Постанова № 34482447, 28.10.2013, Житомирський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 806/4406/13-a

категорія 8.2.1

28 жовтня 2013 р. м. Житомир

час прийняття: 15 грн. 50 коп.

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфіменко О.В.,

за участі секретаря Коваля О.В,

за участі представника позивача Заїки А.М.,

за участі представника відповідача Самохвала А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Фірма "Беверс" до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.06.2013 №№ 0000352200, 0000342000,

встановив:

Публічне акціонерне товариство "Фірма "Беверс" (далі - ПАТ "Фірма "Беверс") звернулося до суду з позовом до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Бердичівська ОДПІ) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення від 10.06.2013:

- № 000352200 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 4603,00 грн;

- № 0000342000 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 619,00 грн та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 155,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що підставою для прийняття вказаних рішень контролюючим органом став отриманий від ДПІ у Деснянському районі м.Києва акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Альтаір Альфа Плюс», відтак господарські операції позивача з вказаним контрагентом, на думку Бердичівської ОДПІ, мають ознаки нікчемності і факт придбання товарів позивачем не підтверджено.

Пояснює, що вказане не може створювати для підприємства жодних негативних наслідків, так як господарські операції мали місце в травні та липні 2012 року, їх відповідність чинному законодавству не ставилася під сумнів під час проведення планових документальних перевірок позивача, а чинний Податковий кодекс України не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Отже, висновки контролюючого органу зроблені при проведенні перевірки позивача щодо порушення позивачем норм Податкового кодексу України є неправомірними та такими, що не відповідають обставинам справи, а отже й спірні податкові повідомлення - рішення, винесені на їх підставі, є незаконними та підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні. Зазначив, що проведеною контролюючим органом перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2012 року у сумі 4603 грн та занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет за липень 2012 року у сумі 619,00 грн. Враховуючи наведене, представник відповідача вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення, винесені на підставі зазначеного висновку перевірки, є правомірними.

Вислухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що з 30.04.2013 по 14.05.2013 працівниками Бердичівської ОДПІ проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності визначення податкового кредиту по фінансово - господарських взаємовідносинах з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс", код ЄДРПОУ 37675706 за період з 01.01.2012 по 31.12.2012.

За результатами перевірки працівниками контролюючого органу складено акт перевірки від 17.05.2013 №1619/22-00/00222166 (а.с. 14-25) в якому зроблено висновок про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) в результаті чого підприємством завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2012 року у сумі 4603,00 грн та занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет за липень 2012 року у сумі 619,00 грн.

На підставі наведеного акту перевірки відповідачем прийнято спірні податкові - повідомлення рішення від 19.07.2013:

- № 000352200 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 4603,00 грн (а.с. 26);

- № 0000342000 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 619,00 грн та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 155,00 грн (а. с. 27).

Суд не погоджується з винесенням вказаних податкових повідомлень - рішень з огляду на таке.

04.05.2012 між ПАТ "Фірма "Беверс" (покупець) та ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" (постачальник) укладено договір поставки № К - 201, відповідно до якого постачальник зобов'язаний передати у власність, а покупець прийняти та оплатити металопрокат на умовах викладених в даному договорі, товар сортамент, кількість та ціна якого вказані у специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору (а.с 39-41).

Фактичне виконання зазначеного договору підтверджується такими документами:

- податковими накладними: від 04.05.2012 №5, від 25.07.2012 №112 (а.с.35-37);

- видатковими накладними: від 08.05.2012 № РН-0001314, від 02.08.2012 № РН- 0001613 (а.с.31-32);

- платіжними дорученнями: від 04.05.2012 №237, від 25.07.2012 №489 (а.с. 29-30);

- прибутковими ордерами: від 08.05.2012 № 62 та 02.08.2012 № 110 (а.с. 33-34);

- актами на списання: №63 від 31.08.2012, №47 від 31.05.2012, № 62 від 31.08.2012 (а.с.44-46).

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг…

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку; сплаченого нарахованого у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

Згідно з п.201.1 ст.201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначено в окремих рядках: .. .е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг...

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ПК).

Згідно з п.201.7 ст.201 ПК податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999, № 996-XIV (далі - Закон N 996-XІV) визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Стаття 1 цього Закону визначає, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом №88 Міністерства фінансів України від 24.05.1995 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, та зазначено, що первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України Закон N 996-XІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону N 996-XIV підприємству дозволено самостійно встановити і форму бухгалтерського обліку, і правила документообігу, при цьому вимога є лише щоб всі операції відображалися в обліку на підставі первинних документів. Сама ж форма первинних документів може розроблятися підприємством самостійно з дотриманням наявності обов'язкових реквізитів відповідно до ч.2 ст.9 цього Закону: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наявні в матеріалах справи видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, прибуткові ордери в силу Закону N 996-XІV, є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що зазначені первинні документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відповідачем суду не надано.

Щодо відсутності у позивача первинних документів, які підтверджують перевезення придбаного товару, і це, на думку відповідача, унеможливлює підтвердження транспортування та передачу вказаних товарів, суд вважає такий висновок неправильним, так як відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною обставиною для висновку про відсутність господарської операції.

Крім того, товарно-транспортні накладні відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 - є єдиним юридичним документом обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для проведення розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що регламентує взаємовідносини Перевізника і Замовника як учасників транспортного процесу. Тобто, для проведення податкового обліку купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей - товарно-транспортні накладні не застосовуються.

Отже, суд робить висновок, що твердження контролюючого органу про необхідність наявності товарно - транспортних накладних є безпідставним.

Щодо відсутності сертифікату відповідності на придбані металеві вироби, суд вважає за необхідне вказати, що даний документ не є первинним бухгалтерським документом в розумінні ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", оскільки даний документ не передбачає відображення господарської операції в вартісному виразі, що робить неможливим відобразити операцію в бухгалтерському обліку на підставі даного документу.

Щодо нікчемності правочину, укладеного позивачем та ТОВ "Альтаїр Альфа Плюс" суд зазначає наступне.

Статтею 203 ЦК визначено перелік вимог, які свідчать про дійсність правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Однією з ознак, яка згідно з ЦК впливає на дійсність правочину є наявність вільного волевиявлення тієї особи, що є саме учасником правочину. В даному випадку учасниками оспорюваних правочинів є юридичні особи - суб'єкти господарювання, які діють через свої органи управління, визначені установчими документами.

Крім того, згідно ст.228 ЦК правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Суд зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу, що б підтверджував нікчемність згаданого договору.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача щодо нікчемності укладеного договору є помилковими та такими, що не підтверджуються обставинами справи.

Водночас слід зазначити, що неможливість перевірити постачальників безпосередніх продавців товару позивачеві чи несплата ПДВ постачальниками у ланцюгу поставок сама по собі не є підставою для відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену разом із ціною товару (послуги) продавцям. Факт порушення контрагентами-постачальниками у ланцюгу поставок своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які будуть допущені постачальниками по всьому ланцюгу поставок.

Крім того, суд зазначає, що згідно із статтею 61 Конституції України відповідальність осіб має індивідуальний характер, при цьому будь-які протиправні дії одних платників податків не можуть покладати обов'язку щодо відповідальності за дії таких платників на інших осіб.

Особа не може нести відповідальності за неправомірні дії інших осіб (за умови необізнаності щодо їх протиправної поведінки). Відповідачем не встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Окрім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006, є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України"). Вказане узгоджується з конституційним принципом індивідуальності юридичної відповідальності.

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Узагальнюючи наведене, суд вважає, що правомірність зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 4603 грн та збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 619 грн позивачу по операціям з ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» не підтверджується матеріалами справи. Позивач правомірно формувавя податковий кредит на підставі первинних документів.

Щодо нарахування у спірному податковому повідомленні - рішенні № 0000342000 штрафних (фінансових) санкцій у сумі 155,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 123.1 ПК у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Оскільки, в судовому засіданні з'ясовано, що грошові зобов'язання з податку на додану вартість позивачу винесені неправомірно, відповідно контролюючим органом було неправомірно застосовано також вказані штрафні (фінансові) санкції.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Слід також зазначити, що згідно з п.п. 1, 9 ч. 3 статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.71 КАС, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, а також враховуючи приписи чинного податкового законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень - рішень підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 23, 94, 162, 163 КАС, суд, -

постановив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 10.06.2013 №№ 0000352200, 0000342000, винесені Бердичівською об'єднаною державною податковою інспекцією.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Фірма "Беверс" судовий збір в розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн 70 коп.

Повний текст постанови виготовлено 31 жовтня 2013 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Єфіменко О.В.