Постанова № 34350919, 30.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 вересня 2013 року 08:05 № 826/13266/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді Шулежка В.П., суддів Іщука І.О., Погрібніченка І.М.,

при секретарі судового засідання Пасічнюк С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БНХ Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Головного управління Міндоходів у м. Києві, Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та рішень, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БНХ Україна»» (далі - позивач, ТОВ з II «БНХ Україна») до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач 2), Міністерства доходів і зборів України (далі - відповідач 3) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.04.2013 року № 0004882290, рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 17.06.2013 року № 1086/10/12-103, рішення Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарги від 16.07.2013 року № 8014/6/99.99.10.01-1Г.

В обґрунтування позовних вимог позивач вважає спірні податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та рішення про розгляд скарг Головного управління Міндоходів у м. Києві і Міндоходів і зборів України незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Позивач зазначив, що вказані в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку, не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать приписам законодавства, а формальний розгляд скарг ТОВ з II «БНХ Україна» - Головним управлінням Міндоходів у м. Києві та Міністерством доходів і зборів України призвели до свідомого порушення вимог законодавства, й прав та інтересів позивача.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити.

В судовому засіданні 17.09.2013 року суд, у відповідності до ч.1 ст.52 КАС України, допустив заміну первинного відповідача на належного, а саме Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Києва на Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач 1, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва).

Представник відповідача 1 проти позову заперечував, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, винесеним на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що перевіркою встановлено, що взаємовідносини ТОВ з II «БНХ Україна» з контрагентом не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, у зв'язку з чим останнім неправомірно сформовано податковий кредит з ПДВ.

Відповідач 2 в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, через канцелярію суду подав письмові заперечення проти позову, мотивуючи їх тим, що позов не визнає, оскільки відповідачем 2 розглянуто скаргу позивача та прийнято за її результатами рішення у межах повноважень та з дотриманням вимог податкового законодавства.

Відповідач 3 в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, через канцелярію суду подав письмові заперечення проти позову, в яких просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що рішення за результатами розгляду скарги прийнято а підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачених чинним законодавством України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ТОВ з II «БНХ Україна» зареєстроване 26.02.2003 року в Дніпровській районній в м. Києві державній адміністрації, свідоцтво про державну реєстрацію від 05.11.2009 року. В подальшому, підприємство перереєстровано Шевченківською районною в м. Києві державній адміністрації 05.11.2009 року. Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 32305906.

ТОВ з II «БНХ Україна» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 13.03.2003 року,реєстраційний номер №38034, станом на час проведення перевірки позивач перебував на обліку в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва.

У періоді, за який проводилась перевірка, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 01.02.2010 року, виданого ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, індивідуальний податковий номер - 323059026537, зареєстрований платником ПДВ з 09.04.2003 року.

Відповідачем 1 на підставі наказу від 05.03.2013 року № 486/2290 згідно п.79.1, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ з ІІ «БНХ Україна» щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ІМОТІ СТАР» (код ЄДРПОУ 36158429) за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 19.03.2013 року № 748/22-90/32305906, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пп. 14.1.181 п. 14.1 ст 14, п. 198.2, п.198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.4, п. 201.6, п.201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ з II «БНХ Україна» завищено суму податкового кредиту на загальну суму 422 741 грн.

Позивач, не погоджуючись з результатами даної перевірки, 28.03.2013 року подав заперечення на акт від 19.03.2013 року № 748/22-90/32305906.

За результатами розгляду вказаних заперечень, відповідачем 1 залишено їх без задоволення.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки від 19.03.2013 року № 748/22-90/32305906, відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0004882290 від 09.04.2013 року про донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 422 741 грн. і штрафних (фінансових) санкцій на суму 422 742 грн.

Отримавши податкове повідомлення-рішення № 0004882290 від 09.04.2013 року ТОВ II «БНХ Україна» оскаржило його в адміністративному порядку.

Рішенням від 17.06.2013 року № 1086/10/12-103 про результати розгляду первинної скарги Головним управління Міндоходів у м. Києві залишено без змін податкове повідомлення-рішення № 0004882290 від 09.04.2013 року, а скаргу позивача від 18.04.2013 року № 621 - без задоволення.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарги від 16.07.2013 року № 8014/6/99.99.10.01-1Г податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 0004882290 від 09.04.2013 року та рішення, прийняте Головним управлінням Міндоходів у м. Києві за результатами розгляду первинної скарги, від 17.06.2013 року № 1086/10/12-103 залишені без змін, а скаргу позивача від 27.06.2013 року № 1124 - без задоволення.

Позивач не погоджується з рішеннями, прийнятими податковими органами, вважає, що вони прийняті з порушенням положень податкового законодавства та підлягають скасуванню в судовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивачем 19.07.2011 року подано до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва додаток 1 «Розрахунок коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість» до декларації від 22.07.2011 року № 9005333689 за червень 2011 року, в якому скориговано суму взаємовідносин з ТОВ «ІМОТІ СТАР» за квітень 2011 року на суму ПДВ - 910 592,47 грн., підстава - повернення коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, взаємовідносини позивача з ТОВ «ІМОТІ СТАР» (код ЄДРПОУ 36158429) ґрунтувалися на договорі поставки № 534-2/34/10 від 06.12.2010 року, згідно умов якого ТОВ «ІМОТІ СТАР» (Продавець) зобов'язувався поставляти та передавати у власність ТОВ II «БНХ Україна» (Покупець), а Покупець приймати у власність та оплачувати нафтопродукти виробництва ВАТ «Мозирський НПЗ» (Республіка Білорусь, м. Мозир) і ВАТ «Нафтан» ( Республіка Білорусь, м. Новополоцьк).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору № 534-2/34/10 від 06.12.2010 року контрагентом виписано позивачу податкову накладну № 3 від 28.04.2011 року на загальну суму 8 000000,00 грн., в тому числі, сума податку на додану вартість - 1 333 333,33 грн.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі. Суми податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною у сумі 1 333 333,33 грн. перераховано позивачем контрагенту відповідно до банківської виписки б/н від 28.04.2011 року.

Як зазначено в акті перевірки від 19.03.2013 року № 748/22-90/32305906, позивач до перевірки не надав видаткові накладні, сертифікати та товар, документи, що засвідчують транспортування.

Разом з тим, позивачем до позовної заяви додано додаткові угоди до договору, акти прийому-передачі товару від 01.05.2011 року № 1, від 06.05.201 року № 2, від 01.05.2011 року № 3; залізничні накладні № 43832104, № 43832054, № 43832062, № 43869833; банківські виписки, розрахунок коригування № 47 від 30.06.2011 року.

В той же час, відповідачем отримано від ДПІ у Солом'янському районі м. Києва довідку від 24.06.2011 року № 2434/15-2/36158429 щодо постачальника ТОВ «ІМОТІ СТАР», за рахунок якого у квітні 2011 року позивачем задекларовано податковий кредит.

В ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ «ІМОТІ СТАР» подано останню декларацію з ПДВ за квітень 2011 року (вх. 9003387478 від 19.05.2011 року), наявність основних виробничих фондів: за даними декларацій з податку на прибуток виручка від реалізації товарів (робіт, послуг) за 1 квартал 2011 року склала 36 345,7 грн., до декларації додаток К1/1 не надавався. Основні засоби у ТОВ «ІМОТІ СТАР» 0 тис.грн. Значення в рядках 4.10 «Витрати на поліпшення основних фондів» та 07 «Сума амортизаційних нарахувань» декларації відсутні.

Відповідно до довідки форми 1 ДФ кількість працюючих на підприємстві у 1 квартал склала 0 осіб, яка, враховуючи загальний обсяг задекларованих доходів від реалізації товарів (робіт, послуг) фізично не могла здійснювати такий обсяг роботи.

Крім того, перевіркою встановлено, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою, про що складено довідку ГВ ПМ та відповідну службову записку передано до управління реєстрацію та обліку платників.

В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

Оскільки у ТОВ «ІМОТІ СТАР» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, податковий орган прийшов до висновку, що проведення транзитних фінансових потоків, спрямоване на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Податковим органом, у зв'язку з тим, що підтверджуючі фінансово-господарські взаємовідносини між контрагентами відсутні, від органів відділу податкової міліції отримана інформація щодо відсутності платника за місцезнаходженням, податкова звітність платника не подана, документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ІМОТІ СТАР» неможливо було провести, в результаті складено довідку.

З вищезазначених фактів, податковим органом зроблено висновок, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «ІМОТІ СТАР» здійснюється поза межами правового поля, що, у свою чергу, свідчить про ненабуття ним належним чином цивільної праводієздатності, а фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «ІМОТІ СТАР» та його контрагентами є фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Судом встановлено, що відповідно до умов договору: п.1.2. Договору № 534-2/34/10 від 06.12.2010 року, найменування, кількість, номенклатура, ціна, загальна вартість кожної окремої партії товару визначаються сторонами в додатках до Договору, які є його невід'ємними частинами.

Відповідно до п.2.1 Договору, якість товару, який постачається згідно цього Договору повинен відповідати ГОСТ, ДСТУ та технічним умовам на поставлений товар, а також підтверджуватись сертифікатом і паспортом якості, виданого заводом-виробником.

Кількість товару, що поставляється за Договором, зазначається у Додатках (п.2.3).

Згідно з п.3.1 Договору ціна на товар, що поставляється за Договором, визначається на кожну партію товару окремо і фіксується і Додатках до Договору.

Відповідно до п.4.1 Договору поставка товару здійснюється залізно дорожнім та автомобільним транспортом.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2). При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3). Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4).

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 ст. 267 Господарського кодексу України, строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Отже, істотними умовами договору поставки є: кількість, номенклатура (асортимент), якість, строки поставки, ціна товару, відвантажувальні та платіжні реквізити. У разі відсутності таких істотних умов у договорі, договір поставки вважається неукладеним.

Аналіз наявної в матеріалах справи копії договору поставки № 534-2/34/10 від 06.12.2010 року та додатків до нього свідчить про те, що зазначений договір не містять істотних умов договору.

Крім того, з наявних доказів у справі, судом встановлено, що поставка за вказаним Договором не відбулась в повному обсязі. Відповідно до додатку №2 від 28.04.2011 року до Договору поставки, сторонами узгоджено поставку товару - бензину А-92 в кількості 1 800,000 т. за ціною 9 542,00 грн. Загальна вартість 20 610 720,00 грн., в тому числі, сума податку на додану вартість - 3 435 120,00 грн.

Також додатковою угодою до Додатку № 2 від 28.04.2011 року до Договору поставки передбачено поставку бензину А-92 в кількості 173,335 т за умовами поставки СРТ К-Петрівка на загальну вартість 1 673 823,29 грн., 45,734 т за умовами поставки СРТ Зап-груз на загальну вартість 439 881,05 грн., 553,551 т за умовами поставки FCA Щебелинка на загальну вартість 5166550,40 грн. Загальна вартість товару за вказаною додатковою угодою становить 8 736 305,69 грн., в тому числі, податок на додану вартість - 1 456 050,95 грн.

На виконання вказаних договірних умов, в матеріалах справи містяться акти прийому-передачі товару від 01.05.2011 року, від 06.05.2011 року на суму 2 536 445,21 грн., податкова накладна № 3 від 28.04.2011 року на загальну суму 8 000 000,00 грн., копії банківських виписок, накладних, що свідчить про невиконання сторонами в повному обсязі умов договору. Крім того, позивачем не надано видаткових накладних, сертифікатів на товар, паспортів якості товару, документів, що засвідчують належне транспортування товару, які передбачені умовами укладеного Договору поставки.

Зважаючи на викладене, вбачається, що за договором поставки сторонами не досягнуто істотних умов договору. Відсутність зазначених документів не надає змоги ідентифікувати осіб, що приймали участь у здійсненні таких господарських операцій та позбавляє можливості встановити факт товарності зазначених операцій.

Таким чином, суд системно проаналізувавши викладене, вважає зазначені господарські операції такими, що не здійснювалися з метою реального здійснення господарських операцій, а надані позивачем до суду первинні документи такими, що складені з метою штучного формування податкового кредиту.

Отже, незалежно від того чи визнавався договір поставки, укладений між позивачем та контрагентом, недійсними в судовому порядку, він не був спрямований на досягнення будь-яких наслідків, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, що унеможливлює врахування його наслідків в податковому обліку платника податку.

Формування податкового кредиту за такими правочинами не може відбуватись й за правилами податкового законодавства.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп. а п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»).

Частиною 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, суд звертає увагу на правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену у листі від 02.06.2011 p. № 742/11/13-11, а саме: «будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Отже, підставою для виникнення права на податковий кредит є не тільки наявність усіх передбачених законодавством для даного виду господарських відносин первинних документів, а й реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

Водночас за відсутності факту придбання/реалізації товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу доходів/витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкових зобов'язань та податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених документів або сплати грошових коштів.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Суд вважає, що надані позивачем первинні документи є неналежними, оскільки вони не підтверджують виконання умов договору та не можуть бути підставою для формування податкового обліку при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність поставки товару.

Окрім цього, за відсутності інших достатніх та належних доказів, які підтверджували б реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких сформований податковий кредит за спірними господарськими операціями, сама по собі податкова накладна не підтверджує право позивача на його формування.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати подані позивачем документи на підтвердження формування податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товару від контрагента, фактичне здійснення господарських операцій та дають позивачу право податковий кредит.

Таким чином, суд прийшов до висновку про правомірність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 09.04.2013 року № 0004882290.

Щодо скасування рішень про результати розгляду скарг відповідачів 2 і 3 суд зазначає наступне.

Стаття 56 Податкового кодексу України регламентує способи захисту прав платників податків шляхом адміністративного чи судового оскарження, визначає процедури та процес адміністративного оскарження. Тобто будь які рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному (досудовому) чи судовому порядку.

У разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі його повноважень, встановленої цим Кодексом або іншими законами України, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга платника податків щодо оскарження рішень податкових органів подається лише до вищого рівня органів податкової служби.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування суми податкового зобов'язання чи будь-якого іншого рішення, прийнятого контролюючим органом, є правомірним, покладається на контролюючий орган (пункт 56.4. статті 56 Податкового кодексу України).

За загальними правилами, обов'язок доказування розподіляється наступним чином: позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує вимоги, тобто підставу скарги; посадова особа, на дії (бездіяльність) якої скаржаться, повинна довести обставини, якими вона заперечує проти скарги.

Отже, для встановлення істини по справі контролюючому органу, який прийняв таке рішення, необхідно зібрати доказову базу, що доводить правомірність прийнятого такого рішення, й надати ці докази уповноваженому органу.

Тобто контролюючий орган, який прийняв таке рішення, в процесі адміністративного оскарження доводить правомірність такого рішення.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку (пункт 56.10. статті 56 Податкового кодексу України).

Таким чином, на думку суду, Головне управління Міндоходів у м. Києві при розгляді скарги позивача про перегляд податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 0004882290 від 09.04.2013 року, перевіривши всі обставини та оцінивши подані докази, винесло вмотивоване та правомірне рішення від 17.06.2013 року № 1086/10/12-103 про результати розгляду первинної скарги в межах наданих повноважень, передбачених чинним податковим законодавством.

Якщо орган державної податкової служби приймає рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до органу державної податкової служби вищого рівня.

Скарги на рішення державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі подаються до Міністерства доходів і зборів України.

Міністерство доходів і зборів України, в свою чергу, розглянувши оскаржуване податкове повідомлення-рішення, матеріали перевірки, рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві за результатами розгляду первинної скарги, прийняло вмотивоване рішення від 16.07.2013 року № 8014/6/99.99.10.01-1Г.

Оскільки, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва доведена правомірність визначення суми грошового зобов'язання платнику податків, надано до суду достатньо доказів на їх підтвердження та прийнято обґрунтоване повідомлення-рішення, суд вважає, що рішення контролюючих органів податкової служби винесені правомірно та в межах наданих чинними законодавством повноважень.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що позов в частині вимог про скасування рішень про результати розгляду скарг не підлягають задоволенню.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що відповідачі, приймаючи оскаржувані рішення, діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БНХ Україна» задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БНХ Україна» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний 04.10.2013 року.

Головуючий суддя В.П. Шулежко

Суддя І.О. Іщук

Суддя І.М. Погрібніченко