Постанова № 34459822, 09.10.2013, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2013 р. 15 год.43 хв.Справа № 821/1808/13-а

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Дубровної В.А.,

при секретарі: Рябчич А.М.,

за участю представників:

позивача - Кириченка К.І.,

відповідача - Мірошниченка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Херсонський електромашинобудівний завод" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Публічне акціонерне товариство "Херсонський електромашинобудівний завод" (далі - позивач, ПАТ "Херсонський електромашинобудівний завод") звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ), у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.02.2013 року №0000802200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 820 285,20 грн. та за штрафними санкціями у сумі 410142,60 грн.

Вказані вимоги позивач обґрунтовує тим, що ДПІ неправомірно нарахувало за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням додаткові грошові зобов'язання з ПДВ, оскільки на думку позивача вказані зобов'язання є фактично наслідком донарахування ревізором - інспектором додаткових доходів, як різниця між собівартістю реалізації та ціною продажу продукції пов'язаній особі, що суперечить нормам податкового законодавства. Позивач вказує, що п. 39.15 ст. 39 Податкового кодексу України регламентовано право податкового органу нараховувати податкові зобов'язання у разі 20-ти відсоткового відхилення між договірними та звичайними цінами, проте вказаною правовою нормою не передбачено обов'язок підприємства використовувати показник собівартості реалізації з метою визначення рівня «звичайної ціни», або «чистої вартості реалізації». Позивач зазначає, що в порушення пп. 1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинний на момент виникнення правовідносин, відповідачем при проведенні перевірки, взагалі не досліджувались питання щодо можливості підприємства реалізувати продукцію за вищою ціною, виходячи з наявного попиту та з метою недопущення збільшення збитків внаслідок її не реалізації взагалі. При цьому, позивач вказує, що ДПІ не було враховано, що підприємством були підписані договірні зобов'язання по виготовленню продукції за договірними цінами, сформованими передусім з урахуванням невеликої кількості реальних покупців на таку продукцію та сезонним характером її попиту. Також позивач вказує, що особливість виробленої продукції унеможливлює визначити звичайну ціну за правилами, встановленими пп. 1.20.1 - 1.20.4 вказаного Закону через недоступність інформації про ринкові ціни та непорівнянність умов продажу, проте пп. 1.20.5-1 п.1.20 ст.20 цього Закону дозволяє підприємству використовувати показник «очікуваної ціни реалізації», що у спірній ситуації і було зроблено підприємством. Крім того, позивач не погоджується з встановленими в ході перевірки фактами відсутності податкових накладних та як підстава для зменшення задекларованого підприємством податкового кредиту по контрагентам ПП «М'ясо Херсонщини» та МКП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона».

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач надав суду письмові заперечення та представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним, оскільки в ході перевірки підприємства було встановлено порушення ст.ст. 185, 188-189 Податкового кодексу України внаслідок продажу ПАТ "Херсонський електромашинобудівний завод" готової продукції пов'язаній особі, за цінами, що є нижчими за собівартість таких товарів та не відповідають рівню чистої вартості реалізації товарів та рівню звичайних цін. В судовому засіданні представник відповідача стверджував, що оскільки в момент проведення перевірки у позивача були відсутні податкові накладні по контрагентам ПП «М'ясо Херсонщини», МКП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона» та ТОВ « Інокс Трейд», то відображенні у складі податкового кредиту суми ПДВ за відповідні звітні періоди були зменшені та враховані при прийняті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення проти адміністративного позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ПАТ "Херсонський електромашинобудівний завод" зареєстровано як суб'єкт господарювання - юридична особа, що підтверджується копіями статуту, довідок з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Згідно довідки з ЄДРПОУ основними видами діяльності ПАТ "Херсонський електромашинобудівний завод" є виробництво електричного й електронного устаткування для автотранспортних засобів, оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів тощо.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України податковими ревізорами-інспекторами ДПІ було проведено документальну планову перевірку ПАТ "Херсонський електромашинобудівний завод" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 30.09.2012 р., за результатами якої складено акт №582/22.1/05808988 від 21.01.2013 року.

Відповідно до висновків даного акту перевірки відповідачем встановлені порушення, серед яких є заниження податку на додану вартість за період з 01.07.11 р. по 30.09.12 р. на загальну суму 820610,20 грн., у тому числі заниження податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 816932,20 грн. внаслідок реалізації ПАТ "Херсонський електромашинобудівний завод" продукції резидентам, які є пов'язаними особами, за цінами, які є нижчими ніж звичайні ціни, без врахування фактичної собівартості на таких товарів, що є порушенням п.185.1, ст.185, п.188.1 ст.188, п.189.1 ст.189 Податкового Кодексу України, а також завищення податкового кредиту внаслідок віднесення до його складу ПДВ без податкових накладних на загальну суму 3 678,00 грн., що є порушенням п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України.

На підставі вказаних висновків податковим органом було прийнято податкове повідомлення - рішення від 05.02.2013 року № 0000802200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 820 610,20 грн. та за штрафними санкціями у сумі 410 305,10 грн., яке є предметом оскарження в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 820 285,20 грн. та за штрафними санкціями у сумі 410 142,60 грн.

Оцінюючи правомірність прийняття даного податкового - повідомлення рішення в частині його оскарження, суд виходить з встановлених в ході розгляду справи фактичних обставин та їх узгодженості з діючими, на момент виникнення спірних правовідносин, положеннями Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року №334/94-ВР (далі - Закон України №334/94-ВР) та Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI ( далі - ПК України).

Як вбачається з акту перевірки та не заперечувалось представниками сторін, що на загальну суму оскаржуваного грошового зобов'язання за податковим повідомленням - рішенням вплинули два порушення, зокрема -

- реалізація ПАТ "Херсонський електромашинобудівний завод" продукції резидентам, які є пов'язаними особами, за цінами, які є нижчими ніж звичайні ціни, без врахування фактичної собівартості на таких товарів на суму 816 932,20 грн.;

- віднесення до податкового кредиту сум ПДВ без податкових накладних на загальну суму 3 253,00 грн., у т.ч. суму ПДВ 2 585,00 грн. по контрагенту ПП « М'ясо Херсонщини» та суму ПДВ 768,00 грн. по контрагенту МКП « Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона».

Надаючи оцінку діям податкового органу щодо правомірності збільшення податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 816 932,20 грн. внаслідок реалізації ПАТ "Херсонський електромашинобудівний завод" продукції резидентам, які є пов'язаними особами, за цінами, які є нижчими ніж звичайні ціни, без врахування фактичної собівартості на таких товарів, суд виходить з наступного.

Як встановлено судом та зазначається в акті перевірки, до вказаного висновку податковий орган дійшов у зв'язку з встановленням обставин, викладених у п. 3.1.1 «Валовий дохід» акту, зокрема, ДПІ вказує, що протягом перевіряємого періоду з 01.07.11 р. по 30.09.12 р. ПАТ "Херсонський електромашинобудівний завод" здійснював продаж готової продукції (генератори, стартери, реле стартера, привід стартера, термостати та інше) TOB «Авто - Електромаш», яке є пов'язаною особою. З метою перевірки обґрунтування рівня звичайних цін при продажу вказаної продукції пов'язаній особі в ході перевірки податковим органом був наданий підприємству запит, на що отримана відповідь про відповідність договірної ціни на готову продукцію рівню справедливих ринкових цін. Отже, використовуючи узагальнюючі показники бухгалтерського обліку по рахункам 23 «Виробництво», 26 «Готова продукція», 901 «Собівартість реалізованої готової продукції» податковим органом було розраховано відхилення між фактичною реалізацією товарів та їх собівартістю (чистою реалізаційною вартістю), що є базою оподаткування з ПДВ за період з 01.07.11 р. по 30.09.12 р. в сумі 816 932,20 грн. ( розрахунок наведено у додатку 8 до акту) В акті перевірки ревізор-інспектор вказує, що з метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", як це визначено пп. 1.20.51 п.1.20. ст.1 Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", тому ціна, за якою здійснювалась реалізація товарів є нижчою за фактичну собівартість таких товарів, та не відповідає рівню чистої вартості реалізації товарів та рівню звичайних цін. На думку ревізора-інспектора, вказані обставини свідчать про те, що ПАТ «Херсонський електромашинобудівний завод» фактично не мало прибутку від реалізації товарів (готової продукції), так як в цілому його господарська діяльність була в супереч пп.14.1.36 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України, ст. 42 Господарського Кодексу України направлена на проведення завідомо збиткових операцій шляхом продажу товарів нижче їх собівартості, зниження при цьому доходів від продажу товарів та відповідно податкових зобов'язань, що виникають від отримання таких доходів.

Судом встановлено та заперечувалось представниками сторін в судовому засіданні, що ПАТ "Херсонський електромашинобудівний завод" та TOB «Авто - Електромаш» є пов'язаними особами та у додатку 8 до акту перевірки дані розрахунку відхилень між договірною вартістю готової продукції та її собівартістю відповідають показникам бухгалтерського обліку та умовам договору купівлі-продажу.

Перевіряючи обґрунтованість даного висновку податкового органу, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, для здійснення власної господарської діяльності ПАТ "Херсонський електромашинобудівний завод" ( продавець) був укладений з TOB «Авто - Електромаш» ( покупець) договір № 201 від 03.01.2007 р. щодо продажу готової продукції ( генератори, стартери, реле стартера, привід стартера, термостати та інше) за договірними цінами згідно підписаних протоколів погодження вільної оптової ціни на продукцію ПАТ "Херсонський електромашинобудівний завод".

Пунктом 14.1.36 статті 14 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України передбачено порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг, зокрема, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно що статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

У відповідності до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (який застосувався до 01.01.2013 року - дати набрання чинності статтею 39 Податкового кодексу України згідно Прикінцевих положень цього Кодексу), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 1.20.6 п. 1.20 ст. 1 цього Закону у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Господарські відносини між суб'єктами підприємницької діяльності регулюються Господарським кодексом України.

У відповідності до статті 67 Господарським кодексом України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

У відповідності до ст. 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Отже, час виникнення спірних правовідносин законодавством, передбачалось формування вільних цін за згодою сторін.

Крім того, звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються згідно пункту 13 Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності", на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. За даною нормою Указу, звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, якими є податкові органи, які використовують їх для нарахування та стягнення податків, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Методологічні засади формування інформації про операції пов'язаних сторін та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін", затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України №303 від 18 червня 2001 року, відповідно до якого за методом порівняльної неконтрольованої ціни застосовується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну продукцію (товари, роботи, послуги) що реалізована не пов'язаному з продавцем покупцеві за звичайних умов діяльності.

Відповідно до пп.14.1.71. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно з пп.14.1.219. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

За приписами пп.14.1.218. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), що визначається виходячи з можливості покупця (продавця) без значних додаткових витрат придбати (реалізувати) товар (роботи, послуги) на найближчій для покупця (продавця) території.

Пунктом 1.20.8 вказаного Закону встановлено обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України "Про оприбуткування прибутку підприємств", покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього Закону.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 зазначеного Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів (послуг), які є предметом договорів.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано доказів в підтвердження проведення ним повного аналізу цін на аналогічну продукцію, використання при визначенні звичайної ціни інформації про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами інших продавців, умови яких є співставними умовам договорів укладених між позивачем та TOB «Авто - Електромаш», проте відповідач за основу визначення податкових зобов'язань з ПДВ прийняв «чисту вартість реалізації», як звичайна ціна, при цьому до органів статистики чи інших державних органів за одержанням необхідної інформації щодо рівня звичайних цін не звертався.

Крім того, до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення було включено загальну суму збільшеного грошового зобов'язання з ПДВ із встановленням порушення норми, що регулює звичайні ціни, а також норми, що регулює податковий кредит.

Відповідно до п. 2.3 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації від 22.12.2010 р. № 985, податкове повідомлення-рішення складається в двох примірниках за кожним окремим податком, збором разом із штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), або штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами, пенею), передбаченими Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією (штрафом) за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. У разі здійснення розрахунку (перерахунку) збільшення (зменшення) грошового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість із застосуванням звичайних цін за результатами перевірки приймаються окремі податкові повідомлення-рішення на ці суми за формами, передбаченими пунктом 2.2 цього розділу.

З аналізу викладеної норми вбачається, що у разі здійснення розрахунку грошового зобов'язання суми податку на додану вартість із застосуванням звичайних цін податковим органом повинно прийматися окреме податкове повідомлення-рішення на ці суми.

Між тим, позивачем окреме податкове повідомлення-рішення на суму грошового зобов'язання відповідача із податку на додану вартість з застосуванням звичайних цін не приймалося.

При цьому, суд приймає до уваги надані позивачем до матеріалів справи докази того, що ціни на готову продукцію за умовами договору купівлі-продажу є такими, що відповідають рівню звичайних цін на момент реалізації продукції, оскільки згідно відповідей органів статистики та торгово-промислової палати, а також виходячи з наданих іншими підприємствами прайс-листів з зазначенням ціни відсутня інформація по ринковим цінам на аналогічну продукцію.

Також, суд відмічає, що оскільки обов'язок доведення звичайної ціни покладено на податковий орган, то позивач мав право у відповіді на податковий запит щодо обґрунтованості договореної ціни посилатись на норму абзацу 1 підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Щодо доводу податкового органу про збиткову діяльність позивача внаслідок вчинення вказаних господарських операцій, то суд вказує, що згідно ст.42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже законодавством визначена господарська діяльність як самостійна, на власний ризик діяльність з метою одержання прибутку (отримання доходу). При цьому, отримання прибутку (отримання доходу) є бажаною метою господарської діяльності. Проте присутні при здійсненні господарської діяльності певні ризики не завжди дозволяють досягнути такої мети. Таким чином, закон допускає можливість і не отримання доходу від господарської діяльності в результаті тих чи інших господарських операцій. Сам по собі факт не отримання доходу у конкретному звітному періоді не свідчить про порушення норм податкового законодавства.

Позивач надав до матеріалів справи результати фінансово-господарської діяльності ПАТ «Херсонський електромашинобудівний завод» за 2011-2012 р.р., відповідно до яких підприємство є прибутковим, що спростовує висновки податкового органу про здійснення господарської діяльності, яка не передбачає мети отримання прибутку.

Таким чином, виходячи з вищезазначеного, суд вважає недоведеним твердження відповідача про заниження податкових зобов'язань з ПДВ по операціям з продажу готової продукції пов'язаній особі, оскільки відповідачем не вчинено дій, передбачених законом для визначення рівня звичайних цін

Крім того, на суму грошових зобов'язань за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням в сумі 3353,00 грн. вплинув висновок відповідача щодо неправомірного віднесення до складу податкового кредиту вказаної суми ПДВ у зв'язку з відсутністю податкових накладних.

Як вбачається з акту перевірки, ПАТ "Херсонський електромашинобудівний завод" у липні 2011 року віднесено до податкового кредиту (включено до реєстру отриманих податкових накладних та ряд. 10.1 декларації) податок на додану вартість в сумі 2585,0 грн. внаслідок отримання від ПП "М'ясо Херсонщини" товарів на загальну суму 15507,96 грн. в т.ч. ПДВ 2 584,66 грн., а також суму ПДВ 768,00 грн. без податкової накладної, при цьому вказуючи в реєстрі отриманих податкових накладних податкову накладну від 15.08.1 №23608 та включивши її до податкового кредиту в серпні 2011 року (ряд.83 додатку 5 декларації за серпень 2011 року). Оскільки на момент перевірки податкові накладні були відсутні, то відповідачем зроблено висновок про порушення ПАТ "Херсонський електромашинобудівний завод" п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Надаючи оцінку діям податкового органу щодо правомірності зменшення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 3353,00 грн. у зв'язку з відсутністю податкових накладних, суд виходить з наступного.

Згідно пп. 20.1.8. п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пунктом 85.2 зазначеної статті визначено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Пунктом 85.4 ст.85 Податкового кодексу України передбачено, що при проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пунктом 85.6 статті 85 цього Кодексу визначено, у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по-батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати.

Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби та платником податків або його законним представником.

У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Матеріали справи свідчать про те, що працівниками податкового органу не складався акт про відмову позивача у наданні документів первинного бухгалтерського обліку до перевірки або їх відсутності.

В судовому засіданні представником позивача заперечував факт відсутності податкових накладних, отриманих від контрагентів ПП «М'ясо Херсонщини» та МКП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона», і стверджував про їх надання ревізору-інспектору до перевірки, проте з невідомих причин ревізор-інспектор зробив висновок про відсутність податкових накладних.

На підтвердження вказаного позивачем надано суду копію податкової накладної МКП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона» за №23608 від 15.08.2011 року на суму 5 444,82 грн., у т.ч. ПДВ 907,82 грн. та реєстр отриманих та виданих податкових накладних за липень 2011 року, а також копії податкових накладних ПП «М'ясо Херсонщини» від 22.07.11 р. за № 1351 на суму ПДВ 719,80 грн., від 19.07.11 р. за №1317 на суму ПДВ 407,40 грн., від 15.07.11 р. за № 1284 на суму ПДВ 480,78 грн., від 12.07.11 р. за № 1258 на суму ПДВ 525,14 грн., від 08.07.11 р. за № 1221 на суму ПДВ 408,46 грн., від 07.07.11 р. за № 1202 на суму ПДВ 244,62 грн. та реєстр отриманих та виданих податкових накладних за липень 2011 року.

Додатково суд відмічає, що відповідачем не надано суду також доказі щодо застосування до позивача штрафних санкцій за ненадання до перевірки первинних документів, як це передбачено ст.121 Податкового кодексу України.

За таких підстав, суд вважає необґрунтованим висновок податкового органу щодо зменшення позивачу податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 3353,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що приймаючи податкове повідомлення-рішення в частині його оскарження відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про його скасування є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2-14, 71, 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05 лютого 2013 року № 0000802200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 820285,20 грн. та за штрафними санкціями у сумі 410142,60 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 29 жовтня 2013 р.

Суддя Дубровна В.А.

кат. 8.2.1