Ухвала суду № 34426216, 12.09.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2013 р. справа № 1170/2а-1848/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новоженіна І.Є.,

без представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Долинської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2012 р. у справі № 1170/2а-1848/12

за позовом Дочірнього підприємства "Формула Млин" товариства з обмеженою відповідальністю "Формула ТТГ"

до Долинської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2012 р. Дочірнє підприємство "Формула Млин" Товариства з обмеженою відповідальністю "Формула ТТГ" (далі - ДП "Формула Млин" ТОВ "Формула ТТГ", Підприємство) звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Долинської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (далі - Долинська МДПІ) від 09.02.2012 р. № 0000032310, яким ДП "Формула Млин" ТОВ "Формула ТТГ" збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 990 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 495 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що правочини укладені позивачем з контрагентами є реальними та правомірними,підтверджені відповідними документами.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 липня 2012 р. у справі № 1170/2а-2332/12 ( суддя Кармазина Т. М.) вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано формальністю висновків зафіксованих відповідачем в акті перевірки, не підтверджених жодними доказами. Крім того, правомірність винесення спірного податкового повідомлення-рішення податковим органом не доведена.

Не погодившись з постановою суду, Долинською МДПІ подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2012 р. у справі № 1170/2а-1848/12, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги повторюють висновки акту документальної невиїзної перевірки. Скаржник вважає, що судом не враховано того, що контрагент позивача ПП «Злагода-М» є суб'єктом підприємницької діяльності, який створено з метою прикриття незаконної діяльності. Відповідно до цього первинні документи, надані ПП «Злагода-М» позивачу, що підтверджують реальність господарських операцій позивача, не мають юридичної сили, оскільки фактичне здійснення господарської діяльності ПП «Злагода-М» відсутнє.

ДП "Формула Млин" ТОВ "Формула ТТГ" проти задоволення апеляційної заперечує, вважає оскаржену постанову суду першої інстанції цілком обґрунтованою та правомірною.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання представники сторін не з'явились, сторони процесуальним правом щодо участі в судовому засіданні не скористались, жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників сторін суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, нез'явлення в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду скарги. Відповідно до ст. 41 КАС України, в зв'язку з неявкою представників сторін, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального пристрою не здійснювалось.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, обставини, пов'язані з проведенням Долинською МДПІ документальної позапланової невиїзної перевірки ДП «Формула Млин» ТОВ «Формула ТТГ» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «Злагода-М» за період квітень 2009 року (акт перевірки № 5/2310/24713584 від 01.02.2012 р., а. с. 64-73), встановлені під час цих перевірок порушення вимог п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», зміст цих порушень та зміст прийнятого на підставі вказаного акту перевірки та за результатами процедури адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення (а. с.7) відображені в постанові Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 липня 2012 р. і відповідають матеріалам даної справи.

Спірним є питання щодо висновків відповідача про неправомірність віднесення до складу податкового кредиту Підприємства ПДВ, сплаченого у ціні придбання товару згідно нікчемного правочину з контрагентом - ПП «Злагода-М». Суд першої інстанції підтримав вимоги позовної заяви, визнавши необґрунтованими висновки податкового органу.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Долинської МДПІ не підлягає задоволенню з таких підстав:

Частиною 2 статті 5 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З 01.01.2011 р. набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин (квітень 2009р.), тобто Закон України «Про податок на додану вартість» (чинний в редакції станом на 2009р.) та норми Податкового кодексу України виходячи з того, що перевірка позивача податковим органом здійснена у січні-лютому 2012 р.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (далі - Закон № 334) валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України Закону Україна «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97 (чинного на 2009 р., далі - Закон № 168) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168 (чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону № 168 якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з підпунктами 7.2.1 і 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 податкова накладна, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках (оригінал надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) та повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань (абзаци 1, 3, 4 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168 передбачено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

З матеріалів справи вбачається, що господарська операція між ДП «Формула Млин» ТОВ «Формула ТТГ» та ПП «Злагода-М» щодо поставки комп'ютерної техніки здійснена без укладення договору поставки чи купівлі-продажу у письмовій формі, а шляхом обміну накладною та податковою накладною, тобто договір був укладений в усній формі у спрощений спосіб у відповідності з вимогами ст.181 ГК України.

Доказів того, що станом на момент проведення господарської операції позивачем з ПП «Злагода-М», останнє не знаходилось в Єдиному реєстрі як юридична особа та не було платником ПДВ, відповідачем суду не надано.

В податковому обліку дану операцію позивачем включено до складу податкового кредиту у квітні 2009 року (а. с.42-45), вищевказану податкову накладну включено до складу податкового кредиту за квітень 2009 року, що встановлено податковим органом при перевірці Підприємства (а. с.46).

Факт реальності здійснення вищевказаної господарської операції між позивачем та ПП «Злагода-М» підтверджується вищевказаними накладною на загальну суму 5940 грн., у т.ч. ПДВ - 990 грн., та податковою накладною на загальну суму ПДВ 990 грн. (а. с.40, 41),

Крім того, позивачем, на підтвердження отримання ним зазначеного товару, обліку на підприємстві та в обґрунтування реальності господарських операцій і використання Підприємством придбаного товару у власній господарській діяльності надано копії: інвентарну картку № 84 обліку основних засобів та нематеріальних активів, інвентаризаційний опис станом 01 грудня 2009 р., журнал реєстрації довіреностей (а. с.47, 48-50, 51-53).

Доказів, які б спростували висновки суду першої інстанції про те, що придбаний позивачем у ПП «Злагода-М» комп'ютер, отримано з метою подальшого його використання у власній господарській діяльності, скаржником апеляційному суду не надано.

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Факт наявності усіх первинних бухгалтерських документів у позивача відповідачем підтверджується, однак, зазначається, що висновки про нікчемність правочину зроблені на підставі інших актів перевірки, які були надані податковій інспекції щодо перевірки контрагентів позивача на підставі чого і було здійснено висновки про нікчемність правочинів по всьому ланцюгу придбання товарів, виконання робіт, послуг.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (що діяв у 2009 році) визначені функції податкових органів, також статтею 20 ПК України визначені права податкових органів.

При цьому, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.

Отже, з наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи взагалі не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), як це зазначено в акті перевірки від 01.02.2012 р., оскільки правочини є нікчемними лише якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст.6, 19 Конституції України, ст.ст.20,21 ПК України.

Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів в акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ст. 203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд.

Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на липень-вересень2010р.) передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Статтею 228 ЦК України (в редакції чинній на січень 2012 р.) визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки від 01.02.2012 р. не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

Не надано суду також і вироків відносно посадових осіб контрагентів позивача по ланцюгу постачання.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.

При цьому, Закон України «Про податок на додану вартість» не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти по ланцюгу постачання, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди, тому твердження скаржника на те, що ДП «Формула Млин» ТОВ «Формула ТТГ» являється вигодонабувачем ПП «Злагода - М», є недоведеним.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень на виконання ст. 71 ч.2 КАС України, не доведено правомірність та законність своїх висновків, викладених в акті перевірки від 01.02.2012 р.

Отже, позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту ПДВ по взаємовідносинах з ПП «Злагода-М», сплаченого в ціні придбаної комп'ютерної техніки на основі наявних первинних бухгалтерських документів, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», досліджені судами першої та апеляційної інстанції та наявні у матеріалах справи.

А виходячи з того, що позивачем податковий кредит сформований правомірно, то безпідставним є збільшення Долинською МДПІ грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1485 грн., у тому числі, за основним платежем - 990 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 495 грн. згідно спірного податкового повідомлення-рішення № 0000032310 від 09.02.2012 р.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст.196, п.1.ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 КАС України, суд , -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Долинської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2012 р. у справі № 1170/2а-1848/12 залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2012 р. у справі № 1170/2а-1848/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко