Постанова № 34336892, 14.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2013 року Справа № 924/87/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Позивача: Сапьолкіної Н.В., дов. № б/н від 15.04.2013 року;

Відповідача -1: Редька В.О., дов. № б/н від 11.10.2013 року;

Відповідача -2: Марківа В.Б., дов. № б/н від 08.08.2013 року;

розглянувши касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Тернопільський молокозавод" та товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Полянська" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.07.2013 року

у справі № 924/87/13-г господарського суду Хмельницької області

за позовом приватного підприємства "Аграрна компанія 2004"

до відповідача -1: приватного акціонерного товариства "Тернопільський молокозавод"

відповідача -2: товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Полянська"

про визнання недійсним договору

В С Т А Н О В И В:

У січні 2013 року приватне підприємство "Аграрна компанія 2004" звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовом до приватного акціонерного товариства "Тернопільський молокозавод", товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Полянська", просило визнати недійсним договір уступки прав вимоги № б/н від 01.11.2012 року, укладений між відповідачами (а.с. 5-6).

Позовні вимоги мотивовано тим, що оспорюваний договір укладено всупереч ст. 514 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 12.03.2013 року (суддя Магера В.В.) у задоволенні позову відмовлено (а.с. 106-109).

Судовий акт мотивовано тим, що права та інтереси позивача оспорюваним договором не порушено, а вказаний договір відповідає вимогам законодавства.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.07.2013 року (головуючий Огороднік К.М., судді Тимошенко О.М., Коломис В.В.) рішення господарського суду Хмельницької області від 12.03.2013 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір уступки прав вимоги № б/н від 01.11.2012 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Полянська" та приватним акціонерним товариством "Тернопільський молокозавод" (а.с. 173-175).

Оскаржений судовий акт мотивовано тим, що на момент укладення оспорюваного договору зобов'язання, які передавались за ним не існували, а тому при укладенні зазначеного договору було порушено ст. 514 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим рішенням, приватне акціонерне товариство "Тернопільський молокозавод" та товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Полянська" звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, просили постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.07.2013 року, рішення господарського суду Хмельницької області від 12.03.2013 року залишити в силі (а.с. 180-185, 191).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.09.2013 року касаційні скарги приватного акціонерного товариства "Тернопільський молокозавод" та товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Полянська" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.10.2013 року (а.с. 178-179).

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України № 02-05/808 від 10.10.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді Алєєва І.В., Євсіков О.О.

У судовому засіданні 14.10.2013 року оголошувалась перерва до 12 год. 30 хв.

У відзивах на касаційні скарги приватне підприємство "Аграрна компанія 2004" вважає постанову апеляційної інстанції такою, що прийнята з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційних скарг, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.11.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Полянська" та приватним акціонерним товариством "Тернопільський молокозавод" було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор передав новому кредитору, а новий кредитор прийняв право вимоги грошового зобов'язання, термін якого наступив, що належить первісному кредитору, і стає кредитором приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" на суму 3 348 541,29 грн. (п. 1.1 договору) (а.с. 16).

Відповідно до п. 1.2 договору новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов`язання, яке виникло на підставі часткового невиконання зобов`язань за договором поставки № 7П від 26.09.2011 року на суму 21 651,92 грн., а також повного невиконання зобов`язань за договором поставки № 7/1П від 26.09.2011 року на суму 420 825,95 грн., договором поставки № 9П від 03.10.2011 року на суму 409 173,67 грн., договором поставки № 10П від 04.10.2011 року на суму 383 441,54 грн.; договором поставки № 11П від 05.10.2011 року на суму 377 628,04 грн., договором поставки № 12П від 06.10.2011 року на суму 340 841,21 грн., договором поставки № 13П від 10.10.2011 року на суму 313 470,00 грн., договором поставки № 14П від 10.10.2011 року на суму 311 135,24 грн.; договором поставки № 15П від 11.10.2011 року на суму 188 522,76 грн., договором поставки № 16П від 12.10.2011 року на суму 178 864,00 грн., договором поставки № 17П від 14.11. 2011 року на суму 134 867,45 грн., договором поставки № 18П від 15.11.2011 року на суму 114 348,05 грн., договором поставки № 19П від 17.11.2011 року на суму 84 977,00 грн., договором поставки № 20П від 18.11.2011 року на суму 35 694,46 грн.; договором поставки № 21П від 28.11.2011 року на суму 33 000,00 грн. на загальну суму 3 348 541,29 грн. (а.с. 16).

Пунктами 2.1, 2.2 договору передбачено, що згідно відступлення права вимоги за цим договором новий кредитор сплачує первісному кредитору винагороду у розмірі 3 348 541,29 грн., шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок. Строк сплати винагороди становить 3 роки з моменту підписання договору (а.с. 16).

Згідно п. 3.1, 3.2 договору первісний кредитор зобов'язується передати новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються за цим договором та інформацію, яка є важливою для їх здійснення у термін до 10.11.2012 року. Первісний кредитор зобов'язаний сповістити боржника про відступлення права вимоги за договором у термін до 10.11.2012 року, шляхом поштового надсилання з повідомленням про вручення копії договору або шляхом вручення особисто (а.с. 16).

Відповідно до п. 5.1 договору він діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (а.с. 16 зв.).

Приватне акціонерне товариство "Тернопільський молокозавод" листом від 15.11.2012 року повідомило позивача про припинення зобов'язання зарахуванням перед товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Полянська" та про відступлення права вимоги згідно договору від 01.11.2012 року на суму 3 348 541,29 грн.

Листом від 03.12.2012 року приватне підприємство "Аграрна компанія 2004" повідомило відповідачів про незгоду з відступленням права вимоги на суму 3 348 541,29 грн., посилаючись на відсутність боргу.

Місцевим господарським судом встановлено, що з 01.11.2011 року до 31.10.2012 року у позивача перед товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Полянська" виникла заборгованість у сумі 3 348 541,29 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, який підписано сторонами та скріплено печатками підприємств, витягом з акта перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Полянська" від 09.11.2012 року № 0920/22/0035927153, проведеною Хмельницькою міжрайонною державною податковою інспекцією.

29.02.2012 року приватне підприємство "Аграрна компанія 2004" направило на адресу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Полянська" повідомлення № 53, згідно якого повідомляло про зміну призначень платежів згідно договорів поставки за сплачений позивачем товар.

Місцевим господарським судом також встановлено, що 29.02.2012 року приватне підприємство "Аграрна компанія 2004" направило товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Полянська" повідомлення № 53 про зміну призначень платежів згідно договорів поставки за сплачений позивачем товар та зарахування зустрічних грошових вимог (а.с. 13-15).

Вказаний лист позивача місцевим господарським судом оцінено критично з огляду на наявність постанови Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" та листа Національного банку України від 09.06.2011 року № 25-111/1438-7141 "Про зміну інформації в реквізиті "призначення платежу", відповідно до яких після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "призначення платежу" вирішується між сторонами переказу без участі банку.

З врахуванням зазначених актів місцевий господарський суд дійшов висновку, що для зміни призначення платежу в платіжному дорученні повинна бути взаємна згода сторін переказу, тоді як доказів на підтвердження надання товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Полянська" згоди на зміну призначення платежів, здійснених позивачем, не надано.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищезазначене та відсутність, на думку суду, порушення прав та інтересів позивача місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у позові.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Апеляційна інстанція встановила, що на дату укладення оспорюваного договору грошові зобов'язання приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" перед товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Полянська" були погашені у повному обсязі з огляду на наявність листа позивача № 53 від 29.02.2012 року.

Також апеляційна інстанція дійшла висновку, що акт звірки взаєморозрахунків між товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Полянська" та приватним підприємством "Аграрна компанія 2004" за період з 01.11.2011 року по 31.10.2012 року, витяг з акта перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Полянська" від 09.11.2012 року № 0920/22/0035927153, проведеною Хмельницькою міжрайонною державною податковою інспекцією не є належними доказами наявності заборгованості приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" перед товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Полянська".

Так, відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Колегія суддів зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків свідчить тільки про стан розрахунків між сторонами на певну дату та звірку бухгалтерського обліку операцій, а тому не може вважатись первинним документом у розумінні п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Апеляційною інстанцією встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Полянська" не спростовує факту отримання листа позивача № 53 від 29.02.2012 року, тоді як доказів заперечення проти уточнення реквізитів платіжних доручень у графі "призначення платежу" судам надано не було.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, скориставшись наданими йому ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України правами, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, дійшов висновку про те, що фактично зобов'язань, які передавались за оспорюваним договором на момент його укладення не існувало.

Враховуючи те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Полянська" відступило приватному акціонерному товариству "Тернопільський молокозавод" за договором від 01.11.2012 року право вимоги, яке не існувало на час укладення спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги приватного акціонерного товариства "Тернопільський молокозавод" про те, що оспорюваним договором не порушено права та інтереси позивача спростовуються висновками апеляційної інстанції, зокрема наступним.

Абзацем 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.10 постанови Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Враховуючи те, що оспорюваним договором передано зобов'язання позивача, які на момент укладення останнього не існували, апеляційний господарський суд дійшов висновку про порушення вказаним договором прав та інтересів приватного підприємства "Аграрна компанія 2004".

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Інші доводи заявників касаційних скарг спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Тернопільський молокозавод" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Полянська" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.07.2013 року у справі № 924/87/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков