Рішення № 34489628, 29.10.2013, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/2586/13-ц

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

з а о ч н е

29 жовтня 2013 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючогосудді Линника В.Я,

при секретаріМагльона О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про визнання недійсним кредитного договору, -

в с т а н о в и в:

До Ірпінського міського суду Київської області надійшов позов Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», який позивач мотивує тим, що між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір від 25.09.08 № 6766916 (надалі за текстом - Кредитний договір), відповідно до якого відповідачу було надано кредит у розмірі 80 700,00 доларів США. Відповідач, в свою чергу, зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені Кредитним договором. Однак, починаючи з 25.12.2008 р. він не виконує свої зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту та з 25.02.2009 р. не виконує свої зобов'язання щодо сплати процентів за користування кредитом, тому банк має право вимагати від боржника достроково повернути виданий кредит разом із розрахованими процентами, а Боржник зобов'язаний виконати таку вимогу банку в строк не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Враховуючи вищевикладене, відповідачу рекомендованим листом було направлено вимогу від 02.08.10 № 2878 про дострокове повернення всієї суми кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом, але вимога відповідачем не була отримана та повернулась на адресу позивача по закінченню терміну зберігання. Вважає, що згідно з пп. 6.6, 6.7, 6.8 Кредитного договору вимога про дострокове повернення кредиту вважається отриманою відповідачем 18.08.2010 р.

Тому 30-денний строк на виконання відповідачем вимоги Банку достроково повернути в повному об'ємі кредит разом з нарахованими процентами та пенею за порушення строків виконання зобов'язань за Кредитним договором закінчився 17.09.2010 р., отже у відповідача виникла прострочена заборгованість перед Банком за основною сумою кредиту в повному обсязі, а саме - в сумі 80 430,08 доларів США.

У звязку із зміною відповідачем місця проживання 20.02.2013 р. позивач повторно направив на адресу відповідача вимогу від 18.02.15 № КІЕ-61/85 про дострокове повернення всієї суми кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом, яка була отримана відповідачем 21.02.2013 р., але залишилась ним без виконання.

Таким чином, заборгованість відповідача за основною сумою кредиту станом на 24.03.2013 р. становить 80 430,08 доларів США.

Крім того, вказує, що проценти за користування кредитом з 25.02.2009 р. по 24.03.2009 р. відповідач сплачував несвоєчасно та не в повному розмірі, сума заборгованості відповідача із сплати процентів за користування кредитом станом на 24.03.2013 р. становить 45 637,79 доларів США.

Також зазначає, що згідно з п. 5.2 Кредитного договору відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, що за період з 25.04.2012 р. по 24.03.2013 р. становить 16 530,08 доларів США з яких: сума пені за порушення строків повернення основної суми кредиту - 11 039,85 доларів США, а за порушення строків сплати відсотків - 5 490,23 доларів США.

До того ж, згідно п. 5.5 Кредитного договору за кожен випадок порушення Позичальником обов'язків, передбачених пп. 4.3.2-4.3.6 Кредитного договору позичальник зобов'язаний сплатити на користь Банку штраф у розмірі 1 % від суми одержаного кредиту.

Таким чином, за невиконання відповідачем обов'язку не пізніше ніж у місячний термін після 06-го травня кожного року протягом строку дії Кредитного договору надати довідку про заробітну плату та інші доходи за період попередніх 4 місяців, та інформацію необхідну для визначення фінансового стану (платоспроможності) відповідача, з нього слід стягнути штраф у розмірі 807,00 доларів США.

Крім того, згідно пункту 5.4. Кредитного договору за кожен випадок порушення обов'язків щодо поновлення дії договорів страхування, передбачених п. 4.3.1 Кредитного договору, відповідач зобов'язаний сплатити на користь банку штраф у розмірі 10 % від мінімальної страхової суми, на яку згідно вимоги зазначеного пункту Договору має бути укладений договір страхування.

Оскільки строк дії договору страхування майна (предмета іпотеки) від 25.09.08 № 13-2805-0192 закінчився 24.09.2009 р. та не був поновлений, відповідач повинен сплатити штраф у розмірі 55 842,50 грн.

Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» заборгованість за Кредитним договором від 25.09.08 № 6766916 в розмірі 143 404,95 доларів США та 55 842,50 грн., з яких: заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 80 430,08 долари США; заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 45 637,79 долари США; пеня, нарахована за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом у розмірі 16 530,08 долари США; штраф за порушення обов'язку, встановленого п. 4.3.3 Кредитного договору у розмірі 807,00 долари США; штраф за порушення обов'язку, встановленого пп. 4.3.1 Кредитного договору у розмірі 55 842,50 грн.

Відповідач, в свою чергу звернувся до позивача із зустрічною заявою, яку мотивує тим, що 25.10.2008 р. між ним та позивачем було укладено кредитний договір № 6766916, відповідно до якого йому надано в кредит 80 700,00 доларів США на строк до 25.09.2023 р. із сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 13,99% річних.

Вказує, що, підписавши даний договір і детально вивчивши його умови, дізнався, що порушені його права як споживача, оскільки в порушення ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання кредиту позивач не повідомив його письмово про тип відсоткової ставки, кредитні умови, зокрема:

а)наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача - не зазначено;

б)суму, на яку кредит може бути виданий;

в)орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

г)варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

д)можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

є) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

є) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

ж) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування - не зазначено.

Зазначає також, що відповідач зобовязаний був передбачити в договорі кредитування вищезазначені умови, та умови визначені пунктом 2.1 Постанови Правління Національного банку України від 10.05.07 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Наполягає на тому, що представник відповідача, який укладав та підписував кредитний договір, не мав повноважень на це.

Вказує, що відповідач також не виконав вимоги пункту 3.8 Постанови правління національного банку України від 10.05.07 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», а також згідно національного законодавства України єдиним платіжним засобом в Україні є національна валюта - гривня.

Зазначає, що позивачем в порушення вимог ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» не було йому розяснено наслідки укладення оспорюваного договору, не надано всю необхідну інформацію стосовно умов укладення договору, чим було порушено його права як споживача.

Вказує, що ніколи б не підписав даний договір, усвідомлюючи дійсне значення термінів, які використані в оспорюваному договорі, а представник відповідача зазначила те, що договір може бути підписаний тільки на таких умовах і в такій редакції, в інакшому випадку він буде вважатись недійсним.

Керуючись ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, просить суд визнати недійсним кредитний договір від 25.09.08 № 6766916.

В судове засідання представник позивача не зявився, надіслав до суду заяву, в якій просив справу слухати у його відсутність, позов підтримав, просив його задовольнити, а зустрічному позові відмовити.

Відповідач в судове засідання не зявився, причини неявки суду не повідомив, тому суд вирішив розглянути справу заочно, на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи.

Суд, дослідивши докази по справі, дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню, а у зустрічному слід відмовити, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір від 25.09.08 № 6766916 (а.с. 5-16), відповідно до якого відповідачу згідно меморіального ордеру від 25.09.08 № 502332297 (а.с. 17) було надано кредит у розмірі 80 700,00 доларів США на строк до 25.09.2023 р. із сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 13,99% річних.

Однак, починаючи з 25.12.2008 р. відповідач припинив виконувати свої зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту, а з 25.02.2009 р. і щодо сплати процентів за користування кредитом, про що свідчить розрахунок заборгованості (а.с. 18-20).

В звязку з цим відповідачу рекомендованим листом було направлено вимогу від 02.08.10 № 2878 (а.с. 44-46) про дострокове повернення всієї суми кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом, але вимога відповідачем не була отримана та повернулась на адресу позивача по закінченню терміну зберігання.

У звязку із зміною відповідачем місця проживання 20.02.2013 р. позивачем повторно було направлено на адресу відповідача вимогу від 18.02.13 № КІЕ-61/85 про дострокове повернення всієї суми кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом, яка була отримана відповідачем 21.02.2013 р. (а.с. 47-49), але залишилась ним без виконання.

Відносини між сторонами, що є предметом спору, врегульовуються Цивільним кодексом України (надалі ЦК України).

Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання за договором має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з пп. 3.5.7, 3.5.8 Кредитного договору в разі невиконання позичальником зобовязань банк має право вимагати дострокового повернення всього кредиту, а позичальник зобовязаний виконати таку вимогу не пізніше 7 днів з дня її отримання.

Відповідно до абзацу шостого ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 порушив взяті на себе зобовязання з погашення кредиту та сплати відсотків за користування коштами, після спливу 30-денного строку після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту і процентів за користування ним він станом на 24.03.2013 р. має заборгованість перед позивачем в розмірі 126 067,87 доларів США, з яких 80 430,08 доларів США заборгованість з повернення кредитних коштів і 45 637,79 доларів США заборгованість із сплати процентів. Тому зазначену суму суд стягує з відповідача на користь позивача.

Відповідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.2 Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний сплатити на користь банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, що за період з 25.04.2012 р. по 24.03.2013 р. становить 16 530,08 доларів США, з яких: сума пені за порушення строків повернення основної суми кредиту - 11 039,85 доларів США і за порушення строків сплати відсотків - 5 490,23 доларів США.

Крім того, згідно пункту 5.4 Кредитного договору за кожен випадок порушення обов'язків щодо поновлення дії договорів страхування, передбачених п. 4.3.1 Кредитного договору, відповідач зобов'язаний сплатити на користь банку штраф у розмірі 10 % від мінімальної страхової суми, на яку згідно вимоги зазначеного пункту Договору має бути укладений договір страхування. Оскільки строк дії договору страхування майна (предмета іпотеки) від 25.09.08 № 13-2805-0192 закінчився 24.09.2009 р. (а.с. 40-43) та не був поновлений, відповідач повинен сплатити штраф у розмірі 55 842,50 грн.

До того ж, згідно п. 5.5 Кредитного договору за кожен випадок порушення Позичальником обов'язків, передбачених пп. 4.3.2-4.3.6 Кредитного договору позичальник зобов'язаний сплатити на користь банку штраф у розмірі 1 % від суми одержаного кредиту.

Оскільки відповідач не надав позивачу у місячний термін після 06-го травня кожного року довідку про заробітну плату та інші доходи за період попередніх 4 місяців, та інформацію необхідну для визначення його фінансового стану (платоспроможності), з нього слід стягнути штраф у розмірі 807,00 доларів США.

Таким чином, суд, задовольняючи первісний позов, стягує з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» заборгованість за Кредитним договором від 25.09.08 № 6766916 в розмірі 143 404,95 доларів США та 55 842,50 грн., з яких: заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 80 430,08 долари США; заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 45 637,79 долари США; пеня, нарахована за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом у розмірі 16 530,08 долари США; штраф за порушення обов'язку, встановленого п. 4.3.3 Кредитного договору у розмірі 807,00 долари США; штраф за порушення обов'язку, встановленого пп. 4.3.1 Кредитного договору у розмірі 55 842,50 грн.

Відмовляючи в зустрічному позові, суд виходить з того, що пунктом 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.12 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» розяснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Щодо посилання відповідача на норми Закону України Про захист прав споживачів, то суд зазначає про те, що треба мати на увазі, що відповідно до ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобовязання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобовязується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому, в разі ненадання зазначеної інформації субєкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Нормами цих статей не передбачено, що наслідком ненадання відповідної інформації є визнання кредитного договору недійсним, - ненадання такої інформації не вказує на те, що сам кредитний договір не відповідає вимогам закону, тому є безпідставними посилання відповідача на норми ст.ст. 11, 15 Закону України Про захист прав споживачів, як на підстави визнання договору недійсним.

Щодо грошової одиниці кредитного договору суд зазначає, що статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому, Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак, у той же час, обіг іноземної валюти обумовлено вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю на чавс укладення кредитного договору, був Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет КМУ).

При цьому, згідно з ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього ж Декрету.

Згідно пункту 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене постановою Правління НБУ від 17.07.01 №275, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; - інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку (які є у позивача (а.с. 65-76)) і не потребує індивідуальної ліцензії.

Отже, здійснення кредитних операцій у валюті до набрання чинності Законом України від 22.09.11 № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Виходячи з того, що виконання договірних зобовязань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то наряду зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й відсотки за кредитним договором чи відсотки на банківський вклад (статті 1054, 1061 ЦК України) в іноземній валюті, оскільки такий відсоток є платою за користування грошима.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що особа, яка підписала від імені банку кредитний договір, не мала на це повноважень, оскільки суду не надано жодних доказів на підтвердження такої обставини. До того ж, банком було в повній мірі виконано умови кредитного договору і це виконання відповідачем було прийнято.

Отже, виходячи з наведеного, відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним та задоволення зустрічного позову.

В звязку із задоволенням первісного позову суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по справі, пропорційно заявленим вимогам.

Судовий збір із зустрічного позову суд відносить на рахунок держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 526, 543, 546, 553, 559, 1046-1050 ЦК України, ст.ст. 15, 30, 60, 62, 209, 215 ЦПК України, -

в и р і ш и в:

Позов Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» заборгованість та неустойку за Кредитним договором від 25.09.08 № 6766916 в розмірі 143 404,95 доларів США (Сто сорок три тисячі чотириста чотири долари 95 центів США) і 55 842,50 грн. (Пятдесят пять тисяч вісімсот сорок дві гривні 50 коп.), а також судові витрати по справі в розмірі 3 441,00 грн. (Три тисячі сорок одна гривня 00 коп.).

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1.

Заочне рішення може бути скасовано за заявою відповідача, яка може бути подана до Ірпінського міського суду протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до апеляційного суду Київської області через Ірпінський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 10 днів з дня проголошення рішення, а особами, які були відсутні під час проголошення рішення, - з дня отримання його копії.

Суддя:

ОСОБА_2