Ухвала суду № 34532374, 30.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/8633/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Корженкової І.О.,

та представників сторін:

позивача - Капустіна Д.О.,

відповідача - Чорного О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01.10.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013

у справі № 2а-1870/2704/12

за позовом дочірнього підприємства "Завод обважнених бурильних та ведучих труб" (далі - Підприємство)

до ДПІ,

головного управління Державної казначейської служби у Сумській області, Державної казначейської служби України,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укргазпостач",

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення суми бюджетного відшкодування.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2008 року Підприємство звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 04.09.2008 № 0000292306/0/65239 та стягнути з Державного бюджету України на користь позивача бюджетну заборгованість з ПДВ у сумі 1 297 374,91 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.02.2012 прийняті у справі рішення були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з метою ретельної перевірки обставин щодо фактичного виконання поставок природного газу та металобрухту в адресу позивача.

За наслідками нового розгляду справи постановою Сумського окружного адміністративного суду від 01.10.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013, позов задоволено повністю. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що реальність виконання спірних господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала право позивача на податковий кредит) підтверджується необхідними первинними документами, тоді як ДПІ не доведено існування обставин, з якими чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків судів положенням пунктів 1.3, 1.8 статті 1, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що наявність у ланцюгах постачання низки-посередників з ознаками фіктивності є доказом безтоварності операцій з поставки товарів позивачеві та, відповідно, виключає його право на формування даних податкового обліку за такими операціями.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Підприємства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за вересень 2006 року, квітень 2007 року, січень, березень, квітень 2008 року, оформлену актом від 18.08.2008 № 6849/23-6/30991664-97. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування за спірні періоди в загальному розмірі 1 297 374,91 грн.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу прийняття цього акта індивідуальної дії, полягає у тому, що у перевіреному періоді позивачем було незаконно сформовано податковий кредит за операціями з поставки металорподукції в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Укрвтормет-Союз» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Технотек», у зв'язку з безтоварним характером цих операцій. На обґрунтування цього висновку ДПІ зазначає, що названі постачальники не є виробниками поставленої продукції, а є учасниками ланцюгових поставок за участю фіктивних підприємств, які здійснювали протиправну діяльність та об'єктивно не могли виконувати відповідні операції. Крім того, ДПІ не визнала право позивача на включення до податкового кредиту суми ПДВ, пред'явленої до сплати товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укргазпостач» у ціні поставленого природного газу, посилаючись на наявність ознак анонімної структури у діяльності цього контрагента.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету в зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

На час виникнення спірних правовідносин порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, та строки розрахунків з бюджетом було визначено у пункті 7.7 статті 7 названого Закону.

Так, відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

При цьому наведені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється виконанням його постачальниками свого обов'язку з декларування та сплати податку до бюджету.

Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Слід зазначити, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим, презюмується, що дії платника, які мають своїм результатом отримання податкової вигоди (зокрема, у вигляді отримання відшкодування ПДВ з бюджету) є економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій декларації та податковій звітності - достовірними, якщо податковим органом не доведено зворотне.

При цьому висновок про необґрунтованість податкової вигоди платника повинен базуватись на об'єктивній інформації, що безспірно підтверджує відсутність у діях платника розумної ділової мети та їх спрямованість виключно на створення сприятливих податкових наслідків.

У справі, що переглядається, судами дійшли висновку, що здійснені позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «Укрвтормет-Союз», з товариством з обмеженою відповідальністю «Технотек» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укргазпостач» фінансово-господарські операції є реальними та такими, що спрямовані не на отримання необґрунтованої податкової вигоди, а на здійснення власної господарської діяльності.

Так, суди встановили, що подані Товариством договори поставки, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, акти приймання-передачі, рахунки-фактури, прибуткові ордери з достовірністю підтверджують виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Укрвтормет-Союз» та товариством з обмеженою відповідальністю «Технотек» поставок металопродукції в адресу позивача.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, правовідносини безпосередніх постачальників позивача з їх контрагентами не можуть впливати на оцінку реальності операцій, вчинених останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосередніми продавцями (товариством з обмеженою відповідальністю «Укрвтормет-Союз» та товариством з обмеженою відповідальністю «Технотек»).

Досліджуючи фінансово-господарські правовідносини, що склалися між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укргазпостач» з приводу поставки природного газу позивачеві, суди з'ясували, що виконання відповідних поставок підтверджується договорами постачання, актами прийому-передачі вартісних показників газу, актами прийому-передачі обсягів природного газу, платіжними дорученнями, податковими накладними, а також показниками газових лічильників.

Суди цілком правомірно зазначили, що власне порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва (шляхом реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укргазпостач» на підставних осіб для провадження протиправної діяльності) не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, що здійснюються цим суб'єктом господарювання.

Також судами правомірно зазначено, що саме по собі підписання документів від імені контрагента невстановленими особами не є підставою для висновку про незаконність формування податкового кредиту. Адже такий висновок може бути зроблений з урахуванням правил частини третьої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України при наявності сукупності обставин, що свідчать про відсутність фактично вчинених господарських операцій платника з його контрагентом, відсутність реальних витрат у платника за даними операціями, афілійованість платника з його контрагентом для створення схеми ухилення від оподаткування та отримання безпідставних виплат з бюджету.

З матеріалів справи вбачається, що на момент здійснення спірних операцій позивач мав відомості про те, що товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укргазпостач» зареєстровано як юридична особа, а ОСОБА_3, яким підписано документи від імені цього товариства, вказаний в Єдиному державному реєстрі як особа, що має право діяти без довіреності. Крім того, назване товариство було контрагентом позивача протягом тривалого часу, що свідчить про системний характер господарських правовідносин. Доказів того, що позивач був з самого початку обізнаний про недостовірність підписів, що містилися у договорах та інших первинних документах, у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин правомірно задовольнили заявлені Товариством вимоги. Фактичні обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають критеріям належності, допустимості та достатності.

А відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 у справі № 2а-1870/2704/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько