Ухвала суду № 34559734, 31.07.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/1987/13 31.07.2013 31.07.2013 31.07.2013

Провадження № 22ц/784/1801/13 Головуючий у першій інстанції Гаврасієнко В.О.

Категорія 19 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

УХВАЛА

Іменем України

31 липня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Галущенка О.І.,

суддів: Лівінського І.В., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Орельській Н.М.,

за участю позивачки ОСОБА_3,

представника позивачів ОСОБА_4,

представника відповідача «ТОВ «Істок-2001» Вороніна В.М.,

представника відповідачки ОСОБА_6 ОСОБА_7,

представників третіх осіб ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_3, ОСОБА_54

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2013 року по справі за позовом

ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_3, ОСОБА_54

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Істок-2001»

(далі - ТОВ «Істок -2001»),

ОСОБА_6,

Виконавчого комітету Миколаївської міської ради

(далі - виконком міськради),

треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, Об'єднання співвласників квартир багатоквартирного будинку «Еліт-2»

(далі - ОСББ «Еліт-2»)

про визнання договору інвестування будівництва житла та додаткових угод до нього недійсними, скасування пунктів рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації права власності, визнання права спільної часткової власності,

В С Т А Н О В И Л А:

03 листопада 2010 року позивачі звернулися до суду з позовом, який в подальшому доповнили, до ТОВ «Істок-2001», ОСОБА_6 та виконкому міськради про визнання договору інвестування будівництва житла № 240/12-42ц, укладеного 14 листопада 2005 року між ТОВ «Істок-2001» та ОСОБА_6 та додаткових угод до нього від 23 листопада 2005 року та від 04 грудня 2005 року недійсними, визнання недійсними, скасування пунктів 22-24 рішення виконкому міськради № 817 від 27 квітня 2007 року, визнання нечинними та скасування пунктів 44-46 рішення виконкому міськради № 1041 від 25 травня 2007 року, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_6 на нежитлові приміщення площею 81,3 кв.м., по АДРЕСА_1, на нежитлові приміщення площею 101,6 кв.м., по АДРЕСА_2 і на нежитлові приміщення площею 101,1 кв.м., по АДРЕСА_3; визнання права спільної часткової власності на підвальні приміщення № 38, № 40, № 41, що розташовані у підвальному поверсі будинку АДРЕСА_4 .

Позивачі зазначали, що вони є власниками квартир багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_4 та співвласниками допоміжних приміщень цього будинку, до яких відносяться нежитлові приміщення підвального поверху. 14 листопада 2005 року між ТОВ «Істок-2001» та ОСОБА_6 був укладений договір про інвестування будівництва житла № 240/12-42ц, згідно умов якого остання зобов'язалася провести будівництво та представити замовнику нежитлове приміщення в цокольному поверсі, офіс № 1, загальною площею 101,60 кв.м. в строк до 25 березня 2006 року. До вказаного договору 23 листопада 2005 року була укладена додаткова угода № 1, а 04 грудня 2005 року додаткова угода № 2 на інвестування нежитлових приміщень офісу № 2, площею 81,3 кв.м. та нежитлових приміщень офісу № 3, площею 101,1 кв.м. відповідно. Рішенням виконкому міськради від 27 квітня 2007 року № 817 оформлено право власності ОСОБА_6 на нежитлові приміщення офісу № 1, площею 101,6 кв.м., офісу № 2, площею 81,3 кв.м. та офісу № 3, площею 101,1 кв.м., що розташовані у цокольному поверсі вищезазначеного житлового будинку. Іншим рішенням виконкому міськради № 1041 від 27 травня 2007 року зазначеним нежитловим приміщенням надано окремі адреси, а саме: офісу № 1, що складає 80/1000 частин житлового будинку - АДРЕСА_3; офісу № 2, що складає 64/1000 частин житлового будинку - АДРЕСА_1; офісу № 3, що складає 80/1000 частин житлового будинку - АДРЕСА_2. На підставі вказаних рішень виконкому ММБТІ зареєструвало право власності ОСОБА_6 про що були зроблені відповідні записи. Між тим, згідно проекту та технічної документації вказаний житловий будинок не має цокольного поверху та в ньому відсутні офіси: № 1, № 2, № 3, а тому при укладанні договору про інвестування житла мала місце помилка щодо предмета договору, оскільки фактично за умовами договору та додаткових умов до нього ОСОБА_6 були передані не офісні приміщення цокольного поверху, а підвальні допоміжні приміщення, які є власністю власників квартир цього будинку.

Посилаючись на вищезазначене позивачі просили позов задовольнити.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачі просять рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення їх позову в повному обсязі. На думку апелянтів, рішення суду першої інстанції є незаконним та ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивачки ОСОБА_3, представника позивачів, представника ТОВ «Істок-2001», представника відповідачки ОСОБА_6 та представників третіх осіб, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно і всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну оцінку, перевірив їх доказами, які були представлені сторонами, і прийшов до правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним договору про інвестування будівництва житла № 240/12-42ц від 14 листопада 2005 року укладеним між ТОВ «Істок-2001» та ОСОБА_6, оскільки він був укладений за взаємною згодою сторін, з метою створення юридичних наслідків, не містить умов, які суперечать чинному законодавству, у тому числі й Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року (з наступними змінами і доповненнями) та повністю був виконаний сторонами. Також відповідає вимогам закону та є правильним висновок суду, що інші позовні вимоги є похідними від вимог про визнання договору № 240/12-42ц недійсним. Тому, суд правильно відмовив в задоволенні позову.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність», інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 зазначеного Закону, об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Частиною 1 ст. 5 цього Закону визначено, що суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності, а також має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до Законодавчих актів України (ч. 5 ст. 7 Закону).

Так, з матеріалів справи вбачається, що 17 лютого 2003 року військова частина А-3842 уклала контракт з ТОВ «Обрій» на виконання робіт по будівництву групи жилих будинків в АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 91).

05 серпня 2003 року ТОВ «Обрій», як генеральний підрядник, доручив ТОВ «Істок-2001» здійснювати дії, (на умовах, які визначають самостійно), притягнення інвестиційних засобів від фізичних та юридичних осіб, Міністерства оборони України, з наступним направленням коштів в будівництво трьохсекційного десятиповерхового 120-квартирного жилого будинку з нежилими приміщеннями в підвальній частині по АДРЕСА_4 (т.2 а.с. 106).

Відповідно до Статуту ТОВ «Істок-2001», зареєстрованого Приморською райадміністрацією м. Одеси 14 листопада 2001 року, вказане товариство є юридичною особою, метою діяльності якого є отримання прибутку від здійснення господарської діяльності та надання різних послуг, у тому числі будівництво, ремонт, реконструкція жилих будинків, котеджів, дачних будинків (т. 2 а.с. 95).

14 листопада 2005 року ТОВ «Істок-2001» уклало з ОСОБА_6 договір про інвестування грошових коштів в будівництво жилого багатоквартирного будинку в м. Миколаєві по АДРЕСА_4. Замовник (ТОВ «Істок-2001») зобов'язалось надати інвестору (ОСОБА_6) нежиле приміщення в цокольному поверсі загальною площею 101,6 кв.м., а інвестор, у свою чергу, зобов'язалась забезпечити фінансування об'єкта інвестування та прийняти його у власність (т. 1 а.с. 13).

Договір діє з дня його підписання до належного виконання сторонами зобов'язань.

23 листопада 2005 року та 04 грудня 2005 року між тими ж сторонами були укладені додаткові угоди до договору інвестування зі внесенням ОСОБА_6 286 840, 00 грн. за наданням їй трьох нежитлових приміщень в цокольному поверсі площею 101,6 кв.м, 81,30 кв.м та 101,10 кв.м (т. 1 а.с. 138-139).

Рішенням виконкому міськради № 2534 від 16 грудня 2005 року «Про затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку (корпус 5) по АДРЕСА_4» затверджено акт державної приймальної комісії від 15 грудня 2005 року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом вищевказаного жилого будинку (т. 2 а.с. 26-29).

Виконання ОСОБА_6 та ТОВ «Істок-2001» умов інвестиційного договору та додаткових угод до нього підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 48 (т. 1 а.с. 179), актами приймання-передачі зазначених приміщень в цокольному поверсі спірного будинку (т. 1 а.с. 15-17) та рішенням виконкому міськради № 817 від 27 квітня 2007 року про оформлення права власності на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 18).

Наступним рішенням виконкому міськради від 25 травня 2007 року цим нежитловим приміщенням була надана інша адреса: АДРЕСА_1; 6/2; 6/3 (том 1 а.с. 20).

Таким чином, ОСОБА_6 виконала передбачені спірним договором зобов'язання та внесла визначену суму грошових коштів, а ТОВ «Істок-2001» закінчило будівництво об'єкту інвестування і передало його за актом приймання-передачі замовнику.

Крім того, між ТОВ «Істок-2001» та позивачами по справі у 2005 році були укладені договори про інвестування будівництва спірного жилого будинку та додаткові угоди до нього. Предметом цих договір та додаткових угод до нього є інвестування грошових коштів в будівництво з метою подальшого отримання у власність жилого приміщення у буд. АДРЕСА_4, а саме - квартири, тобто, житлового приміщення з визначеною площею, яке інвестор отримав у власність після введення будинку в експлуатацію (т.2 а.с. 5-25).

Отже, відповідно до умов укладених між позивачами і ТОВ «Істок-2001», відповідачкою ОСОБА_6 і ТОВ «Істок-2001» договорів та додаткових угод до них, сторони були учасниками інвестиційного процесу і виниклі між ними правовідносини регулюються Законом України «Про інвестиційну діяльність», який встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в інвестиційну діяльність. Відповідно до ст. 9 зазначеного Закону основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

Крім того, після здачі спірного будинку в експлуатацію, позивачам були передані у власність квартири, які були ними прийняті без будь-яких претензій щодо виконання сторонами умов інвестиційних договорів.

Що стосується доводів позивачів про те, що оспорюваний ними правочин вчинений під впливом помилки щодо предмета договору, оскільки фактично за умовами договору та додаткових умов до нього ОСОБА_6 були передані не офісні приміщення цокольного поверху, а підвальні допоміжні приміщення, які є власністю власників квартир цього будинку, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 229 ЦК України передбачено можливість визнання правочину недійсним у разі помилки особи, яка вчинила правочин щодо обставин, які мають істотне значення.

Згідно п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, відповідно до ст. ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилялася сторона правочину (ст. 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

На сторону, яка заявляє вимоги про визнання правочину недійсним з підстав помилки покладено обов'язок по доведенню того, що така помилка насправді мала місце, а також, що вона має істотне значення.

Матеріалами справи підтверджується, що при укладанні оспорюваної угоди сторони усвідомлювали і розуміли природу правочину, їх права і обов'язки, наслідки вчинення даного правочину, тобто обставини, які мають істотне значення. Отже, виходячи з положень ст. 229 ЦК України, не можна визнати, що оспорюваний правочин був укладений під впливом помилки та, крім того, з позовом про визнання правочину недійсним з вищезазначеної підстави можуть звернутися переважно особи, які діяли під впливом помилки.

Решта позовних вимог позивачів задоволенню не підлягає, оскільки вони є похідні від вимоги про визнання договору інвестування недійсним і наслідують його процесуальну долю.

Крім того, твердження позивачів, що спірне приміщення відноситься до допоміжних приміщень є безпідставними, оскільки згідно висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи № 1402-1403 від 24 вересня 2012 року, спірні приміщення не є допоміжними приміщеннями призначеними для обслуговування багатоквартирного жилого будинку. Проектом будівництва спірного жилого будинку передбачено розміщення у підвальному поверсі нежилих приміщень для експлуатації, але ці нежитлові приміщення не призначені для обслуговування комунікацій або спеціального обладнання. Усі комунікації, які проходять в спірних нежитлових приміщенням є транзитними та такими, що не містять спеціальних технічних пристроїв або обладнання.

Таким чином, розглядаючи зазначену справу, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи, дав належну оцінку наявним у справі доказам, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання в апеляційній скарзі на Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року (з наступними змінами та доповненнями) є помилковими, оскільки вказаний закон визначає правові основи приватизації державного житлового фонду та його дія не розповсюджується на спірні правовідносини.

Твердження апелянтів, що Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» розповсюджується на спірні правовідносини, так як замовником будівництва будинку була саме державна установа - Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, якому і передано спірний будинок на баланс, не підтверджено будь-якими доказами.

Крім того, в судовому засіданні апеляційної інстанції представник ТОВ «Істок-2001» пояснив і представником позивачів це не оспорювалося, що спірний будинок до теперішнього часу не прийнятий на баланс ні Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України, ні будь-якою іншою установою.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інші доводи апеляційної скарги та, що рішення суду першої інстанції є незаконним та ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а наведені у апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_3,

ОСОБА_54 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді