Ухвала суду № 34426214, 05.09.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2013 р. справа № 2а-0870/96/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новоженіна І.Є.,

представників сторін:

позивача : - не з'явився

відповідача: - Варьонов А.О., дов. від 27.06.13 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя Державної податкової адміністрації України

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2011 р. у справі № 2а-0870/96/11

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя Державної податкової адміністрації України

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Дніпроенерго" (далі - ВАТ "Дніпроенерго", Товариство) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі Державної податкової адміністрації України (далі - СДПІ по роботі з ВПП у м.Запоріжжі) від 22.11.2010 р. № 0001400805/0, від 17.12.2010 р. №0001400805/1.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків податкового органу про те, що правочини, укладені ВАТ «Дніпроенерго» з TOB «ТК «Ольвія», TOB «ТС «Юг», TOB «ЗНТК», TOB «Цоколь», TOB ТБ «Будмонтаж Запоріжжя» мають ознаки фіктивних правочинів, оскільки сторонами вони виконані в повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими документами: видатковими та податковими накладними, а також проведенням повного розрахунку між сторонами, що свідчить про неправомірність донарахування податку на прибуток.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2011 р. у справі № 2а-0870/96/11 (суддя Артоуз О. О.) вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що відповідачем не надано жодного доказу, що будь-який із первинних документів бухгалтерського обліку, на підставі яких здійснено формування валових витрат позивача, заповнений з порушенням встановлених вимог чи виданий з порушенням встановленого порядку. Судом зазначено, що в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно контрагент, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але й прямо заборонено.

Не погодившись з постановою суду, СДПІ по роботі з ВПП у м.Запоріжжі подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2011 р. у справі № 2а-0870/96/11, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суд не врахував положень ст.ст.203, 204, 215 ЦК України, відсутності матеріальних ресурсів контрагентів позивача для виконання укладених угод, відсутності доказів виконання угод.

ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» проти задоволення апеляційної скарги заперечує, зазначаючи, що судом першої інстанції справу розглянуто без порушень норм процесуального права, обгрунтовуючи, при цьому, що в аналогічному спорі із скасування податкових повідомлень-рішень від 22.11.2010 р. № 0001420805/0, від 17.12.2010 р. №0001420805/1, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування та нараховані штрафні санкції, постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.05.2011 р., яка ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 р. у справі № 2а-0870/80/11 залишена без змін, судом встановлено правомірність укладених угод та правомірність віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання не з'явились представники позивача. У запереченнях на апеляційну скаргу зазначали про можливість розгляду справи у відсутність представників ПАТ « ДТЕК Дніпроенерго» .

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити з підстав, вказаних в скарзі.

Відповідно до матеріалів справи та встановлених обставин, слід зазначити, що обставини, пов'язані з проведенням СДПІ по роботі з ВПП у м.Запоріжжі документальної планової невиїзної перевірки ВАТ «Дніпроенерго» з питань правових відносин з контрагентами TOB «Таврія Будпостач», TOB «ТК «Ольвія», TOB «ТС Юг», TOB «ЗНТК», TOB «Цоколь», TOB ТБ «Будмонтаж Запоріжжя» за період з 01.06.2008 р. по 30.09.2009 р. (акт № 473/08-05/00130872 від 05.11.2010 р.), встановлені під час цих перевірок порушення вимог п.п.5.2.1, п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зміст цих порушень та зміст прийнятих на підставі вказаних акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження спірних податкових повідомлень-рішень відображені в постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2011р. і відповідають матеріалам даної справи.

Спірним є питання щодо висновків відповідача про неправомірність віднесення до складу валових витрат Товариства витрат з придбання товарів у TOB «Таврія Будпостач», TOB «ТК «Ольвія», TOB «ТСЦ ЮГ», TOB «ЗНТК», TOB «Цоколь», TOB ТБ «Будмонтаж Запоріжжя» згідно нікчемних правочинів і донарахування в зв'язку з цим позивачу податку на прибуток підприємств.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга СДПІ по роботі з ВПП у м.Запоріжжі не підлягає задоволенню з таких підстав:

Як свідчать матеріали справи, ВАТ «Дніпроенерго» у періоді, що перевірявся, укладались усні та письмові угоди, предметом яких була купівля позивачем товарів, з TOB «Таврія Будпостач», TOB «ТК «Ольвія», TOB «ТСЦ ЮГ», TOB «ЗНТК», TOB «Цоколь», TOB ТБ «Будмонтаж Запоріжжя».

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (далі - Закон № 334) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що на момент проведення перевірки Товариство мало необхідні, належним чином оформлені первинні документи, що свідчать про реальність господарських операцій з придбання товарів, а саме: накладні, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення тощо.

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача акт перевірки не містить , що свідчить про те, що господарські операції з придбання товару найшли правомірне відображення в бухгалтерському та податковому обліку позивача і спричинили реальні зміни майнового стану платника податків.

Також податковим органом не спростовано, що всі придбані товари Товариство використовувало у власній господарській діяльності у відповідності до п.5.1 ст.5 Закону №334.

Згідно приписів ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Так, в обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на неврахування судом першої інстанції обставин, що свідчать про нікчемність правочинів з придбання позивачем у TOB «Таврія Будпостач», TOB «ТК «Ольвія», TOB «ТСЦ ЮГ», TOB «ЗНТК», TOB «Цоколь», TOB ТБ «Будмонтаж Запоріжжя».

Такі висновки зроблені податковим органом на підставі отриманих від ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя та ДПІ у Заводському районі м.Запоріжжя актів невиїзних документальних перевірок, в яких зафіксовано, що вищезазначені підприємства за юридичною адресою фактично відсутні, інформація щодо отримання підприємствами дозвільних документів, патентів, ліцензій на певні види діяльності відсутня, у деяких з цих підприємств загальна чисельність працюючих на підприємстві, складає 1 чи 2 особи, у деяких - відсутні основні засоби та залишки запасів на складах, втрачені фінансово-господарських документів, які на час проведення перевірки не поновлені тощо.

Отже, на думку відповідача, з огляду на відсутність необхідних умов для здійснення господарських операцій, діяльність вищевказаних підприємств не є господарською діяльністю у розумінні п.1.32 Закону № 334, згідно якої господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Тому, відповідно до норм ч.5 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України угоди, укладені ВАТ "Дніпроенерго" з TOB «Таврія Будпостач», TOB «ТК «Ольвія», TOB «ТС Юг», TOB «ЗНТК», TOB «Цоколь», TOB ТБ «Будмонтаж Запоріжжя» є нікчемними та в силу положень ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Колегія суддів стосовно наведених доводів скаржник зазначає наступне:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (що діяв у 2008-2009 р.р.) визначені функції податкових органів, також статтею 20 ПК України визначені права податкових органів.

При цьому, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.

Отже, з наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи взагалі не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), як це зазначено в акті перевірки від 05.11.2010 р., оскільки правочини є нікчемними лише якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст.6, 19 Конституції України, ст.ст.20,21 ПК України.

Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів в акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд.

Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на липень-вересень2010р.) передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Статтею 228 ЦК України (в редакції чинній на момент проведення перевірки) визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Вищевказаний акт перевірки не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

Не надано суду також і вироків відносно посадових осіб контрагентів позивача.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.

При цьому, Закон № 334 не пов'язує право платника податку на формування валових витрат з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування вказаних витрат в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність та законність своїх висновків, викладених в акті перевірки від 05.11.2010 р. щодо порушення Товариством вимог п.п.5.2.1, п.5.2 ст.5 Закону № 334.

Крім того, позивачем надано до суду апеляційної інстанції постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.05.2011 р. та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 р. у справі № 2а-0870/80/11, якою вказану постанову залишено без змін.

Так, постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.05.2011 р. у справі № 2а-0870/80/11 скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Запоріжжі від 22.11.2010 р. № 0001420805/0, від 17.12.2010 р. № 0001420805/1, якими Товариству було зменшено суму бюджетного відшкодування та нараховані штрафні санкції з податку на додану вартість, сплаченого в ціні придбання товару у вищевказаних контрагентів за тими ж господарськими операціями.

За приписами ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ч.5 ст.254 КАС України « постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду... набирають законної сили з моменту проголошення...».

Таким чином, не потребують додаткового доведення встановлені постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.05.2011 р. у справі № 2а-0870/80/11 обставини щодо реальності господарських операцій позивача з контрагентами TOB «Таврія Будпостач», TOB «ТК «Ольвія», TOB «ТС Юг», TOB «ЗНТК», TOB «Цоколь», TOB ТБ «Будмонтаж Запоріжжя».

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правомірним задоволення судом першої інстанції позовних вимог про визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень СДПІ по роботі з ВПП у м.Запоріжжі від 22.11.2010 р. № 0001400805/0 та від 17.12.2010 р. № 0001400805/1.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

З наданої позивачем виписки з ЄДРПОУ вбачається, що правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго» є Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Дніпроенерго», в зв'язку з чим колегія суддів вважає за доцільне допустити заміну позивача правонаступником відповідно до ст.55 КАС України.

Керуючись ст.196, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя Державної податкової адміністрації України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2011 р. у справі № 2а-0870/96/11 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2011 р. у справі № 2а-0870/96/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко