Рішення № 3439532, 15.01.2009, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.01.2009 Справа № 12/171

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Львівморепродукти”, м. Львів

до відповідача Ужгородської філії товариства з обмеженою відповідальністю „Сільпо - 55”, м. Ужгород

про стягнення суми 9 898,46 –основного боргу; 292,87 грн. –пені; 48,26 грн. – 3 % річних; 177,66 грн. –інфляційних збитків.

Суддя Тисянчин В. М.

Представники:

Від позивача – Локатир І.І., (представник за довіреністю № 12/01 - 4 від 14.01.2009 року)

Від відповідача –не з’явився (явка на розсуд сторін)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов товариством з обмеженою відповідальністю „Львівморепродукти”, м. Львів до Ужгородської філії товариства з обмеженою відповідальністю „Сільпо - 55”, м. Ужгород про стягнення суми 9 898,46 –основного боргу; 292,87 грн. –пені; 48,26 грн. – 3 % річних; 177,66 грн. –інфляційних збитків.

Представникам сторін роз’яснено права і обов’язки передбачені ст. ст. 22, 28 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід судді не надходило.

Представник позивача підтримує позовні вимоги, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, докази чого знаходяться в матеріалах справи.

Ухвала про порушення провадження у справі направлялась рекомендованим листом, тому неявка відповідача у судове засідання не є перешкодою розгляду справи по суті, про що зазначено в ухвалі про порушення провадження у справі.

Повідомлення підтверджує завчасне вручення відповідачу 08.01.2009 року ухвали від 30.12.2008 року про порушення провадження у справі, де вказано про місце і час призначення розгляду справи, чим забезпечено йому реалізацію Конституційного права на судовий захист (п.4 ст. 129 Конституції України).

Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Заборгованість відповідача в сумі 9 898,46 грн. –основного боргу щодо оплати за наданий, згідно договору поставки № 3/14111 від 19.11.2007 року, товар (рибну продукцію), підтверджується матеріалами справи, зокрема:

- видатковими накладними за серпень, вересень, жовтень 2008 року;

- податковими накладними за серпень, вересень, жовтень 2008 року;

- розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

Заявлені вимоги позивача (претензія вих. № 892/01 –374 від 22.10.2008 року) про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Однак на час слухання справи сторони надали докази в судове засідання про повне погашення основного боргу (заява про зменшення розміру позовних вимог вх. № 242 від 15.01.2009 року, платіжне доручення № 30 від 14.01.2009 року про сплату 490,02 грн. та платіжне доручення № 18 від 08.01.2009 року про сплату 9 406,44 грн. –основного боргу).

За таких обставин провадження у справі в частині стягнення основного боргу підлягає припиненню, оскільки відсутній предмет спору (п. 1 –1 ст. 80 ГПК України).

Відповідно до ст. 175 ГК України майново –господарські зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов’язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов’язання –кредитор вправі вимагати виконання обов’язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов’язань у відносинах. Підставою виникнення зобов’язання є юридичний факт.

Відтак, договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Крім цього на підставі п. 7.2 укладеного договору відповідачу нарахована до оплати пеня в розмірі 292,87 грн. При оцінці правильності нарахування пені відповідно до п. 2 ст. 258 ЦК України; ст. ст. 216 –218, 220 ГК України; Положень Закону України від 22.11.1996 року „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, судом визнано обґрунтовані позовні вимоги в цій частині і такими, що підлягають задоволенню.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% - річних від простроченої суми (п.2 ст. 625 ЦК України). Тому, вимоги позивача в частині стягнення 48,26 грн. –3% річних та 177,66 грн. – інфляційних збитків правомірні і підлягають задоволенню.

При постановленні судового рішення враховується характер зобов’язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно – державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов’язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Таким чином, позивачем переважно доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню частково, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”; ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Ужгородської філії товариства з обмеженою відповідальністю „Сільпо - 55” (м. Ужгород, вул. Швабська, 3; код 34559653) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Львівморепродукти” (м. Львів, вул. Опришківська, 5; код 25236666) суму 292,87 (двісті дев’яносто дві грн. 87 коп.) –пені; 48,25 (сорок вісім грн. 25 коп.) –3% річних; 177,66 (сто сімдесят сім грн. 66 коп.) –інфляційних збитків та 103,02 (сто три грн. 02 коп.) - у відшкодування витрат по оплаті держмита; 118 (сто вісімнадцять грн.) – у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3. В частині стягнення основного боргу –провадження у справі припинити.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тисянчин В. М.