Рішення № 34514264, 16.10.2013, Голопристанський районний суд Херсонської області

Справа № 654/4032/13-ц

Провадження № 2/654/1060/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.10.2013 року м. Гола Пристань

Голопристанський районний суд Херсонської області в складі:

головуючої судді Охтень А.А.,

при секретарі Томенчук В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Відділ Державної виконавчої служби Голопристанського районного управління юстиції Херсонської області про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що вона з 1989 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2. За період шлюбу ними було придбано рухоме майно автомобіль НОМЕР_1, який зареєстрований на її чоловіка. На даний час у відділі ДВС Голо пристанського РУЮ знаходиться на виконанні виконавчий лист № 2-118 від 11.01.1999 року по стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 122897,50 грн. В рамках даного відкритого виконавчого провадження з метою виконання рішення суду було накладено арешт на автомобіль, який позивач вважає спільною власністю подружжя за зобовязаннями особисто її чоловіка. В звязку з цим, просить суд визнати за нею право власності на 1/2 частину спірного транспортного засобу та зняти з цієї частини арешт.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав на підставах викладених в позовній заяві та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, надав заяву про розгляду справи за його відсутності. Позовні вимоги визнає в повному обсязі та не заперечує проти їхнього задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що позивачем та її представником не доведено факт придбання автомобіля за спільні кошти подружжя. Не надано суду документу (правочину) на підставі якого було придбано спірний транспортний засіб. Таким чином, не можливо встановити спільну власність подружжя на дане майно та спростувати придбання його за особисті кошти ОСОБА_2, отримання ним автомобіля в дар чи спадщину. Посилаючись на недоведеність цієї обставини просив суд в задоволенні позову відмовити. Крім цього, вважає, що кошти, які були отримані ОСОБА_2 у ОСОБА_3 та по обовязку повернення яких на даний час існує виконавче провадження, були використані в інтересах сімї, а тому в розумінні ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України, обовязок по їхньому поверненню лежить і на позивачі.

Представник третьої особи в судове засідання не зявився, надав суду письмові заперечення проти позовних вимог в яких просить суд в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши та перевіривши матеріали справи, зясувавши обставини спірних правовідносин та їхнє обґрунтування, суд приходить до наступного висновку.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 05 серпня 1989 року Новокиївською сільською радою Каланчацького району, Херсонської області був зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про що зроблено відповідний актовий запис № 13.

В період шлюбу, а саме в 2008 році на відповідача ОСОБА_2 був зареєстрований транспортний засіб автомобіль «Geely MR -7151A», державний номер НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3 чорного кольору, 2008 року випуску.

У відповідності до ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу положення ч.1 ст. 69 СК України.

Відповідно до ч.1 ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на імя кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобовязальними правовідносинами, тощо.

Згідно п. 24 постанови Пленуму ВСУ № 11, до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобовязаннями, що виникли в інтересах сімї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто, та ін…

Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

В судовому засіданні представником позивача не надано, а судом не здобуто доказів та підтверджень того, що спірний транспортний засіб був придбаний за спільні кошти подружжя. Не спростовано й тверджень представника відповідача про можливість отримання автомобіля ОСОБА_2 в дар чи прийняття, як спадкове майно. За цих обставин, суд позбавлений можливості встановити правовий характер спільності транспортного засобу, а тому вимоги про визнання права власності на 1/2 частину автомобіля «Geely MR -7151A» задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про зняття арешту з 1/2 частини спірного автомобіля, то в цій частині суд вважає за необхідне відмітити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 73 СК України, за зобовязаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

На підставі ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Зважаючи на те, що в судовому засіданні факт спільної власності подружжя на спірне майно не знайшов свого підтвердження, а позовна вимога про зняття арешту є похідною від даної, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні і цієї вимоги.

Крім того, спірний автомобіль є неподільною річчю, що позбавляє суд можливості звільнення автомобіля з-під арешту.

Таким чином, на підставі встановлених обставин справи та врахувавши норми законодавства, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог, а тому вони підлягають залишенню без задоволення в повному обсязі.

Керуючись положеннями ст.ст. 60, 70, 71 СК України, п.23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року, ст. ст.10, 60, 88, 209, 212, 213, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа відділ Державної виконавчої служби Голопристанського районного управління юстиції Херсонської області про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя:

ОСОБА_7