Ухвала суду № 34551815, 17.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-17899/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А.; Суддя-доповідач: Сорочко Є.О.

У Х В А Л А

Іменем України

17 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сорочко Є.О.

Суддів: Горбань Н.І.

Межевич М.В.

при секретарі Грисюк Г.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Бізнесфінанс" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Бізнесфінанс" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Бізнесфінанс") звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Солом'янському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.06.2012 №0000302201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2013 року позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі від 21.06.2012 №0000302201 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 303054,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

На вказану постанову ДПІ у Солом'янському районі подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, ДПІ у Солом'янському районі проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт перевірки від 21.06.2011 №4665/22-417/35084758.

Даною перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п.п.139.1.6 п.139.1 ст. 139, п.п. 140.1.6 п.140.1 ст.140, п.п.159.2.2 п. 159.2 ст. 159 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 287508,00 грн. (у т.ч.: 1 квартал 2010 р. - 2492,00 грн., півріччя 2010 р. - 38114,00 грн., 3 квартали 2010 р. - 38114,00 грн., 2010 р. - 68556,00 грн., 1 квартал 2011 р. - 15879,00 грн., 2-4 квартали 2011 р. - 203073,00 грн.).

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 21.06.2012 №000030220, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 304648,00 грн. (у т.ч.: основний платіж - 287508,00 грн., штрафна (фінансова) санкція - 17140,00 грн.).

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін рішеннями Державної податкової служби у м. Києві №5799/10/12-114 від 17.09.2012 та Державної податкової служби України №6377/0/6172/10-2115 від 03.12.2012.

Підпунктом 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України встановлено, що при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення, зокрема будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Абзацом 2 вказаного підпункту передбачено, що у разі, якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв'язку з веденням госпо-дарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.

Однак, як вбачається з акту, перевіркою не встановлено визначених пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України обставин. При цьому фактичні обставини, зазначені в акті перевірки, на підпадають під регулювання пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України, оскільки не стосуються ані понесення позивачем витрат подвійного призначення, ані отримання ним (як страхувальником) страхового відшкодування понесених збитків у зв'язку з веденням господарської діяльності, а отже застосування відповідачем пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України є помилковим.

Оподаткування операцій з відступлення права вимоги, як операцій особливого виду, врегульовано п. 153.5 ст. 153 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.255 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Порядок оподаткування операцій з відступлення права вимоги передбачає ведення платником обліку фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами. При цьому враховується як доходи так і витрати відповідного звітного податкового періоду.

Відповідач вказаних обставин не встановив та не оцінив, відповідність податкового обліку вимогам п. 153.5 ст. 153 Податкового кодексу України, належним чином не перевірив, у зв'язку з чим результати перевірки в цій частині є необ'єктивними та не можуть свідчити про заниження позивачем показника "Інші доходи" декларації з податку на прибуток за 2-4 квартали 2011р. на 875998,00 грн.

Таким чином, з огляду на помилковість та невідповідність висновку відповідача про порушення позивачем пп. 140.1.6 п. 140 ст. 140 Податкового кодексу України, змісту вказаної норми та обставинам справи, а також зважаючи на неповноту проведення відповідачем перевірки в цій частині, висновок про заниження валового доходу за 2-4 квартали 2011р. на 875998,00 грн. є необґрунтованим, а спірне грошове нарахування податку на прибуток в сумі 201479,54 грн. - неправомірним.

Також, висновок відповідача про порушення позивачем пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп.159.2.2 п. 159.2 ст. 159 Податкового кодексу України не відповідає п. 1 розділу III цього Кодексу, згідно з яким розділ ІІІ цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 01.04.2011. Отже, відповідач помилково застосував норми розділу ІІІ Податкового кодексу України до звітних періодів, які передували 01.04.2011.

Щодо висновку відповідача про завищення валових витрат на 337745,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) валовими витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону.

Згідно з пп. 12.2.1 п. 12.1 ст. 12 цього Закону банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, формують резерви для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій, за виключенням позабалансових, крім гарантій, коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами (у т.ч. іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними банківськими операціями згідно із законо-давством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти (далі - страховий резерв). Страховий резерв формується та списується банком самостійно в розмірі та в порядку, передбачених методикою, яка визначається для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та цінних паперів відповідно до повноважень, та включається до складу валових витрат.

Підпунктом 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 цього Закону (з 01.04.2011 - пп. 159.2.2 п. 159.2 ст. 159 Податковий кодекс України), встановлено, що для небанківських фінансових установ розмір страхового резерву, який створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати розміру, що встановлюється відповідними законами про відповідну небанківську фінансову установу, але не більше 10 відсотків суми боргових вимог, а саме сукупних зобов'язань дебіторів такої небанківської фінансової установи на останній робочий день звітного податкового періоду. До суми зазначеної заборгованості не включаються зобов'язання дебіторів, які виникають під час здійснення операцій, що не включаються до основної діяльності фінансових установ. Під терміном "основна діяльність" слід розуміти операції, визначені відповідними статтями законів про небанківські фінансові установи.

Висновок відповідача про неправомірне включення позивачем до валових витрат сум страхового резерву у розмірі 337745,00 грн., сформованого у зв'язку з наданням кредитів фізичним особам на підставі договорів: №1.08032325 від 27.03.2008, №3.07122013 від 14.12.2007, №6.08052496 від 30.05.2008, на підставі інформації з Державного реєстру фізичних осіб, що при визначенні класу позичальників за вказаними кредитними угодами позивачем не було враховано доходів, отриманих зазначеними фізичними особами, що є підставою стверджувати про порушення ТОВ "БК "Бізнесфінанс" пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп.159.2.2 п. 159.2 ст. 159 Податкового кодексу України, є необгрунтованим.

Так, перевіркою не встановлено, а в акті перевірки не зазначено факт перевищення позивачем 10 відсоткового розміру страхового резерву від сукупних зобов'язань дебіторів позивача на останній робочий день відповідного звітного податкового періоду, у зв'язку з чим немає підстав для висновку про порушення пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5, пп.пп. 12.2.1, 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 зазначеного Закону (чи як вказано в акті пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп.159.2.2 п. 159.2 ст. 159 Податкового кодексу України). Крім того, оцінка фінансового стану позичальників не є предметом регулювання пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5, пп.пп. 12.2.1, 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а акт перевірки та заперечення відповідача не свідчать про те, що проведена оцінка фінансового стану таких позичальників призвела до перевищення граничного розміру страхового резерву.

Також, є необгрунтованим твердження відповідача про неправильність класифікації позивачем позичальників у класі "Г".

Так, до 01.04.2011 порядок формування небанківськими фінансовими установами резерву для покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості з метою підви-щення надійності та стабільності фінансових установ, збереження реальної вартості фінансо-вих активів та захисту інтересів клієнтів небанківських фінансових установ встановлювався Методикою формування небанківськими фінансовими установами резерву для покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними, затверджена розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 04.06.2004 №912 (далі - Методика).

Відповідно до вимог п. 1.5 Методики з метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність клієнтів оцінка ризиків здійснюється фінансовою установою за всіма фінансовими операціями.

Оцінка фінансового стану клієнта має враховувати кількісні та якісні показники (фактори), що можуть тією чи іншою мірою вплинути на виконання ним зобов'язань за відпо-відним договором, з визначенням рівня їх імовірного впливу на дотримання умов договору щодо надання фінансових послуг шляхом установлення оптимальних значень для кожного з показників (факторів), та здійснюється з урахуванням виду й строку кредиту, що надається. Методикою визначено, що при проведенні оцінки фінансового стану клієнта - фізичної особи під час обслуговування боргу за надані фінансові послуги мають ураховуватися як кількісні показники (економічна платоспроможність), так і якісні характеристики (особиста платоспроможність) клієнта, що підтверджуються відповідними документами й розрахунками.

Водночас п. 2.11 Методики встановлено, що у разі відсутності достовірної фінансової звітності, що підтверджує оцінку фінансового стану клієнта - юридичної особи, або відповідних документів та інформації щодо оцінки фінансового стану фізичної особи, а також належним чином оформлених документів, на підставі яких здійснювалася фінансова операція, такі клієнти повинні класифікуватися не вище класу "Г" (фінансовий стан клієнта нестабільний).

Однак, зазначеною перевіркою не встановлено наявність інформації про доходи позичальників у розпорядженні позивача, а позивач вказує на відсутність такої інформації у зв'язку з чим вона не могла бути ним врахованою.

Отже, згідно з п. 2.11 Методики при проведенні оцінки фінансового стану клієнтів за договорами №1.08032325, №3.07122013, №6.08052496 позивачем вірно класифіковано названих позичальників у класі "Г".

Колегія суддів зазначає, що вказаною Методикою не передбачено вплив оцінки стану обслуговування заборгованості клієнта, що проводиться фінансовою установою, на оцінку його фінансового стану, а тому визначений позивачем стан обслуговування кредиту "добре" не брався до уваги при характеристиці фінансового стану позичальників як нестабільного.

Таким чином, з огляду на необгрунтованість висновку відповідача про порушення позивачем пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5, пп.пп. 12.2.1, 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п.п.159.2.2 п. 159.2 ст. 159 Податкового кодексу України вимогам вказаних норм та дійсним обставинам справи, висновок про завищення валових витрат на 337745,00 грн. є безпідставним, а спірне грошове нарахування податку на прибуток в сумі 84435,00 грн. та штрафу в розмірі 17140,00 грн. - неправомірним.

Також, в акті перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем пп. 139.1.6 п. 139.1 ст. 138 Податкового кодексу України та завищення валових витрат на 6930,00 грн. за період 2-4 квартали 2011 р. внаслідок відображення у складі валових витрат суми податку з доходів фізичних осіб в розмірі 6930,00 грн. при перерахуванні коштів в сумі 40766,00 грн. приватному нотаріусу ОСОБА_3 згідно банківської виписки від 05.10.2011.

Відповідно до пп. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат суми податку на прибуток, а також податків, установлених п. 153.3 ст. 153 та ст. 160 цього Кодексу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.

Як встановлено перевіркою і підтверджується довідками приватного нотаріуса ОСОБА_3 від 05.10.2011 №195, №196, копії яких містяться в матеріалах справи, позивач сплатив за вчинення нотаріальних дій 40766,00 грн., у т.ч. 6930,22 грн. прибуткового податку (17%), який утримується.

Однак, позивачем неправомірно збільшено валові витрати за рахунок податку на доходи фізичної особи, що є порушенням пп. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, отже висновок відповідача про завищення позивачем валових витрат на суму 6930,00 грн. є обґрунтованим, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині нарахування податку на прибуток в сумі 1594,00 грн. є правомірним та в цій частині не підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, а тому апеляційну ДПІ у Солом'янському районі необхідно залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2013 року - без змін, оскільки вона ухвалена з дотриманням норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.

Ухвалу складено в повному обсязі 22.10.2013

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.