Ухвала суду № 34553585, 03.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2013 року м. Київ К-35045/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010

у справі № 2а-4837/10/2070

за позовом Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

до 1.Закритого акціонерного товариства «Лозівський ковальсько-механічний завод»

2.Науково-виробничого підприємства «Промтехснаб»

третя особа Товариства з обмеженою відповідальністю «Релан»

про стягнення коштів отриманих за нікчемними договорами

ВСТАНОВИВ:

Лозівська об'єднана державна податкова інспекція Харківської області (далі по тексту - позивач, Лозівська ОДПІ Харківської області) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Закритого акціонерного товариства «Лозівський ковальсько-механічний завод» (далі по тексту - відповідач 1, ЗАТ «Лозівський ковальсько-механічний завод»), Науково-виробничого підприємства «Промтехснаб» (далі по тексту - відповідач 2, НВП «Промтехснаб») про стягнення коштів отриманих за нікчемними договорами.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2010, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було здійснено невиїзну документальну перевірку відповідача 1 за період з 01.04.2006 по 31.03.2009, за результатами якої складено акт від 30.10.2009 №935/18-007/32565419.

З акту перевірки вбачається, що відповідач 1 завищив податковий кредит на загальну суму 50913,60 грн., завищив залишок від'ємного значення за січень 2009 року в сумі 16963,00 грн., та занизив податок на додану вартість до сплати за січень 2009 року в сумі 3951,00 грн.

Судами зазначено, що між ЗАТ «Лозівський ковальсько-механічний завод» (замовник) та НВП «Промтехснаб» (підрядник) було укладено договір підряду, який виконаний у повному обсязі, що підтверджується податковими накладними та актами виконаних робіт.

Відповідно до матеріалів справи, ЗАТ «Лозівський ковальсько-механічний завод» надано протокол тендерної комісії від 06.05.2008, який підтверджує факт того, що підприємство НВП «Промтехснаб» приймало участь в тендері та було обрано для виконання ремонтних робіт на ЗАТ «Лозівський ковальсько-механічний завод» комісією із десяти інших учасників тендеру.

07.07.2008 між відповідачами було укладено договір підряду №412/213, відповідно до якого НВП «Промтехснаб» зобов'язався виконати для ЗАТ «Лозівський ковальсько-механічний завод» роботи по ремонту покрівлі корпусу малих серій рулонними матеріалами в обсязі 3340 кв.м. та матеріалами з оцинкованої сталі в обсязі 471 кв.м.

Факт виконання робіт по ремонту покрівлі корпусу малих серій позивачем не заперечувався.

Основою позову стало те, що договір укладений між відповідачами є нікчемним, як такий, що суперечить інтересам держави та суспільства, а саме завдання збитків бюджету України.

Суди вірно зазначили, що відсутні підстави для визнання договору підряду, який укладений між відповідачами нікчемним. Крім того, посилання позивача на нікчемність угоди субпідряду не спростовує наданих до матеріалів справи письмових доказів щодо виконання договору підряду №412/213 від 07.07.2008.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частково.

Суди попередніх інстанцій вірно не погодилися з твердженням позивача, що правочин, укладений між відповідачами, є нікчемним і посилання на ст. 215 ЦК України, відповідно до якої недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), та ст. 203 ЦК України, яка містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. З урахуванням вищевикладених норм, а також ч. 1 ст. 216 ЦК України, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, можна зробити висновок, що моментом порушення, передбаченого ст. 238 ГК України, є момент недотримання відповідачами вимог ст. 203 ЦК України.

Частиною 1 ст. 208 ГК України зазначено, що санкція, на якій наполягає позивач (стягнення в доход держави всього, одержаного сторонами за зобов'язанням) застосовується лише у випадках вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, і виключно за наявності такого наміру в обох сторін.

Положення ст. 207 і ст. 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 228 ГК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним у судовому порядку не вимагається. Органи державної податкової служби, зазначені в абз. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу України» від 04.12.1990, можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави грошових засобів, отриманих за правочинами, вчиненими з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Ці санкції не можуть застосовуватись за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. Для застосування зазначених санкцій необхідним є наявність умислу на вчинення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою ухилення від сплати податків.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України, передбачені нею санкції накладає лише суд. Це правило відповідає ст. 41 Конституції України, відповідно до якої конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, передбаченими законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними і стягнення за рішенням суду в доход держави, вони відносяться до адміністративно-господарських як таких, що відповідають визначенню, встановленому в ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись виключно в межах строків, визначених ст. 250 ГК України.

Відповідно до ст. 250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Отже, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що правочин укладався відповідачами у 2008 році та виконаний у січні 2009 року, а позивач звернувся до суду у квітні 2010 року, таким чином позивачем пропущено встановлений ст. 250 ГК України строк звернення з даним позовом, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова