Постанова № 34426400, 03.09.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

"03" вересня 2013 р. справа № 1170/2а-210/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Чепурко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції, Управління Державної казначейської служби України у м. Кіровограді Кіровоградської області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.01.2012 р. у справі № 1170/2а-210/12

за позовом Приватного акціонерного товариства "Міжнародна акціонерна авіаційна компанія "УРГА"

до Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції, Управління Державної казначейської служби України у м. Кіровограді Кіровоградської області

про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення та стягнення суми, -

встановив:

20 січня 2012 року позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до відповідачів та просив визнати податкове повідомлення-рішення № 0000012350 від 11.01.2012 р. нечинним; стягнути з державного бюджету на користь МААК "УРГА"суму податку на додану вартість в розмірі 49230,00 грн.

Судом першої інстанції позов задоволено та зобов'язано Державну казначейську службу України безспірно списати з рахунку Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції грошові кошти в розмірі 525 гривень. Постанова суду вмотивована тим, що позивачем дотримано всіх вимог Закону № 168/97-ВР пов'язаних з формуванням податкового кредиту та одержанням бюджетного відшкодування, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних. Норми Закону № 168/97-ВР не передбачають, що бюджетне відшкодування податку на додану вартість повинно ставитися у залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та на суму бюджетного відшкодування.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачі оскаржили її в апеляційному порядку.

Кіровоградська об`єднана державна податкова інспекція посилається в апеляційній скарзі на те, що на момент проведення перевірки не було можливості дослідити ланцюг постачання товару від виробника (або імпортера), факт його походження, визначити власника реалізованих товарно-матеріальних цінностей та дійсність проведених операцій на першій ланці постачання. Податковий орган вважає, що законодавством передбачає, що

однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України. Просить скасувати постанову суду та відмовити у задоволенні позову.

Управління Державної казначейської служби України у м. Кіровограді Кіровоградської області зазначає в апеляційній скарзі, що при розгляді позову про відшкодування ПДВ судом не враховано вимоги податкового кодексу, норми якого не містять положень щодо права платників податку на додану вартість звертатися до суду з позовами про стягнення бюджетного відшкодування, а надання органами Державної податкової служби висновку із зазначенням сум податку на додану вартість на користь платника податку є обов'язковою умовою такого відшкодування держказначейством, тому підстав для стягнення не було. Просить скасувати постанову суду в частині стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суми податку на додану вартість в розмірі 49230,00 грн.

Крім того, зазначає, що питання стягнення коштів з бюджетної установи врегульовано Порядком стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженим виданою на виконання ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» постановою КМУ від 03.08.2011 року № 845, тому стягнення виконується на підставі платіжної вимоги виконавчої служби, в зв'язку з чим просить змінити абзац четвертий резолютивної частини постанови суду першої інстанції, виклавши його в наступній редакції «присудити Приватному акціонерному товариству "Міжнародна акціонерна авіаційна компанія "УРГА" судові витрати з державного бюджету шляхом списання з рахунків Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції грошових коштів в сумі 525 грн.»

В судове засідання представники відповідачів, повідомлені належним чином про місце, дату і час розгляду справи, не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача надав письмові заперечення на апеляційні скарги та просив залишити постанову суду без змін.

Як встановлено в ході розгляду справи в суді першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному суді, позивачем 20.11.2010 р. до відповідача-1 подано податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2010 року (а. с. 28 - 29) із додатками, в тому числі додатком № 4 - заявою про повернення суми бюджетного відшкодування (а. с. 30), в якій відображене рішення платника про бюджетне відшкодування ПДВ в сумі 286524 грн. на розрахунковий рахунок платника.

Відповідачем-1 проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за липень 2010 року з урахуванням відповідей, отриманих від інших ДПІ щодо проведення перевірок по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг), про що складено акт перевірки від 28.12.2011 р. № 1104/23-50/14372024 (а. с. 8 - 15) та зроблено висновок про порушення позивачем п.п. 7.4.1. п. 7.4., п.п. 7.7.2, 7.7.4 п. 7.7. ст. 7 з урахуванням п. 1.8. ст. 1 Закону № 168/97-ВР встановлено завищення суми заявленого бюджетного відшкодування ПДВ за липень 2010 року в розмірі 49230,00 грн., а тому за результатами перевірки зменшено суму заявленого бюджетного відшкодування ПДВ за липень 2010 року на суму 49230,00 грн.

Перевіркою встановлено, що сума ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ "Ресторан-Комплект-Сервіс"в квітні та червні 2010 року вплинула на заявлене позивачем бюджетне відшкодування ПДВ за липень 2010 року в розмірі 49229,59 грн.

Вказаний висновок податкового органу ґрунтується на тому, що з метою дослідження ланцюгу постачання позивачу ресторанного обладнання (ТОВ "Ресторан-Комплект-Сервіс" - ТОВ "Толден") для встановлення факту повноти сплати ПДВ до бюджету відповідачем-1 було направлено запит до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області про

проведення зустрічної звірки ТОВ "Толден"по взаємовідносинах з ТОВ "Ресторан-Комплект-Сервіс" за червень 2010 року - 2 ланка ланцюга постачання товару.

Відповідачем-1 отримано відповідь від ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області про неможливість проведення перевірки ТОВ "Толден", у зв'язку з тим, що вказане підприємство має стан платника 10 - "запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання)". Але згідно бази даних АРМ "Облік" на дату проведення ТОВ "Толден" має стан платника 9 - "направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням".

За висновками податкового органу, вказані обставини вказують на відсутність документального підтвердження факту включення до складу податкового зобов'язання та сплату сум

ПДВ до бюджету ТОВ "Толден" по податковій накладній за червень 2010 року, виданій покупцю - ТОВ "Ресторан-Комплект-Сервіс", що, в свою чергу, виключає можливість подальшого дослідження ланцюга постачання товару до виробника та, відповідно, доведення факту надмірної сплати податку на додану вартість до Державного бюджету.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності висновків податкового органу про завищення бюджетного відшкодування ПДВ з огляду на наступне.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Отже, наявність підтверджуючих документів та належним чином оформлених податкових накладних свідчать про правомірність включення сум ПДВ до податкового кредиту. Кожна оподаткована господарська операція, визначена в Акті перевірки Позивача належним чином оформлена, всі податкові накладні, видаткові накладні та інші первинні документи оформлені належним чином та відповідають встановленим вимогам.

Включені позивачем до податкового кредиту суми ПДВ підтверджені податковими накладними, а при сплаті податку в ціні придбання товарів відповідальність за перерахування цих сум до бюджету згідно наведеного чинного законодавства в повному обсязі лежить на контрагентах-постачальниках товарів. Сума податку на додану вартість, яка включена в ціну товару, не є згідно законодавства податковим зобов'язанням покупця, а є податковим зобов'язанням саме продавця товару і саме продавець несе зобов'язання по сплаті даного податку до бюджету.

У зв'язку з тим, що покупець ні яким чином не може вплинути на правильність та своєчасність відображення та розрахунків продавців товару, законодавство не передбачає і його відповідальність за наслідки цих розрахунків.

Суд зазначає, що при здійсненні господарської діяльності у перевіряємий період зі сторони позивача не було порушень, які б могли стати підставою для зменшення бюджетного відшкодування. Доводи скаржника про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не взято судом першої інстанції до уваги, оскільки виконання контрагентами позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Щодо апеляційної скарги відповідача-2, слід зазначити, що колегія суддів не погоджується з доводами стосовно відсутності права позивача звертатись до суду з позовом про стягнення бюджетної заборгованості, оскільки це є належним способом захисту порушеного права.

Щодо зміни постанови суду в частині стягнення судових витрат, слід зазначити, що на час розгляду апеляційної скарги нормативний акт, на який посилається відповідач 2, а саме Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою КМУ N 845 від 03.08.2011, змінено постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 30.01.2013 року та постановою № 267 від 15.04.2013 року, в зв'язку з чим змінився порядок пред'явлення рішення до виконання, та на теперешній час стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа. Отже, зазначення в постанові суду про зобов'язання Державної казначейської служби України безспірно списати з рахунку податкового органу суми судового збору суперечить вказаній нормі.

З урахуванням викладеного постанова в цій частині підлягає зміні відповідно до п.1 ч. 1 ст. 201 КАС України.

Колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно,

всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив

правильне по суті судове рішення, але з помилковим застосуванням норм процесуального права, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду - змінити.

Керуючись ст. 201, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Кіровограді Кіровоградської області задовольнити частково.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.01.2012 р. у справі № 1170/2а-210/12 змінити, виклавши абз. 4 резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з державного бюджету України судові витрати в сумі 525 гривень на користь Приватного акціонерного товариства "Міжнародна акціонерна авіаційна компанія "УРГА"

В решті постанову суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун