Ухвала суду № 34465997, 08.10.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2013 р.Справа № 2а-8480/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.

суддів - Подобайло З.Г., Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання - Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові апеляційну скаргу Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року по справі за позовом іноземного підприємства «Малахіт» до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В с т а н о в и л а:

У липні 2012 року позивач, іноземне підприємство «Малахіт» (далі по тексту - ІП «Малахіт»), звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача - Індустріальної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (нині - Індустріальна об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, далі - Індустріальна ОДПІ), прийнятих на підставі акта перевірки від 12.03.2012 року № 601/23-212/34756572, від 28.03.2012 року:

- № 0000722302, яким за встановлені порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 153.1.2, п.п. 153.1.3, п.п. 153.1.4 ст. 153 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів» на загальну суму 331.442 грн. з яких у т.ч. 331.441 грн. за основним платежем, 1 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи);

- № 0000732302, яким за встановлені порушення п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 172.236 грн. 50 коп. з яких у т.ч. 169.059 грн. за основним платежем, 3.177 грн. 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 0000312303, яким за встановлені порушення п. 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637 на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та згідно з абз. 3 ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.195 року № 436/95 застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в сумі 75.000 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає про хибність висновків податкового органу про порушення підприємством податкового законодавства, викладених в акті перевірки від 12.03.2012 року № 601/23-212/34756572 «Про результати планової виїзної перевірки іноземного підприємства «Малахіт» (код платника 34756572) з питань дотримання вимог податного законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року про 30.09.2011 року» (далі - Акт перевірки).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року позовні вимоги ІП «Малахіт» задоволено у повному обсязі.

Судове рішення вмотивоване посиланням на неправомірність ухвалених податкових повідомлень-рішень відповідача, оскільки господарські операції між позивачем та його контрагентами ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» та ПФ «Віка» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу. Вважає правомірним віднесення позивачем до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі Індустріальна ОДПІ, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволені позовних вимог ІП «Малахіт».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідно до положень ст. 200 КАС України задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом встановлено, що фахівцями Індустріальної МДПІ у період з 23.01.2012 року по 02.03.2012 року проведено планову виїзну перевірки ІП «Малахіт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено Акт від 12.03.2012 року №601/23-212/34756572 (т. 1 а.с. 6-45).

Згідно з висновками вказаного Акта перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем:

- п.п.5.2.1 п.5.2, 5.3.9 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/97-ВР (далі - Закон України № 334/94-ВР) та п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139, п.п. 153.1.2, 153.1.3, 153.1.4. п.153.1 ст.153, Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 331.441 грн., у тому числі за 1 квартал 2011 у сумі 195.441 грн., 2-3 квартали 2011 року в сумі 136.000 грн.

- п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року за № 168/97 - ВР (далі - Закон України № 168/97 - ВР) та ст. 198.3 ст.198 ПК України в результаті чого підприємство занизило суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті, на суму 169.059грн, у т.ч. за лютий 2011 у сумі 156.353грн., за вересень 2011 у сумі 12.706грн.

- п.2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, підприємство не оприбуткувало готівкові кошти за 25.08.2010 у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій № 2037002372р/1 на підставі фіскального звітного чеку РРО за 25.08.2010 №01166 у сумі 15.000,00 грн.

В основу зазначених висновків акту перевірки від 12.03.2012 року №601/23-212/34756572 податковим органом покладено встановлені за наслідками перевірки ІП «Малахіт» висновки щодо:

- неможливості встановлення факту реальності укладених між позивачем та контрагентом - ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» господарських операцій з приводу придбання природного газу, через те, що контрагент підприємства по ланцюгу постачання (ТОВ «Опдевайс») має ознаки нереальності, що зафіксовано в акті перевірки контрагента позивача - ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» за лютий 2011 року, складеного ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, від 09.08.2011 року № 1818/2308/36531598;

- неправомірності віднесення до складу валових витрата та податкового кредиту суми, по господарським операціям із ПФ «Віка» (з приводу надання транспортних послуг), оскільки дані витрати не пов'язані із господарською діяльністю підприємства, через не підтвердження позивачем необхідності укладення даних господарських відносин. Спірним у даному випадку є на думку контролюючого органу відсутність у позивача права на віднесення витрат по даним договірним відносинам до складу валових витрат, та формування на їх підставі суми податкового кредиту з ПДВ, через те, що позивач не мав права здійснювати транспортування товару, прийнятого на зберігання.

- не оприбуткування підприємством готівкових коштів за 25.08.2010 року у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій №2037002372р/1 на підставі фіскального звітного чеку РРО за 25.08.2010 року №01166 у сумі 15000 грн., що є порушенням п. 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

На підставі висновків вищезазначеного акту, Індустріальною МДПІ прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 28.03.2012 року: №0000722302, № 0000732302 та № 0000312303 (т. 1 а.с. 46-48).

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог ІП «Малахіт», колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями п. 1.32 ст. 1 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коди безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Статтею 3 Закону України № 334/94-ВР об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, на суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону - валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи зі змістового аналізу наведеної норми, основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів у власній господарській діяльності.

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність об'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення чи реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 3 Закону України № 334/94-ВР встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України № 334/94-ВР, датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п. п.7.7.1. п.7.7. ст. 7 Закону України № 168/97-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду

Відповідно до п.п.7. 7. 2. п.7.7. ст. 7 вищезазначеного Закону (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (подалі ПК України), відповідно до п. 198.1 ст. 198 якого право на віднесення сум податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких актив як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, надані президентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачанні яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітної періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) і послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України).

Згідно п. 138.1 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 статті 138;

- інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5 статті, 138.10 - 138.12 статті 138, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 статті 138 та у статті 139 Кодексу.

Пунктом 138.2 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Положеннями ст. 1 Закону України від 16.07.1999 року N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що позивачем - ІП «Малахіт» документально підтверджено факт здійснення господарських операцій з ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» та ПФ «Віка», що, на думку колегії суддів, обгрунтовано підтверджено належними первинними документами (т. 2 а.с. 139-169,186-195,198-206, т. 3 а.с. 30-139).

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування податкового кредиту та об'єкту оподаткування позивача податковим органом не констатовано порушень законодавства, що стосуються обставин виконання договірних відносин.

При цьому, колегія суддів зазначає, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

На думку колегії суддів, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Таких доказів на виконання приписів ч. 2 ст. 71 КАС України судам першої та апеляційної інстанції податковим органом не надано.

Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про неправомірність позиції контролюючого органу щодо відсутності у позивача права на віднесення витрат по договірним відносинам з ПФ «Віка» до складу валових витрат, та формування на їх підставі суми податкового кредиту з ПДВ, через те, що позивач не мав права здійснювати транспортування товару, прийнятого на зберігання.

Судом встановлено, що одним з основних видів господарської діяльності ІП «Малахіт» є складське господарство. Підприємство використовує складські приміщення для зберігання товарів на підставі господарсько-правових договорів, за умовами яких, позивач має право на свій розсуд, зберігати майно на одному зі складів, вказаних в договорі. Таким чином переміщення майна поклажедавця з одного складу на інший не суперечить умовам договору зберігання, а тому транспорті послуги, отримані позивачем в зв'язку з переміщенням товарів, є використаними в господарській діяльності.

Стосовно зауважень податкового органу щодо порушень ІП «Малахіт» п. 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 15.12.2004 року № 637 (далі по ексту - Положення), колегія суддів, погоджуючись з позицією суду першої інстанції зазначає наступне.

Судом встановлено, що надходження та видача готівки в ІП «Малахіт» обліковуються у книзі обліку розрахункових операцій № 2037002372р/1.

В свою чергу, за наслідками перевірки відповідачем було встановлено, що підприємством 25.08.2010 року не було оприбутковано готівкові кошти у повній сумі їх фактичних надходжень на підставі фіскального звітного чеку РРО за 25.08.2010 №01166 у сумі 15.000,00 грн. При цьому, опис документів, що надаються на перевірку, відповідно до приписів п. 1, п.п. 2-3 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за N 34/18772, складено не було.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що через порушення податковим органом порядку оформлення результатів перевірок в частині не складення опису документів, що надаються на перевірку, відсутня можливість перевірити доводи відповідача про порушення позивачем вимог п. 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, в частині неоприбуткування підприємством готівкових коштів за 25.08.2010 року у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій № 2037002372р/1 на підставі фіскального звітного чеку РРО за 25.08.2010 №01166 у сумі 15.000,00 грн.

Доказів на підтвердження своєї позиції, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України, податковим органом не надано.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підтвердження встановлених за наслідком перевірки порушення позивачем вимог п. 2.6 глави 2 Положення, в частині неоприбуткування підприємством готівкових коштів за 25.08.2010 року у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій № 2037002372р/1 на підставі фіскального звітного чеку РРО за 25.08.2010 №01166 у сумі 15000,00 грн., та як наслідок, неправомірність нарахування суми грошового зобов'язання на підставі спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів не вбачає підстав, передбачених ст.ст. 201, 202 КАС України для зміни чи скасування судового рішення та приходить до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Інші доводи апеляційної скарги висновки колегії суддів не спростовують.

В порядку, визначеному ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 41 ч. 1, 55, 160, 167, 185, 195, 197, 198 ч. 1 п. 1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року - без змін.

Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя - (підпис) Л.В. Мельнікова

Судді (підпис) З.Г. Подобайло

(підпис) А.М. Григоров

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 14 жовтня 2013 року.

З оригіналом згідно: Л.В. Мельнікова