Ухвала суду № 34531647, 08.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/1707/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2010 у справі № 2а-2669/10/2070

за позовом Закритого акціонерного товариства "Рембудсервіс"

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство в судовому порядку, з урахуванням уточнень до позовних вимог, оскаржив рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги від 26.02.2010 №2795/10/25-013, податкові повідомлення-рішення від 25.01.2010 № 0000011800/0 та від 03.03.2010 № 0000011800/1, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 62 098,56 грн., першу та другу податкові вимоги від 16.03.2010 № 1/214 та від 22.04.2010 № 2/275 щодо погашення податкового боргу в сумі 62094,75 грн.

Постановою Харківського адміністративного суду України від 09.06.2010 у позові відмовлено.

Судове рішення вмотивовано висновком про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом НВП "Промтехснаб" є нікчемними відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки сторони мали на меті отримання лише отримання податкової вигоди (зменшення суми належних до сплати податків), що суперечить моральним засадам суспільства.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2010 судове рішення першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Скасовуючи рішення апеляційний суд виходив з того, що у позивача наявні належно оформлені первинні документи, які відповідно до Закону № 168/97-ВР необхідні для формування податкового кредиту, а відповідачем не надано суду належних доказів, що підтверджують висновки про нікчемність укладених правочинів між позивачем та його контрагентом.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судам попередніх інстанцій, передумовою визначення податкових зобов'язань була невиїзна позапланова перевірка Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків НВП "Промтехснаб" за період з 01.06.2008 по 31.08.2008, результати якої викладені у акті від 12.01.2010 № 12/18-007/14061407.

Згідно висновків акту перевірки позивачем допущено порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачем занижено ПДВ за червень - серпень 2008 року на загальну суму 41 399,04 грн.

Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що позивач не мав права на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ за результатами взаємовідносини з контрагентом НВП "Промтехснаб", оскільки отримані будівельно-ремонтні роботи від даного контрагента безпосередньо останнім не виконувались, а були отримані за договорами субпідряду від контрагентів ПП "Торгова фірма "Агроеліта" та ТОВ "Релан", правочини по яким, не спричиняють реального настання правових наслідків та є нікчемними відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Висновки про нікчемність угод, укладених між НВП "Промтехснаб" та ТОВ "Релан", здійснено фахівцями ДПІ у Києво-Святошинському районі м. Києва на підставі акту перевірки ТОВ "Релан", листа старшого прокурора відділу прокуратури Харківської області за № 04/5-31 від 01.07.2009 яким повідомлено, що допитаний у якості свідка директор ТОВ "Релан" гр. ОСОБА_4 підтвердив, що фінансово-господарської діяльності від імені підприємства він не здійснював, жодних документів фінансово-господарської діяльності підприємства не підписував, податкову звітність до податкового органу не подавав. Відповідно до висновків судово-почеркознавчої експертизи, підписи від імені директора ТОВ "Релан" гр. ОСОБА_4 в податковій звітності з ПДВ за період з березня 2008 року по лютий 2009 року, та податку на прибуток за 1 квартал 2008 року - 1 квартал 2009 року виконані не ОСОБА_4, а іншою особою. В ході проведення перевірки ПП "ТФ "Агроеліта" встановлено відсутність необхідних умов для здійснення основного виду діяльності, а саме: відсутні трудові ресурси, необхідні основні фонди та обладнання для виконання укладених угод, не дотримано організаційних, кваліфікаційних, технологічних умов провадження будівельної діяльності.

Позивач не погоджуючись із результатами перевірки подав заперечення та скаргу на акт перевірки.

На підставі вищезазначеного акту та за результатами неодноразового адміністративного оскарження відповідачем ухвалено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Враховуючи, що позивачем самостійно не було сплачено податкові зобов'язання визначені оскаржуваними рішеннями, відповідачем 16.03.2010 та 22.04.2010 року направлено позивачу першу та другу податкові вимоги.

У п. 1.3 ст.1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п.10.2 ст.10 Закону № 168/97-ВР платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності чи несплату ними податків, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Отже, аналіз норм Закону № 168/97-ВР дає підстави зробити висновок, що наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення податкового кредиту.

Судами встановлено, що керуючись положенням пп. 7.4, пп. 7.5 Закону № 168/97-ВР, позивачем було сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентом податкових накладних, які містять всі необхідні обов'язкові реквізити визначені законодавством.

При цьому, з урахуваннями сутності заперечень податкового органу щодо нікчемності угод між позивачем та його контрагентом, укладених з метою безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що зміст зазначених угод не суперечить актам цивільного законодавства, а доказів протилежного відповідачем не надано.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, зобов'язання за договорами, укладеним між позивачем та НВП "Промтехснаб" згідно наявних в матеріалах справи первинних документів (акти здачі -прийняття робіт, кошториси робіт, податкові накладні, платіжні документи), виконувались сторонами належними чином. Всі первинні документи підписані НВП "Промтехснаб", відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними" визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України. Всі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави. Публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а підробка документів (підробка підпису іншої посадової особи), на факт якого посилається відповідач, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України.

Отже, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок або визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили або рішення суду про визнання правочину недійсним. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість та неправомірність позиції податкової інспекції щодо винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, якими позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 62 098,56 грн. (у тому числі: 41 399,04 грн. - основний платіж, 20 699,52 грн. - фінансові санкції).

Враховуючи, що відповідно до пп.6.2.1. п.6.2 ст.6 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкові вимоги надсилаються платникові податків у разі несплати ним узгодженої суми податкового зобов'язання в установлені строки, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується також з висновком апеляційної інстанції про неправомірність направлення позивачу першої та другої податкових вимог від 16.03.2010 №1/214 та від 22.04.2010 №2/275.

Ухвалюючи судове рішення щодо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги від 26.02.2010 року №2795/10/25-013, судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до п.1 ч. 2 ст. 17 зазначеного Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а в контексті приписів Кодексу адміністративного судочинства України має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку, а обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.

Рішення контролюючих органів за результатами розгляду скарг платників податків не створює жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав платника податків, а тому не є актом індивідуальної дії у розумінні ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору через те, що наслідком його винесення податковим органом є обов'язок відповідного територіального органу державної податкової служби прийняти податкове повідомлення -рішення, яке в свою чергу може бути оскаржено в судовому порядку.

Отже, компетенція адміністративних судів на цей спір не поширюється.

Відповідно до ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. А згідно з ч.1 ст.228 цього Кодексу суд касаційної інстанції скасовує судові рішення у касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, установлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2010 по справі № 2а-2669/10/2070 в частині задоволення позову щодо визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова за результатами розгляду скарги від 26.02.2010 №2795/10/25-013 - скасувати із закриттям провадження в цій частині, в іншій частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

А.О. Рибченко