Ухвала суду № 34352169, 09.10.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2013 року Справа № 9104/36078/10

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Дяковича В. П., Рибачука А. І.;

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентиляція плюс» на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2010 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентиляція плюс» до Державної податкової інспекції м. Рівне про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

09 листопада 2009 року Рівненським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентиляція плюс» до Державної податкової інспекції м. Рівне про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002192342/3 та №0002202342/3

В обґрунтування вимог позовної заяви зазначено, що проведеною перевіркою податковим органом не було враховано та/або свідомо проігноровано, що предметом договірних відносин, які існували між позивачем та ПП "ТЕК" Транс Експо Регіон" була разова поставка вентиляторного обладнання, договір поставки був укладений в усній формі, що не суперечить чинному законодавству, обладнання було отримано від ПП "ТЕК" Транс Експо Регіон" за накладною №36 від 29 серпня 2008 року по довіреності №752583/137 й у цей же день оплачене шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Вказує, що постачальником також була видана позивачу податкова накладна №36 від 29 серпня 2008 року пряме документальне підтвердження поставки. Кожна з вказаних господарських операцій підтверджена відповідними первинними документами. Також позивач наголошує на необгрунтованості тверджень податкового органу про нікчемність договору, укладеного між ТзОВ «Вентиляція плюс» та ПП «ТЕК»Транс Експо Регіон».

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2010 року в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентиляція плюс» до Державної податкової інспекції м. Рівне про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Зазначену постанову мотивовано тим, що договори, укладені ТзОВ «Вентиляція плюс» з ПП «ТЕК»Транс Експо Регіон» є фіктивними, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків, чим порушено приписи ч. 5 ст. 203 ЦК України, що свідчить про їх нікчемність. Поряд з цим вказані правочини спрямовані на заволодіння майном держави, шляхом недоплати податку на додану вартість. Крім того фіктивність даних правочинів на підставі ст.ст. 70 - 72 КАС підтверджена вироком Рівненського міського суду від 25 травня 2010 року. Дані висновки вказують на правомірність прийняття ДПІ у м. Рівне податкових повідомлень-рішень № 0002192342/3, № 0002202342/3, якими визначено податкове зобов»язання з податку на додану вартість в сумі 16680, 00 грн. по податку на додану вартість , в тому числі за основним платежем 11120, 00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 5560, 00 грн. та податкове зобов»язання податку на прибуток приватних підприємств в сумі 69130, 00 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 56453, 00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 12680, 00 грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Вентиляція плюс», подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги позивача задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, аналогічно вимогам позовної заяви зазначено, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт зазначає, що Державною податковою інспекцією м. Рівне не доведено правомірності прийнятих щодо апелянта рішень, а судом першої інстанції неправильно встановлено фактичні обставини справи, що призвело до неправильного її вирішення. Також апелянт зазначає, що кожна з вказаних господарських операцій підтверджується всіма первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, що відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-XIV та Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, суд, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для задоволення такої.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім, випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін,якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що за результатами позапланової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентиляція Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період за 2006 - 2008 роки, ДПІ у м. Рівне було складено акт № 625/23-100/33618796 від 20 травня 2009 року.

За наслідками проведення перевірки було встановлено, порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 3.4 ст. 3 пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. «а» п. 19.2 ст. 19 пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

На підставі вищезазначеного акта ДПІ у м. Рівне було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002192342/0, №0002202342/0 від 28 травня 2009 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 16680, 00 грн. по податку на додану вартість, в тому числі за основним платежем 11120, 00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 5560, 00 грн. та податкове зобов'язання податку на прибуток приватних підприємств в сумі 69130, 00 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 56453, 00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 12680, 00 грн.

За результатами розгляду скарг позивача відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення № 0002192342/1, №0002202342/1 від 22 червня 2009 року, № 0002192342/2, №0002202342/2 від 20 серпня 2009 року, якими повторно визначено позивачеві аналогічні податкові зобов'язання з податку на додану вартість, податкове зобов'язання податку на прибуток приватних підприємств та за штрафними санкціями.

28 серпня 2009 року, товариство з обмеженою відповідальністю «Вентиляція Плюс» оскаржило податкові повідомлення-рішення № 0002192342/2, №0002202342/2 від 20 серпня 2009 року. Дана скарга також залишена податковим органом без задоволення.

Вказані висновки зроблені на підставі аналізу господарських операцій позивача з ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон».

Переглядаючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Між Позивачем та ТОВ «Поділля-Інвест» укладено договір поставки та монтажу вентиляційного обладнання.

Для виконання зазначеної угоди Позивачем було залучено субпідрядне підприємство, зокрема приватне підприємство «ТЕК «Транс Експо Регіон».

Судом встановлено, що господарські операції між ТзОВ «Вентиляція Плюс» та ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон», згідно з якими, останній поставляв першому вентиляційне обладнання, проводились без укладання договорів. Взаємовідносини оформлялися податковими та видатковими накладними, на оплату товару ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон» виписано рахунки.

Загальна сума поставок 66720,00 грн. з ПДВ оплачена ТзОВ «Вентиляція Плюс» шляхом перерахування грошових коштів на рахунок ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон» згідно з платіжними дорученнями.

На момент виникнення спірних правовідносин поняття валових витрат виробництва та обігу, порядок включення сум до складу валових витрат визначалися Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 393/34-ВР від 28.12.1994 року (далі - Закон № 393/34-ВР).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 393/34-ВР валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з приписами підпункту 5.3.8 пункту 5.3 статті 5 Закону № 393/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Разом з тим, відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону № 168/97-ВР не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит регулюють лише положення пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР, яким визначено, що датою виникнення платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової декларації, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до вимог п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону № 168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог п. 3.2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого Наказом ДПА України від 29.03.2003 року № 143, зазначено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вироком Рівненського міського суду від 25 травня 2010 року по кримінальній справі №1-386/10 який набрав законної сили, посадових осіб приватного підприємства «ТЕК «Транс Експо Регіон» визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ст.205 Кримінального кодексу України - фіктивне підприємництво.

Згідно ст.205 Кримінального кодексу України, під фіктивним підприємництвом слід розуміти створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Зокрема, вказаним судовим рішенням встановлено, що приватне підприємство «ТЕК «Транс Експо Регіон» було створене з метою прикриття незаконної діяльності по конвертації безготівкових коштів у готівку та мінімізації податкових зобов'язань для різних суб'єктів підприємницької діяльності.

Згідно частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, приватне підприємство «ТЕК «Транс Експо Регіон» створене як фіктивне, відповідно не здійснювало господарської діяльності та не могло бути контрагентом Позивача в реальних господарських операціях.

За таких обставин податкові накладні та інші документи податкової звітності не можуть бути підставою для нарахування податкового кредиту та валових витрат виробництва.

Щодо доводів апеляційної скарги про нікчемність та фіктивність правочинів позивача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Одним з таких правочинів відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України є правочин, який порушує публічний порядок. Зокрема, згідно частини 1 вказаної статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Пленум Верховного суду України в пункті 18 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 зазначає, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Дані обставини підтверджені вироком Рівненського міського суду від 25 травня 2010 року по кримінальній справі №1-386/10.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону, а тому доводи апелянта про не доведення податковим органом фіктивності чи недійсності правочину є безпідставними.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентиляція плюс» до Державної податкової інспекції м. Рівне про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, а інші доводи апелянта також не знайшли свого підтвердження та на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та постановив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апеляційної скарги її не спростовують.

Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентиляція плюс» залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2010 року в справі № 2а-6988/09/1770 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги суду касаційної інстанції, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: В. П. Дякович

А. І. Рибачук