Постанова № 34399893, 23.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2013 року Справа № 917/944/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.,

суддів: Мачульського Г.М., Полянського А.Г.,

розглянувши

касаційну скаргу публічного акціонерного

товариства "Полтаваобленерго"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду

від 02.09.2013 року

у справі № 917/944/13 Господарського суду

Полтавської області

за позовом комунального підприємства "Лубни-водоканал"

Лубенської міської ради

до публічного акціонерного

товариства "Полтаваобленерго"

про стягнення коштів 55 880,89 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Крамаренко В.В. дов. від 19.12.2013 р.,

відповідача - Рубан Т.М. дов. від 16.04.2013 р.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 11.07.2013 р. (суддя - Ківшик О.В.) позов задоволено, стягнуто з відповідача - 29 708,15 грн. (основного боргу, 541,64 грн. 3% річних, 77,55 грн. інфляційних нарахувань, 25 553,55 грн. пені та 1 720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.09.2013 р. (судді - Могилєвкін Ю.О., Істоміна О.А., Пушай В.І.) рішення Господарського суду Полтавської області від 11.07.2013 р. залишено без змін.

Не погоджуючиcь з рішенням місцевого господарського суду та постановою апеляційного господарського суду, публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, мотивуючи скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права та відмовити у позові повністю.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2011 р. між КП "Лубни-водоканал" Лубенської міської ради (виконавець) та ПАТ "Полтаваобленерго" в особі Лубенської філії ПАТ "Полтаваобленерго" (споживач) був укладений договір № 183 на надання послуг з водопостачання.

Відповідно до умов договору, виконавець зобов'язувався надавати споживачу вчасно та відповідної якості послуги з водопостачання, а споживач зобов'язувався оплачувати одержані послуги за встановленими тарифами, визначеними п. 13 договору з проведенням платежів відповідно до умов договору (п. 1.1 та п. п. 1 п. 15 договору), тарифи на послуги (без ПДВ) становлять 10, 025 грн./куб. метр (п. 3 договору); розмір споживання згідно рахунків на момент укладання цього договору становить усього : 7000,00 куб.метр/рік, у тому числі за централізоване постачання води 7000,00 куб.метр/рік.

Плата за надані послуги справляється згідно отриманих рахунків і проводиться на протязі 5 банківських днів після отримання рахунку, але не пізніше 25-го числа розрахункового місяця; розрахунковим періодом є календарний місяць, платежі вносяться не пізніше 25-го числа розрахункового місяця.

28.12.2011 р. між КП "Лубни-водоканал" Лубенської міської ради (виконавець) та ПАТ "Полтаваобленерго" в особі Лубенської філії ПАТ "Полтаваобленерго" (абонент) укладено договір № 183/1 на надання послуг з водовідведення.

Відповідно до умов договору, виконавець зобов'язувався прийняти на очистку стічні води від абонента згідно затвердженого ліміту та представлених розрахунків за водоспоживання, а абонент зобов'язувався своєчасно та у повному обсязі сплачувати отримані ним послуги по водовідведенню (п. 1.1 договору), абонент передає виконавцю стічні води в кількості 7 000 куб.метр/рік (в т.ч.: 1 квартал - 1750,00 куб.метрів, 2 квартал - 1750 куб.метрів, 3 квартал - 1750 куб.метрів, 4 квартал - 1750 куб.метрів) (п. 2.1 договору);

Пунктами 3.1, 3.3. договору передбачено, що тариф на послуги водовідведення для промислових підприємств становить 19,96 грн./куб.метр; абонент зобов'язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані послуги по водовідведенню згідно пред'явлених виконавцем рахунків і проводиться до 25-го числа розрахункового місяця.

Судами було встановлено, що виконавцем за період з серпня 2012 р. по листопад 2012 р. виконано договірні зобов'язання з надання послуг по водопостачанню та водовідведенню споживачу (абоненту) на загальну суму 53 312,61 грн., що підтверджено копіями Актів надання послуг, які підписані сторонами та скріплені їх печатками, а саме :№ 3886 від 17.08.2012 р. на суму 12 438,68 грн., № 4720 від 24.09.2012 р. на суму 14 069,47 грн., № 5230 від 22.10.2012 р. на суму 11574,97 грн. та № 5710 від 21.11.2012 р. на суму 15 229,49 грн. (а.с. 24-27).

Позивачем були виставлені відповідачу відповідні рахунки на оплату отриманих ним послуг, а саме: за серпень рахунок № 3886 від 17.08.2012 р. на суму 12438,68 грн., за вересень рахунок № 4720 від 24.09.2012 р. на суму 14 069,47 грн., за жовтень рахунок № 5230 від 22.10.2012 р. на суму 11 574,97 грн. та за листопад рахунок № 5710 від 21.11.2012 р. на суму 15229,49 грн.

Однак, відповідач в порушення умов договору провів часткову оплату вартості отриманих послуг по водопостачанню та водовідведенню за період з серпня 2012р. по листопад 2012р. включно в розмірі 23604,46 грн. Заборгованість за договорами № 183 та № 183/1 від 28.12.2011 р. за отримані послуги з водопостачання та водовідведення складає 29 708,15 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В обґрунтування своїх заперечень, відповідач посилався на припинення зобов'язань та відсутність заборгованості в зв'язку з направленням позивачу заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно частини третьої ст. 203 ГК України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Апеляційним господарським судом правомірно відзначено, що припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

Відповідач направив листи про зарахування зустрічних однорідних вимог вважаючи, що у КП "Лубни-водоканал" припинилось зобов'язання щодо сплати перед Лубенською філією Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, нарахованих на підставі договору на постачання електричної енергії № 1270 від 17.05.2010 р.

Позивач заперечував проведення між сторонами взаємозаліку, а матеріали справи не містять документального підтвердження наявності зустрічного боргу, з посиланням на первинну документацію, відсутні первинні документи на відображення взаємозаліку.

Відповідач також не надав доказів стягнення зазначених сум за рішенням суду або визнання зазначеної заборгованості позивачем.

За таких обставин, зазначені суми не є грошовими зобов'язаннями позивача, не відображені в бухгалтерському обліку відповідача та відсутні підстави для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" (в редакції, що чинна на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження своєї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі 1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 % загальної суми боргу.

Пунктом 10, пп. 7 п. 15 договору № 183 та п. 5.1 договору № 183/1 сторони передбачили, що у випадку за несвоєчасного внесення плати за отримані послуги із споживача (абонента) стягується пеня в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 25 553,55 грн. відповідно до п. 4 та п. 6 ст. 231, п. 6 ст. 232 ГК України є правомірними.

Також, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 77,55 грн. інфляційних нарахувань за період з вересня 2012 р. по квітень 2013 р. та 541,64 грн. 3% річних за період з 27.08.2012 р. по 18.05.2013 р., відповідно до ст. 625 ЦК України.

За таких обставин, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів вважає, що суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов обґрунтованих висновків.

Згідно частини другої ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у справі не вбачається.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 11.07.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.09.2013 року у справі № 917/944/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Кравчук Г.А.

Судді Мачульський Г.М.

Полянський А.Г.