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень та іншого майна. Тому суми ПДВ за вказаними господарськими відносинами безпідставно включені позивачем до податкового кредиту.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.01.2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

З цією постановою суду не погодився позивач ТзОВ «БК Комфортбуд-2» і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що суд першої інстанції неповно і неправильно дослідив обставини і докази по справі, допустив порушення норм матеріального і процесуального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано доводів позивача про те, що оспорене ППР від 05.01.2011 р. винесено на підставі необгрунтованих висновків ДПІ про порушення позивачем податкового законодавства. Вказує апелянт, що господарські відносини між ним і ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» щодо виконання підрядних робіт на суму 3917441,46 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 652916,25 грн., були реальними, підтверджуються належними первинними документами, а тому не можуть вважатись нікчемними. Реальність господарських відносин підтверджується фактом фактичного виконання робіт і наявності збудованих та реконструйованих об'єктів. Зазначає апелянт, що на час укладення і виконання господарського договору, він не мав обов'язків щодо перевірки правомірності діяльності контрагента, зокрема, щодо наявності в останнього трудових ресурсів, стану матеріально-технічної бази, дотримання останнім податкової звітності та виконання податкових зобов'язань. Він, тобто позивач, не може нести відповідальності за порушення його контрагентом ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» податкового чи іншого законодавства. На думку апелянта податковий кредит за розглядуваний перевіркою період було сформовано ним правомірно на підставі первинних документів та податкових накладних. Також, апелянт вказує, що судом першої інстанції не враховано незаконності проведення самої перевірки та Акту № 21646/23-1/33162343 від 22.12.2010 року, оскільки аналогічна перевірка за цей же період із 01.10.2008 р. по 31.03.2010 р. уже проводилась відповідачем у червні 2010 р., де було складено акт перевірки № 10835/23-1/33162343 від 14.06.2010 р..

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 04.01.2012 р. та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задоволити.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в засідання суду, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід задоволити, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що 22.12.2010 року відповідачем ДПІ в м. Івано-Франківську було проведено невиїзну документальну перевірку позивача ТзОВ «БК Комфортбуд-2» щодо підтвердження відомостей з ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» за період з 01.10.2008 р. по 31.03.2010 р.. За результатами перевірки складено Акт № 21646/23-1/33162343 від 22.12.2010 р. (а.с. 10-22 Т.1).

У вказаному акті перевірки зазначено, що позивачем порушено, зокрема, вимоги п.п.7.2.1, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ за період грудня 2008 р. - березень 2010 р. в загальній сумі 652905 грн..

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 22.12.2010 року відповідачем ДПІ в м. Івано-Франківську винесено відносно позивача податкове повідомлення-рішення № 0000012301/0 від 05.01.2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 816131,25 грн. (в т.ч. за основним платежем 652905 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 163226,25 грн.) (а.с. 9 Т.1).

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив із того, що викладені відповідачем в Акті перевірки від 22.12.2010 року висновки щодо порушення позивачем податкового законодавства є об'єктивними і обґрунтованими. Зокрема, суд першої інстанції погодився із твердженнями відповідача щодо нереальності господарських операції між позивачем і ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» по виконанню підрядних робіт на загальну суму 3917441,46 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 652916,25 грн., та щодо безпідставності включення позивачем сум ПДВ за цими договорами до податкового кредиту. Також суд першої інстанції вказав, що ненадання позивачем документів для проведення призначеної судом судово-економічної експертизи та неоплата позивачем вартості такої експертизи є підтвердженням того, що позивач не заінтересований в захисті своїх прав, свобод та інтересів.

Суд апеляційної інстанції не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 22.12.2010 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем ТзОВ «БК Комфортбуд-2» податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що Товариством протягом перевіреного періоду безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за господарськими відносинами із ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» про виконання підрядних робіт (влаштування фундаментів, земляні та будівельні роботи) на загальну суму 3917441,46 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 652916,25 грн.. На думку податкового органу такі договори мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає необ'єктивними висновки суду першої інстанції щодо правильності та обґрунтованості вказаних вище тверджень ДПІ та щодо правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення від 05.01.2011 року.

З цього приводу, суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими відносинами і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, усі контрагенти, тобто ТзОВ «БК Комфортбуд-2» і ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» на час укладення господарського договору і його виконання були діючими суб'єктами господарювання, що підтверджується витягами з ЄДР, актами перевірок цих Товариств від 22.12.2010 р. та від 22.09.2010 р., і не заперечується відповідачем. Видами діяльності обох Товариств за КВЕД було, зокрема, 45.21.1 - будівництво будівель.

Здійснення позивачем господарських операцій із вищевказаним контрагентом та використання отриманих товарів (робіт, послуг) у господарській діяльності підтверджується актами виконаних робіт та податковими накладними від 30.12.2008 р., 31.01.2009 р., 28.02.2009 р., 31.03.2009 р., 31.05.2009 р., 30.06.2009 р., 31.07.2009 р., 31.08.2009 р., 30.09.2009 р., 30.11.2009 р., 31.12.2009 р. на загальну суму 3917441,46 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 652916,25 грн., які були досліджені відповідачем ДПІ в м. Івано-Франківську при проведенні податкової перевірки та описані в пунктах 3.1.2, 3.2.2 Акту перевірки № 21646/23-1/33162343 від 22.12.2010 р..

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі обставини як вилучення у подальшому періоді вказаних первинних документів органами досудового слідства чи втрата таких документів не змінюють їхнього змісту та суті встановлених правовідносин.

З врахування наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції щодо виконання ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» підрядних робіт (влаштування фундаментів, земляні та будівельні роботи) і використання позивачем отриманих послуг відбувались фактично, були здійснені в межах господарської діяльності цього платника податків, а тому твердження податкового органу про те, що вказані господарські операції фактично не відбувались і такі договори носять нікчемний характер є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

З цього приводу судом першої інстанції не враховано, що відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У розглядуваній адміністративній справі відповідачем не надано і судом не отримано доказів того, що досліджені підрядні роботи реально не здійснювались і немає їхнього результату, як то збудованих чи реконструйованих об'єктів, а також відсутні докази того, що вказані підрядні роботи та їхній результат були виконання іншими особами, аніж контрагентом ТзОВ «Союз Плюс Сервіс».

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що твердження ДПІ про нереальність розглядуваних господарських операцій у зв'язку із неможливістю їх здійснення ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» з врахуванням реального часу, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень та іншого майна, - є суб'єктивними припущеннями податкового органу, які доказами не підтверджуються.

Крім цього, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ст. 70 КАС України, предмет доказування та фактичні обставини справи повинні доказуватись належними і допустимими доказами. Згідно частини 4 цієї статті, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть пітверджуватись ніякими іншими засобами доказування, крім випатків, коли щодо таких обставин не виникає сумніву.

Наведеними вище правовими нормами встановлено, що підставою для бухгалтерського та податкового обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

У зв'язку із цим, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними твердження відповідача і висновки суду першої інстанції про те, що нереальність договірних відносин між ТзОВ «БК Комфортбуд-2» і ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» підтверджується поясненнями працівників цих товариств.

Щодо покликань відповідача ДПІ в м. Івано-Франківську на нікчемність розглядуваних договорів, то суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З вищенаведених норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядуваний договір між ТзОВ «БК Комфортбуд-2» і ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» на момент укладення відповідав усім вимогам необхідним для його чинності, не суперечив вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

Крім наведеного вище, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним покликання суду першої інстанції на те, що позивач не заінтересований в захисті своїх прав, свобод та інтересів, бо ненадав документів для проведення судово-економічної експертизи та неоплатив вартості такої експертизи.

З цього приводу, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 3 КАС України визначено, що адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів; позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Таким чином, наявність факту звернення позивача ТзОВ «БК Комфортбуд-2» до адміністративного суду із адміністративним позовом до відповідача суб'єкта владних повноважень ДПІ в м. Івано-Франківську, та підтримання своїх позовних вимог впродовж усього адміністративного процесу, є підтвердженням заінтересованості позивача в захисті своїх прав, свобод та інтересів.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що неоплата позивачем вартості призначеної ухвалою суду від 29.06.2011 року судово-економічної експертизи та ненадання документів для такої експертизи не можуть вважатись винними діями позивача і погіршити його становище в адміністративному процесі, оскільки статтею 7 КАС України гарантовано принцип змагальності сторін, а статтею 71 КАС України визначено правила обов'язковості доказування обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін.

Судом першої інстанції також не враховано доводів позивача про те, що здійснити оплату вартості судово-економічної експертизи немає об'єктивної можливості у зв'язку із блокуванням банківських рахунків Товариства, а частина поставлених експерту питань носять юридичний, а не економічний характер.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, постанова суду винесена із порушенням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, постанову суду першої інстанції від 04.01.2012 р. слід скасувати і прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задоволити.

При винесенні нової постанови про задоволення адміністративного позову, з врахуванням вимог ст. 162 ч.2 КАС України, оскаржене ППР від 05.01.2011 р. слід визнати протиправним і скасувати.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Комфортбуд-2» - задоволити.

Скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 січня 2012 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Комфортбуд-2» до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про скасування податкового повідомлення-рішення, - і прийняти нову постанову.

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Комфортбуд-2» - задоволити.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Івано-Франківську № 0000012301/0 від 05.01.2011 р. про визначення ТзОВ «Будівельна компанія Комфортбуд-2» податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 816131,25 грн..

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: М.А. Пліш

Р.Й. Коваль

Повний текст постанови виготовлено та підписано 25.10.2013 року.