Ухвала суду № 34352164, 09.10.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2013 року Справа № 9104/32774/10

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Дяковича В. П., Рибачука А. І.;

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Автоцентр" на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року в справі за позовом дочірнього підприємства "Автоцентр" до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

30 січня 2007 року Господарським судом Тернопільської області зареєстровано позовну заяву дочірнього підприємства "Автоцентр" до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 5 липня 2006 року №0000262309/0/40552. №0000252309/0/40551, від 14 вересня 2006 року №0000252309/1/59722, №0000262309/1/59723, №0000362309/1/59721, від 24 жовтня 2006 року за №0000362309/1/69970, від 16 листопада 2006 року №000252309/2/76430, №0000262309/2/76431 та від 22 листопада 2006 року №0000362309/2/79094.

В обґрунтування вимог позовної заяви зазначено, що відповідно до п.п.5.3.9. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", зокрема передбачено, що до складу валових витрат не належать будь-які витрати, не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами податкового обліку. Однак, витрати ДП "Автоцентр" по оплаті придбаних товарно-матеріальних цінностей у ПП "Багро" підтверджено відповідними документами, а саме податковими накладними, накладними на отримання ТМЦ. Висновок податкового органу, що купівля-продаж (доставка) автозапчастин не відбулася і ДП "Автоцентр" не набуло права власності на товар суперечить ст. 658 ЦК України в частині того, що добросовісний набувач, який не знав і не міг знати, що набуває майно за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, стає власником такого майна. Твердження відповідача, що із-за відсутності в ДП "Автоцентр" товарно-транспортних накладних у підприємства відсутні підстави для оприбуткування товару, суперечать нормам п.11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним траспортом в Україні, де сказано, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи є основними документами на перевезення вантажів, а не на оприбуткування товарно-матеріальних цінностей. Відсутність в первинних облікових документах товарно-транспортних накладних і дорожніх листів вантажного автомобіля підприємства постачальника не може бути підставою виключення із складу валових витрат виробництва підприємства придбаного товару, який безпосередньо використовується в технологічному процесі виробництва. Вважає, що у підприємства були всі необхідні умови для включення 430650 грн. до складу податкового кредиту і валових витрат підприємства.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 15 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2007 року, позовні вимоги задоволено. Визнано нечинними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення рішення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 липня 2010 року касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції задоволено частково. Постанову Господарського суду Тернопільської області від 15 травня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2007 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року в задоволенні адміністративного позову дочірнього підприємства "Автоцентр" до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Зазначену постанову мотивовано тим, що позивачем окрім податкової накладної інших документів, які б підтверджували факт поставки товару позивачем не надано. В порушення підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97 ПП «Багро» виписувало позивачу податкові накладні на операції, які не є поставкою, оскільки по своїй суті не передбачали перехід права власності, оскільки контрагент позивача не був власником товару. Крім того суд першої інстанції звертає увагу на те, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні на перевезення та поставку товарів .

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивачем - дочірнім підприємством "Автоцентр", подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт зазначає, що факти поставок товару ДП "Автоцентр" підтверджуються видатковими та податковими накладними, що на дамку апелянта є достатнім для нарахування податкового кредиту, товарно-транспортна накладна не є єдиним документом, що підтверджує факт транспортування, при тому наголошує, що застосування товарно-транспортних накладних не є обов'язковим при перевезенні вантажів. Висновок суду про те, що поставка товарів не призвела до переходу права власності на такі ґрунтується тільки на припущеннях відповідача. Також апелянт наголошує на невстановленні факту придбання товарів у контрагента ПП «Багро» такими, що використовувались не для здійснення господарської діяльності. Крім того, як зазначено апелянтом, що несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Аналогічно вимогам позовної заяви, апелянт не погоджується з правомірністю проведення відповідачем позапланової виїзної перевірки.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, суд, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для задоволення такої.

Частиною другою ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім, випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін,якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, дочірнє підприємство "Автоцентр", 29 серпня 1998 року зареєстрована виконавчим комітетом Тернопільської міської ради за № 16461200000003389.

У період з 06.06.2006р. по 26.06.2006р. на підставі Закону України «Про державну податкову службу в Україні», посадовими особами Тернопільської об»єднаної державної податкової інспекції було проведено невиїзну позапланову перевірку дочірнього підприємства «Автоцентр»по питанню правильності нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток та ПДВ до бюджету за період з 01.01.2005р. по 31.12.2005р.,

Проведеною перевіркою встановлено порушення вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1.8 ст. 1, п. 7.2, п.п 7.4.1 п. 7.4, п.п 7.7.1 п. 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР.

За результатами перевірки складено акт про результати виїзної позапланової перевірки №12500/23-09/24637682 від 26.06.2006р., на підставі якого Тернопільською об»єднаною державною податковою інспекцією прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 05.07.2006 р. за №0000262309/0(40552) про донарахування підприємству 129 196 грн.50 коп. податку на додану вартість, в тому числі за основним платежем 86 131 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 43062,50грн. та №0000252309/0(40551) про донарахування 151 381 грн.50 коп. податку на прибуток, в тому числі за основним платежем 104 570 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 46 811,50грн.

Позивач вказане податкове повідомлення рішення оскаржив.

Поряд з цим, в період розгляду первинної скарги, Тернопільською ОДПІ 08.09.06р. проведено ще одну виїзну позапланову перевірку ДП «Автоцентр» по питанню взаєморозрахунків з ПП «Багро» за період з 01.01.2005р. по 31.12.2005р., за результатами якої було складено Акт №15841/23-09/24637682 та прийнято податкове повідомлення-рішення №0000362309/1/59721 від 14.09.2006р., яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток визначену у податковому повідомленні-рішенні від 05.07.2006р. №0000252309/0/40551 на 5898,50грн., в тому числі на 3090грн сума основного платежу та на 2808,50грн. суму застосованих штрафних (фінансових санкцій). Податкові повідомлення-рішення отримано 21.09.2006р.

За результатами розгляду первинної скарги ДП «Автоцентр» на податкове повідомлення-рішення №0000362309/1/59721 від 14.09.2006 р. рішенням Тернопільської ОДПІ від 17.10.2006р. №677005/7/25-011 оспорюване повідомлення-рішення залишено без змін та прийнято податкове повідомлення-рішення №0000362309/1/69970 від 24.10.2006р.

За результатами розгляду повторних скарг ДПА в Тернопільській області оскаржувані податкові повідомлення-рішення як від 05.07.2006 р., так і від 14.09.2006р. залишені без змін, скарги без задоволення та прийняті чергові податкові повідомлення-рішення №0000252309/2/76430 та №0000262309/2/76431 від 16.11.2006р. та податкове повідомлення-рішення №0000362309/2/79094 від 22.11.2006р.

Рішенням Державної податкової адміністрації України №493/6/25-0115 від 19.01.2007р. залишено без змін податкові повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції від 5 липня 2006 року №0000252309/0/40551, №0000262309/0/40552 з урахуванням рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції від 8 вересня 2006 року №57684/7/25-011, прийнятого за розглядом первинної скарги (податкові повідомлення-рішення від 14 вересня 2006 року №0000252309/1/59722. №0000262309/1/59723. №0000362309/1/59721) та рішення державної податкової адміністрації в Тернопільській області від 9 листопада 2006 року №12972/10/25-007 і від 16 листопада 2006 року №13327/10/25-007, прийняті за розглядом повторних скарг.

Також судом першої інстанції встановлено, що у 2005 року постачальником ДП «Автоцентр» було ПП «Багро», яким виписано ДП «Автоцентр» накладні на поставку запчастин та комплектуючих на загальну суму 516783,82 грн., в тому числі ПДВ - 86130,67 грн.

В ході проведення перевірки посадовими особами ДП «Автоцентр» товарно-транспортних накладних по доставці товарів від ПП «Багро» не представлено.

Сума податку на додану вартість згідно податкових накладних виписаних ПП «Багро» відображені в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) та включено в склад податкового кредиту в 2005 році в загальній сумі 86131грн., в тому числі в деклараціях з податку на додану вартість за березень 2005 року - 11562 грн., за квітень 2005 року - 9527грн., за травень 2005 12978 грн., за червень 2005 року - 89748грн., за липень 2005 року - 26926грн., за серпень 2005 р. 5982 грн., за вересень 2005 року - 8079грн., за жовтень 2005 року - 2103грн.

На підтвердження здійснення господарських операцій - поставки товару від ПП «Багро» до суду надано податкові та видаткові накладні. При цьому інших документів, які б підтверджували факт поставки зазначеного вище товару (товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі товару, тощо) позивачем не було надано.

Крім того, перевіркою також було встановлено, що ПП "Багро" не було власником переданого товару, а його постачальниками були: ТОВ "Мілвей", яке подавало останню звітність з податку на додану вартість до податкового органу за березень 2004 року, а після вказаного періоду звітність не подавалась; ТОВ "Лана-ЛТД", яке не звітує до податкового органу з 01 грудня 2004 року; ТОВ "Промрезерв-2004", яке не звітує до податкового органу з 01 вересня 2004 року; ТОВ "Спецтранс-2004", яке не звітує до податкового органу з 01 жовтня 2004 року; ТОВ "Промхімресурс-2004", яке не звітує до податкового органу з 01 серпня 2004 року; ТОВ "Про-Маркет", яке з дати державної реєстрації звітувало про відсутність фінансово-господарської діяльності, а з лютого 2005 року не звітує; ТОВ "Вістолон-2000", яке з дати державної реєстрації звітувало про відсутність фінансово-господарської діяльності, а з липня 2004 року не звітує; ТОВ "Універсал Про", яке з дати державної реєстрації звітувало про відсутність фінансово-господарської діяльності; ТОВ "Комерц-Трейд", яке з дати державної реєстрації звітувало про відсутність фінансово-господарської діяльності, а з січня 2005 року не звітує; ТОВ "Ферон-Т", яке з дати державної реєстрації звітувало про відсутність фінансово-господарської діяльності.

Також в акті перевірки вказано, що згідно пояснень директора ПП "Багро" документи фінансово-господарської діяльності втрачені під час пожежі, яка виникла 13 жовтня 2005 року в приміщенні, де вони зберігалися, за адресою: Підволочинський район, м. Скалат, вул. Коновальця, 36/а (акт про пожежу від 14 жовтня 2005 року, довідка РВУ МВС України в Тернопільській області від 17 жовтня 2005 року № 1339). При цьому також зазначено, що органом податкової служби було направлено керівнику ПП "Багро" лист № 6187/23 від 26 жовтня 2005 року, яким зобов'язано останнього упродовж 10-денного терміну відновити втрачені документи, які станом на дату оформлення матеріалів даної перевірки не представлено.

Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (дійсного на момент здійснення договірних зобов'язань) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон) податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Як визначено пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону).

Системний аналіз пп. 7.2, 7.4, 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» дає підстави стверджувати, що податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача є підставою для нарахування податкового кредиту та формування валових витрат останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Пунктом 5.1. статті 5 Закону № 334, який діяв на час виникнення спірних відносин, встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В пункті 5.11 наведеної статті зазначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином, визначальною ознакою витрат, що можуть бути віднесені до валових є їх здійснення у зв'язку із придбанням платником податку товарів (робіт, послуг для їх використання у власній господарській діяльності).

Згідно абзацу 4 пп. 5.3.9 п.5.3 статті 5 Закон № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність цивільно-правового договору не є безумовним свідченням правомірності вчиненої платником податку господарської операції у тому разі, якщо такий договір не визнаний недійсним у судовому порядку. У даній категорії спорів дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування валових витрат. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність людських ресурсів, кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 „Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертається увага судів на те, що наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, але не вичерпними підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Відповідно до цього ж інформаційного листа Вищого адміністративного суду України, яким узагальнені висновки, що містяться у проаналізованих постановах Верховного Суду України, відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Податковий кредит та бюджетне відшкодування за такими операціями не можуть бути надані платникові податку.

У разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту є безпідставним і податок на додану вартість не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що податковий кредит та валові витрати позивачем сформовані по операціях з ПП «Багро».

Так між позивачем та контрагентом укладались усні договори купівлі-продажу матеріальних цінностей. На їх підставі ПП «Багро» видані позивачу податкові та видаткові накладні.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених приписів випливає, що при наданні первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на послуги оформляються відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тої чи іншої послуги.

Суд апеляційної інстанції, зазначає, що, належні документи, які б беззаперечно підтвердили вчинення господарських операцій між позивачем та контрагентом матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст.1 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (затв. Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97р. №363 та за реєстр. в Мінюсті України 20.02.98р. за №128/2568), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Хоча товарно-транспорті накладні не є документами суворої звітності, позивач їх не зобов'язаний зберігати, а заповнення товарно-транспортних накладних без дотримання законодавчих норм не можуть бути підставою для твердження про відсутність поставок взагалі та невизнання права платника податку на валові витрати та податковий кредит, однак в даному випадку, будь яких товарно-транспортних накладних позивачем не надано.

Суд зазначає, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операції, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, як вже судом вказувалось вище, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність у позивача документів, які б підтверджували факт отримання ним товару, товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, договорів оренди транспортних засобів або інших документів, що підтверджують спосіб, засіб перевезення та містять реквізити перевізника, сертифікатів якості, технічних паспортів товарів, карток складського обліку, розрахункових документів, що підтверджують факт оплати по операціям з підприємствами-контрагентами, а саме платіжних доручень, банківських виписок, зворотно-сальдових відомостей, прибуткових касових ордерів, векселів, тощо, свідчить проте, що фактично товар у ПП «Багро» не придбався.

Отже, за таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та податкового органу про те, що договори ДП «Автоцентр» з придбання товарів у контрагента ПП «Багро» зазначених в акті перевірки не були реальними, а укладалися лише з метою штучного завищення валових витрат та податкового кредиту, що в свою чергу переслідувало ціль за рахунок цього зменшити зобов'язання перед бюджетом щодо сплати податків, а тому, віднесення позивачем коштів, сплачених ним з придбання товарів у контрагентів зазначених в акті є безпідставним. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки товар ПП "Багро" не вироблявся та у своїх постачальників не придбавався, то поставка товару в розумінні п. 1.4 ст. 1 Закону про ПДВ не відбувалась.

Таким чином, сама лише наявність у ДП "Автоцентр" податкових накладних ПП "Багро", необхідних відповідно до Закону про ПДВ для віднесення певних сум до податкового кредиту не є підставою для включення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки податкові накладні виписані платником, який фактично не виступав продавцем товарів, зазначених в податкових накладних, не здійснював їх поставку та відвантаження, та, відповідно, не формував податкові зобов'язання.

Отже, суд апеляційної інстанції приходить до аналогічного, що і суд першої інстанції, висновку про те, що відповідачем було вірно зроблено висновок про безтоварність вказаних вище господарських операцій, та їх спрямованість лише на отримання податкової вигоди шляхом декларування податкового кредиту та зменшення своїх зобов'язань перед Державним бюджетом.

При чому, в даному випадку ще слід вказати і на той факт, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Що стосується неправомірності проведення податковим органом позапланової виїзної перевірки, то суд апеляційної інстанції, погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 11-1 цього Закону позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби та здійснюється лише на підставі рішення суду. Позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом.

Згідно із частиною 1 статті 11-2 Закону № 509 передбачено, що посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:

1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;

2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та тривалість.

«Позаплановими перевірками вважаються також перевірки в межах повноважень податкових органів, визначених законами України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», «;Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а в інших випадках за рішенням суду»;

Частина восьма викладена у наступній редакції:

«Позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом».

Одночасно у частинах одинадцятій - дванадцятій, які регулюють порядок продовження термінів перевірки слова «лише за рішенням суду» виключено.

Пунктом 2 частини першої статті 11-2 викладено у новій редакції, відповідно до якої осадові особи податкового органу допускаються до проведення позапланової перевірки за умови надання платнику податків під розписку не копії рішення суду, як передбачала попередня редакція Закону, а копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки.

Інші доводи апеляційної скарги, також не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, а тому не можуть слугувати підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та постановив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апеляційної скарги її не спростовують.

Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Автоцентр" залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року в справі № 2а-2657/10/1970 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги суду касаційної інстанції, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: В. П. Дякович

А. І. Рибачук