Рішення № 34353352, 16.10.2013, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/5811/13-ц

провадження 2/369/2726/13

РІШЕННЯ

Іменем України

16.10.2013 року Києво Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Сохань Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним та стягнення коштів, -

в с т а н о в и в :

У серпні 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що між ним та відповідачами був укладений договір, за яким останні отримали грошові кошти в сумі 21 000 дол.США, що в еквівалент становить 170 000 грн. Йому було передано автобус марки Богдан АО9202, 2007 року випуску. Даний договір містив застереження про те, що у разі не передання авто відповідачі зобовязуються повернути кошти. Через 25 днів після укладення договору відділом ДВС був накладений арешт на автобус при виконанні виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Мега Банк» заборгованості в розмірі 120 704,67 грн., а у березні автобус був проданий з прилюдних торгів. Таким чином на час укладення спірного правочину відповідачі знали щодо існування виконавчого провадження та навмисно ввели його в оману про обставини, які мають істотне значення, навмисно його обманули. На червень 2013 року відповідачі умови договору не виконали, автобус йому не передано, у порушення ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Через обман відповідачів та він зазнав моральної шкоди, так як він та його сімя позбавлені грошових коштів.

Просив суд визнати договір від 12 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_2 недійсним; стягнути з відповідачів солідарно на його користь борг в розмірі 170 000 грн. та на відшкодування моральної шкоди 20 000 грн.; судові витрати покласти на відповідачів.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Суду пояснив, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу, за який позивач сплатив кошти. Спочатку автобус йому був переданий, він мав змогу їм користуватись, але згодом він був арештований та проданий. Відповідачі у добровільному порядку віддати кошти не бажають. Просив суд задоволити позов.

У судовому засіданні ОСОБА_2, ОСОБА_3 проти позову заперечували. Суду пояснили, що дійсно вони з позивачем уклали договір, за яким позивачу передали автобус, він ним протягом кількох місяців користувався. За автобус вони отримали від позивача кошти в розмірі 170 000 грн. Вказали, що умови договору ними виконані. У разі якщо позивач поверне їм автобус, вони повернуть йому кошти. Просили відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При розгляді справи судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2012 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 березня 2013 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на автомобіль та звільнення майна з-під арешту.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

26 серпня 2010 року ОСОБА_4 видав довіреність на імя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на право управляти, а також розпоряджатись від його імені (продати, при умові сплати всіх податків та платежів, обміняти, здати в оренду) належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії АІС053729, виданого Макарівським МРЕВ ДАІ ГУ МВС України в Київській області, - автомобілем марки БОГДАН АО9202, 2007 року випуску, шасі № VIN Y6LA092027L000049 Y6LA09027L000049, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований Макарівським МЕРВ ДАІ ГУ МВС України в Київській області, 23 листопада 2007 року.

10 травня 2011 року була оформлена довіреність на право керування автомобілем, згідно якої ОСОБА_3, від імені ОСОБА_4 та за попереднім усним договором з позивачем уповноважував його представляти інтереси власника цього автомобіля.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З пояснень сторін та при розгляді справ, судами встановлено також, що 12 листопада 2011 року відповідачі передали позивачу автобус марки БОГДАН АО9202, 2007 року випуску, шасі № VIN Y6LA092027L000049 Y6LA09027L000049, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований Макарівським МЕРВ ДАІ ГУ МВС України в Київській області, 23 листопада 2007 року.

За переданий транспортний засіб ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримали від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 170 000 грн. На підтвердження факту передачі коштів позивач надав суду розписку, дана обставина не оспорювалась і відповідачами в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У п. 8 постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Рішенням суду не може бути зобов'язано сторони здійснити державну реєстрацію правочину, оскільки це суперечить загальним засадам цивільного законодавства - свободі договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК). Норма частини третьої статті 182 ЦК щодо можливості оскарження до суду відмови у державній реєстрації, ухилення від державної реєстрації, відмови від надання інформації про реєстрацію застосовується лише щодо дій (бездіяльності) органів, які здійснюють таку реєстрацію.

Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.

При розгляді справи позивач не надав суду доказів того, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу у встановленому законом порядку, правомірність виникнення права власності на спірний автомобіль, що також встановлено і судовими рішеннями. Подана розсипка підтверджує лише факт передачі коштів. Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникають з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Крім того, у п. 20 вищевказаної постанови зазначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

На підставі наведеного, оцінюючи кожний доказ окремо та у їх сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.

Керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 202-215, 328, 391, 655 ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним та стягнення коштів відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С.Пінкевич